Ви маєте любити ОУН/УПА за законом, або відповідати перед ним, — Долинський

23 серпня 2016 - 13:47 690
Facebook Twitter Google+
Кілька єврейських організацій підписали спільну заяву, в якій засудили спроби стерти сторінки історії, пов'язані з антисемітською діяльністю українських націоналістів

За словами директора «Українського єврейського комітету» Едуарда Долинського, єврейська спільнота глибоко інтегрована в українське суспільство, тому всі зміни, що відбулися в країні останніми роками, так само вплинули на життя євреїв, як і на життя всіх інших громадян.

Едуард Долинський: На нас вплинула і політична ситуація, і економічна, і війна з Росією, і все це природно для єврея, як і будь-якого іншого людини. Ми, звичайно ж, вітаємо зміни, які спрямовані на політичне й економічне реформування, і як будь-який громадянин, який любить свою країну. Природно, ми все це підтримуємо. З іншого боку ми відзначаємо деякі тенденції, які нас турбують. Турбують, наприклад, останні спроби групи людей, державних інституцій, конкретно Українського інституту національної пам’яті, переписати історію.

Марія Зав’ялова: Ви можете навести приклади?

Едуард Долинський: Почалася вся ця історія з Верховної Ради. За пропозицією Українського Інституту національної пам’яті та депутата Юрія Шухевича, сина командира УПА Романа Шухевича, Рада ухвалила вкрай суперечливий закон, який викликав бурю емоцій у всьому світі, не тільки в Україні. Але ось ця буря емоцій у всьому світі була прихована від українського народу, вона не була ретрансльована всередину. Що сталося? Прийняли закон про „глорифікацію“ ОУН/УПА. Такий закон є безпрецедентним в світі, тому що в жодній країні світу ви не знайдете перелік організацій у вигляді закону, які ви повинні та вас зобов’язують поважати, любити, та вам заборонено їх критикувати. Як таке можна собі уявити в толерантному та демократичному суспільстві, як наше, українське, яке прагне в Європу? Просто неможливо, це йде врозріз з базовими принципами будь-якого демократичного суспільства. Так ось вони ухвалили такий закон, який викликав всюди обурення, тут народ не зрозумів трошки, що це таке, хоча це повний нонсенс».

Борцями за незалежність України у XX столітті визнаються особи, які брали участь у всіх формах політичної, збройної та іншої колективної чи індивідуальної боротьби за незалежність України у XX столітті у складі таких органів влади, організацій, структур та формувань, зокрема органи влади Української Народної Республіки, органи влади Української Держави (Гетьманату), органи влади Західноукраїнської Народної Республіки, повстанські, партизанські загони, які діяли на території України, у тому числі Організація українських націоналістів (ОУН) та Українська повстанська армія (УПА)

У тексті закону, прийнятого 9 квітня 2015 року у першому читанні, та підписаного президентом України Петром Порошенко 15 травня, є наступний абзац:

«Громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які публічно виявляють зневажливе ставлення до осіб, зазначених у статті 1 цього Закону, перешкоджають реалізації прав борців за незалежність України у XX столітті, несуть відповідальність відповідно до законодавства». 

Пакет законів про декомунізацію, частиною якого є згаданий закон, дійсно коментували у низці закордонних медіа та міжнародних організаціях.

Представник ОБСЄ з питань свободи медіа Дуня Міятович заявила, що суперечлива інформація та потенційно проблемні виступи не повинні бути заборонені, навпаки, їх потрібно усувати шляхом відкритого обговорення.

«Невідповідні обмеження на свободу засобів масової інформації ніколи не можуть бути виправдані в демократичній державі та значний прогрес України в цій галузі повинні бути збережені, а не знецінені», — сказала Міятович.

Міятович також зазначила, що представникам громадянського суспільства не надали можливості брати участь в публічних обговореннях за цими законами.

У статті міжнародного видання The Economist йдеться про те, що «закони про декомунізацію багато в чому нагадують комуністичний підхід до вирішення проблем», порівнюючи їх з декретами Леніна про знесення всіх пам’ятників царям, а також заміні всіх старих емблем та назв вулиць на ті, що відображатимуть ідеї революції.

The Guardian цитує старшого дослідника Львівської громадської організації «Інститут українських студій» та редактора інтернет-видання Zaxid.net Василя Расевича, який вважає, що вибір таких суперечливих фігур й організацій в якості героїв швидше розділять Україну, ніж об’єднають її.

