Міжнародний кримінальний суд: чи уникне Путін покарання?

30 листопада 2016 - 13:52
FacebookTwitterGoogle+
Що означає звіт прокурора Міжнародного кримінального суду в Гаазі і розпорядження Путіна про вихід Росії з Римського статуту цього суду?

16 листопада Володимир Путін підписав розпорядження про вихід Росії з Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Це сталося буквально наступного дня, відколи вийшов звіт прокурора Міжнародного кримінального суду в Гаазі (неофіційно його називають Гаазьким трибуналом), ситуація в Криму прирівнюється до міжнародного збройного конфлікту. Що ж означає звіт прокурора і розпорядження Путіна? Чи допоможе воно Росії уникнути відповідальності за війну в Україні? Прокоментувати це ми попросили доцента інституту міжнародних відносин київського національного університету імені Тараса Шевченка Антона Кориневича. 

Яка ж історія створення МКС? Міжнародне співтовариство давно прагнуло до створення постійно діючого міжнародного кримінального суду, але через всілякі розбіжності це питання впродовж тривалого часу завжди відкладувалося. Створення міжнародного кримінального суду політичних лідерів, обвинувачених у скоєнні міжнародних злочинів було вперше запропоновано в ході Паризької мирної конференції в 1919 році після Першої світової війни. Питання знову постало на конференції, що відбулася в Женеві під егідою Ліги Націй в 1937 році, що призвело до висновку першої конвенції, яка передбачала створення постійного міжнародного суду, для перегляду актів міжнародного тероризму. Конвенція була підписана 13 державами, але ніхто не ратифікував її і тому Конвенція не набула чинності.

На своїй 52-й сесії Генеральна Асамблея з даного питання постановила скликати в 1998 році під егідою ООН Дипломатичну конференцію в Римі за участю всіх держав. 17 липня 1998 міжнародне співтовариство досягло історичного рубежу, коли 120 держав підписало Римський статут — правову основу для створення постійного міжнародного кримінального суду, 21 країна утрималися від голосування. Сім країн, які проголосували проти договору були Китай, Ірак, Ізраїль, Лівія, Катар, та Сполучені Штати Ємен. Міжнародний кримінальний суд (МКС) є першим постійним міжнародним органом кримінального правосуддя, створеним на основі договору між державами, який необхідний, в першу чергу, для того щоб не допустити ситуації безкарності осіб, які вчинили найсерйозніші злочини, що викликають заклопотаність всього міжнародного співтовариства в цілому. 

Найзапеклішим противником діяльності МКС є США. Уряд США хоча і підписав Римський статут в 2000 році, але вже в 2002 році відкликав свій підпис. Спочатку Білл Клінтон, підписуючи документ, пояснив, що США не збираються ратифікувати Римський статут, поки що повною мірою на власні очі не ознайомиться з роботою Міжнародного кримінального суду. Надалі вже адміністрація Буша-молодшого під приводом захисту своїх військовослужбовців повністю відмовилася від участі в Римському статуті, назвавши його таким, що порушує національні інтереси і суверенітет США. Крім того в 2002 році був прийнятий спеціальний Закон про захист американського персоналу за кордоном, який дозволив застосування військової сили для звільнення будь-якого американського громадянина або громадян з числа союзників США, затриманих на території якоїсь держави за ордером МКС. Також США уклали двосторонні угоди з низкою країн, в яких зобов’язали їх не видавати підозрюваних американських громадян Міжнародному кримінальному суду, а в разі порушення цих домовленостей США припинять надавати їм військову допомогу і будь-яку іншу підтримку.

Але чи були подібні випадки покарання в історії? Всього Суд отримав скарги про передбачувані злочини принаймні в 139 країнах, проте, в даний час, прокурором суду порушено розслідування тільки стосовно восьми ситуацій в Африці: в Демократичній Республіці Конго, Уганді, Центральноафриканській Республіці; в Суданському регіоні Дарфур; Кенії, Лівії, Кот-д’Івуарі і Малі. З них чотири були передані до суду самими державами як зацікавленими сторонами (Уганда, Демократична Республіка Конго, Центральноафриканська Республіка та Малі), два були передані Радою Безпеки ООН (Дарфур і Лівія), а два були розпочаті за власною ініціативою Прокурором (Кенія та Кот-д’Івуар). 4 березня 2013 року один з обвинувачених у справі про ситуації в Кенії Ухуру Кеніата був обраний президентом цієї країни в ході загальних виборів.

Про це та інше слухайте у свіжому подкасті Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова Абетка». Подкаст створено за підтримки Центру Стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини.

 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.