За словами Едуарда Долинського, з моменту прийняття цих законів Інститут національної пам’яті і почав розкручування зовсім іншій лінії в історії:

«На їхню думку Організація українських націоналістів, Українська повстанська армія й інші групи — Мельника тощо, Поліська Січ — не брали участі в антисемітських акціях, їх ідеологія не була антисемітською, вони євреїв любили і допомагали. На нашу думку, єврейських організацій та єврейських громад, це є прямим запереченням Голокосту. Чому? Давно все вже відомо, нічого нового ми не говоримо. Ці історики на чолі з В’ятровичем, директором Інституту та іншими, вони все прекрасно знають про те, що і ОУН, і УПА були організаціями антисемітськими. Це була їхня ідеологія, на цьому будувалася їх діяльність, було всюди сказано в їхніх програмних документах, у листуванні, у статтях їх лідерів і т.і. Більш того, голова уряду першого Ярослав Стецько говорив взагалі про фізичну екстермінацію євреїв, про те, що євреї не можуть бути асимільовані в українське суспільство, вони підлягають фізичному знищенню».

Ці слова дійсно можна знайти в життєписі Ярослава Стецька, заступника Степана Бандери та голови Українського державного правління в червні-липні 1941 року:

«Вважаючи головним і вирішним ворогом Москву, яка властиво держала Україну в неволі, тим не менше доцінюю належно незаперечно шкідливу і ворожу ролю жидів, що помагають Москві закрiповувати Україну. Тому стою на становищі винищення жидів і доцільности перенести на Україну німецькі методи екстермінації жидівства (дописано рукой Стецька: „виключити їх асиміляцію і т.і.“)».

Крім того, в цьому ж документі Ярослав Стецько написав, що побудова суверенної та соборної української держави можлива тільки за умов перемоги Німеччини.

stecko.jpg

Страница из труда Ярослава Стецько «Мій життєпис» //
Страница из труда Ярослава Стецько «Мій життєпис»

У свою чергу Ігор Кулик, начальник управління інституційного забезпечення політики національної пам’яті Українського інституту національної пам’яті, стверджує, що Ярослав Стецько мав на увазі не всіх євреїв, а тільки тих, хто співпрацював з комуністами:

«Дослідники на основі документів, відкритих у 90-х та 2000-х роках, казали про те, що дуже багато представників єврейської національності входили у керівні партійні, у керівні органи спецслужб, відповідно це бачила Організація Українських Націоналістів та Українська повстанська армія, відповідно вони теж ставили акцент и говорили про те, что є велика згуртованість московського більшовизму з великим представництвом єврейської національності, але це не говорилося про те, що має бути винищення євреїв як таких, не говорилося про те, що має бути винищення єврейства як такого, або про те, що має бути винищена ціла нація. Робився акцент на те, что більшовики роблять акцент та беруть до своих лав євреїв, відповідно треба знищувати євреїв, але саме тих євреїв, які є апологетами комунізму, ті євреї, які входили в керівній склад комуністичної партии, які входили у службу безпеки НКВС на той час, в такому контексті».

За словами Кулика, «винищували» ОУНівці только тих євреїв, про яких дізнавалися, что це агенти, які доповідали про ОУН, або працювали на спецслужби чи апарат Радянського Союзу.

Що ж до співпраці з нацистами, Ігор Кулик каже, що це був вимушений та тимчасовий крок, надія, за яку українські націоналісти згодом поплатилися:

«Вони розраховували на самостійну державу, вони не хотіли бути сателітом нацистського ІІІ рейху та сподівались, що Гітлер піде їм назустріч і дасть можливість проголосити та розвивати українську самостійну соборну державу. Німецьке командування зрозуміло, що українські націоналісти не готові були йти на компроміс, для них інтереси української соборної держави понад усе. Коли стало зрозуміло, що ІІІ рейх не визнає незалежну українську державу, провід ОУН не пішов на якісь компроміси. Бо для них це було святе, що має бути українська самостійна соборна держава. Вона мала бути незалежна, за це вони поплатились тим, що їх схопили і тримали у концтаборах».

Едуард Долинський каже, що чашу терпіння єврейської громади переповнило покладання квітів до дошки ідеологу ОУН Дмитра Мирона-Орлика у річницю єврейських погромів у Львові та інших населених пунктах Західної України 30 червня 1941 року.

«Це був виклик, і все це переповнило нашу чашу терпіння. І нещодавно ми звернулися до громадськості, уряду та міжнародних організацій із заявою, яку підписали багато єврейських організацій, що все це занадто».

У цьому зверненні єврейські організації також нагадують, що Україна, незважаючи на численні запрошення держав-членів та звернення громадськості, до сих пір відмовляється стати членом Міжнародного альянсу пам’яті Голокосту та залишається однією з небагатьох країн Європи поряд із Росією, які не вступили до Альянсу.

На думку Едуарда Долинського, Україні необхідно визначитися:

«Якщо ми європейська цивілізована країна, хочемо розвиватися та бути учасником міжнародної спільноти, то у всьому світі за 70 років прийшли до однозначного розуміння, що Голокост, геноцид, вбивство євреїв було злом, яке нічим виправдати не можна — ні боротьбою за незалежність, ні боротьбою за вільну і незалежну Україну, немає виправдань ніяких. І це необхідно просто визнати та діяти в цьому напрямку.

Інший шлях, шлях до повного заперечення нашої участі, наприклад, у Голокості, нашої участі у вбивстві поляків — це шлях нецивілізований, він веде до ізоляції. Є нормальний людський шлях.

Всі говорять — документи по ОУН/УПА підроблені, все підроблене, сталося так, що все тепер підроблене, та ніхто не вірить. Але якщо тобі цілий народ, тисячі, сотні тисяч людей кажуть, що це було, це давно досліджено, є музей „Яд Вашем“, є Вашингтонський музей Голокосту, це державні інституції, які поважають в усьому світі. Щороку в світі проводиться маса конференцій по Голокосту, який тут відбувався, по участі українських націоналістів і т.і. І в цей час тобі прямо в очі кажуть, що це неправда. Це, природно, шлях в минуле».

Ігор Кулик дійсно стверджує, що участь українських націоналістів у винищенні євреїв є великим міфом:

«Те, що українці брали в цьому участь — це очевидно, бо їх з одного боку змушувала німецька окупаційна система, з іншого боку можливо у когось буле якесь своє особисте зацікавлення, можливо давні сімейні чи особисті конфлікти, тому очевидно, що якась кількість українців в тому брала участь. Це зрозуміло, це неприйнятно, але такі факти є. Натомість говорити, що в цьому брала участь ОУН чи пізніше УПА, не доводиться, бо таких конкретних фактів не наводиться. Говоряться загальні речі, загальний міф, який свого часу створював Радянській Союз, коли намагався показати, що УПА були прихвостні фашистів.

Такий міф про те, що УПА були на службі в нацистів, що УПА воювали проти радянських партизанів, винищували мирне населення, винищували жидів, копіювалися до кінця 80-х років, поки існував Радянській Союз. І, на жаль, останні 25 років, незважаючи на те, що з кожним роком відкривається все більше архівів, є надзвичайно мало істориків, які не йдуть у ногу з цим міфом, намагаються критично підійти до історичних документів, і переосмислити. Відкрити ці документи, і на основі різних документів, зіставляючи ці документи з іншими документами, з тою реальністю, яка була, і все ж таки спробувати переосмислити цю історію і зрозуміти, що це за міф, і як він зароджувався».

За словами Кулика, євреї були членами Українській повстанській армії, зокрема лікарями.

Тим не менш, в одному з творів вищезгаданого Дмитра Мирона-Орлика «Ідея і Чин України» також описаний підхід до національних меншин:

«До національних меншин в Україні український націоналізм поставиться так, як вони поставляться до визвольних змагань українського народу. Тільки ті представники інших національностей будуть мати право побуту на українській землі, що це право здобудуть жертвами крові й майна. Український націоналізм буде старатися очистити українську землю від зайшлого, ворожого Україні, чужонаціонального елементу окупантських держав: поляків, москалів, мадярів, румунів і жидів. Жидів будемо поборювати як знаряддя ворожих окупантських держав, а зокрема як носіїв і захисників більшовицького гніту і розсадників комуністичної доктрини. Український націоналізм протиставляється всякому кровному змішуванню з жидами, москалями й мадярами».

Едуард Долинський переконаний, що будь-який законотворчість і взагалі державна політика повинні об’єднувати людей, народи, нації, а не роз’єднувати їх.

«У чому гігантське нерозуміння, і я вважаю, що це корінь усіх бід. Ніхто не може зрозуміти, що євреї — це ті ж українці, просто єврейського походження, і те, що Україна втратила під час Другої світової війни, в результаті Голокосту, в результаті вбивства цих євреїв, своїх співгромадян, своїх побратимів — 1 500 000 чоловік. Втратили своїх. Якою втратою це є для країни. Їх же вбивали і німці-нацисти, і вбивали місцеві колаборанти: мається на увазі українська поліція, допоміжна поліція, потім українська міліція, загони УПА брали участь в цьому, багато хто. Ви уявляєте, скільки з цих півтора мільйона могло вийти видатних людей. Якщо ви подивіться на лауреатів Нобелівської премії — українців — це все були євреї. Вони тут народилися, виросли, потім поїхали, але це все євреї. І скільки лауреатів Нобелівської премії з цих півтора мільйонів ми втратили. І скільки всього вони могли внести.

Так ось велика помилка, з моєї точки зору, що народ і наші лідери не розуміють, що всі ці євреї були українцями. І це були наші люди».

Марія Зав’ялова спеціально для «Громадського радіо»

Матеріал створений за підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.