Правова абетка: дії поліції під час мирних зібрань

31 липня 2018 - 11:06
Facebook Twitter Google+
Чому і проти кого поліція застосовує насильство під час мирних зібрань? Коли мирне зібрання перестає бути мирним? Відповіді на ці питання дають правозахисники на Громадському радіо.

96 випуск подкасту Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова абетка» виходить за підтримки мережі громадських приймалень та Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини. Наш сьогоднішній випуск із юристкою центру стратегічних справ Гельсінської спілки Ориною Чилутя’н присвячений випадкам, коли поліція цілком законно може втручатися в мирні зібрання та припиняти їх.

Олег Шинкаренко: Це дуже цікаве питання і щоб розібратися в ньому ми маємо пригадати декілька подій з минулого. Взимку минулого року суд відпустив мера Одеси Геннадія Труханова, якого підозрюють у причетності до корупційної схеми на поруки народного депутата від Блоку Петра Порошенка Дмитра Голубова. Це дуже не сподобалося представникам «Національного Корпусу», і вони влаштували бійку із поліцейськими прямо під будівлею суду. Тоді поранили поліцейського, а 36 учасників мирного зібрання доправили у поліцію. Серед постраждалих учасників того зібрання почалися розмови на тему, що нібито влада вбиває патріотів. Не будемо говорити про те чи має те, що сталось хоч якийсь стосунок до патріотизму. Розберемося в тому, чи було це зібрання дійсно мирним, якщо демонстранти почали бити поліцейських. Давайте пригадаємо реакцію на це начальника департаменту патрульної поліції Євгенія Жукова. Процитую з деякими несуттєвими змінами його дуже резонансний пост у фейсбуці:

«Нас цікавить тільки охорона громадського порядку, — писав він. — По простому сказати, щоб один одного не перебили. Натовп активістів-титушок, активістів-патріотів, активістів-дружин, активістів-журналістів, активістів-роззяв, які всі разом, що роблять? Правильно, кидають сніжками, пляшками, камінням, дмуть газом у нацгвардійців і стріляють з бойового пістолета по поліції. Прекрасний мирний протест панове! Заради чого? Просто прийти і пожбурляти у копів всяким непотребом? Героїчна поведінка, вогонь. Згадаємо трошки раніше, коли такі ж патріоти у лапках а-ля Коханівський розгромили і захопили суд. Це теж правильно? Ну, звісно, правильно, бо це ж патріоти або ветерани. «А ти там був? Під градами сидів?» — кажуть вони і так далі. Якщо ти будь-якого роду активіст, — продовжує далі начальник департаменту патрульної поліції, Євгеній Жуков, -  небайдужий ветеран, АТО-шник, дружинник, вартовик, це не дає тобі право громити все навколо, битися з поліцією, трощити суди і стріляти в офіцерів з бойової або будь-якої зброї. Нікому, без винятку. Хочете захищати людей на вулиці? Вперед в патрульну поліцію. Воювати? Тоді в зону бойових дій».

Євгеній Жуков сказав, що мирні протестанти з «Національного Корпусу» зробили два постріли із бойової зброї у співробітника поліції.

Наступна сутичка сталася 9 травня минулого року в Дніпрі, біля Монумента Слави. Група молодих людей разом із народним депутатом з опозиційного блоку Олександром Вілкулом прийшли до пам’ятника в колоні. Вони несли червоні прапори, георгіївські стрічки та іншу заборонену законом символіку. Туди ж прийшли проукраїнські активісти і воїни АТО і стали вимагати прибрати цю символіку. Після цього сталася бійка. Для її припинення втрутилася поліція. В результаті було затримано декілька людей, а декілька побито. Майже всі казали, що поліція била проукраїнських активістів разом із титушками, тобто за компанію із титушками поліція била проукраїнських активістів.

В цей самий день подібний конфлікт стався у Києві, де деякі люди вирішили провести українську версію російського проекту «Бессмертный полк». Очевидно, це не сподобалося проукраїнським активістам, у конфлікт втрутилася поліція. Я зацитую свідчення громадського активіста Олександра Басараба: «9 травня запам’ятається, як день звірячого побиття ОУНівців, тобто членів організації українських націоналістів в їхньому офісі на вулиці Мазепи, 6. Поліція била людей палицями так, що було чути на вулицю з другого поверху. Виводили дуже побитих, в крові. Після спроби блокування автозаку, тяжко травмували дівчинку, практично дитину. Людей били і на вулиці, били нещадно як дикі звірі. Нова поліція. Решта подій другорядна».

А що ж то була за другорядна решта подій про які не каже Олександр Басараб? Активісти націоналістичних організацій почали жбурляти у людей, що йшли у колоні, димові шашки. Про це можна дізнатися із повідомлення української редакції Deutsche Welle. Можливо, це і викликало таку реакцію поліції. Тут у нас виникає цілком резонне запитання: а в який момент мирний протест може вважатися мирним і таким, в який поліція не має втручатися права?

chylutyan.jpg

Громадське радіо
Орина Чилутьян
Громадське радіо
Орина Чилутьян: Взагалі, чинне законодавство, яке регулює саме проведення мирних зібрань і взагалі права громадян і будь-яких осіб висловлювати власну позицію, регулюється перше за все Конституцією України. Якщо ми будемо уважно читати саму норму, то ми побачимо, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї, проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Олег Шинкаренко: І от тут ми одразу переходимо до конкретної ситуації. Без зброї це як? От якщо я димову шашку кину, це я застосував зброю чи ні?

Олена Сапожнікова: Олеже, не поспішай, спершу тут згадали статтю 39 Конституції України. Спершу ти маєш сповістити місцеву владу про те, що ти хочеш провести мирну акцію протесту.

Олег Шинкаренко: Наприклад, я сповістив, взяв димову шашку …

Олена Сапожнікова: Так це вже не мирна акція. Мирна акція від слова «мир»…

Олег Шинкаренко: Але я мирно кинув димову шашку.

Олена Сапожнікова: Як це мирно?

Орина Чилутьян: От про це дуже цікаво говорить Європейський суд з прав людини. Є низка справ, коли він дуже чітко виокремлює саме мирні зібрання як намір провести зібрання з метою донести свою ідею, яка в більшості випадків просто не відповідає домінантній думці у суспільстві. Тобто якщо Європейський суд з прав людини розглядає справу про втручання в право на мирне зібрання, він перш за все дивиться на намір провести акцію саме мирну і навіть не вбачає порушень у тих випадках, коли є резонансне питання, і проведення такої акції може викликати якесь невдоволення у суспільстві взагалі. Тобто таким чином Європейський суд захищає тих демонстрантів, які вийшли саме із законним дотриманням вимог до свого зібрання і такими законними вимогами, коли керуються демонстранти, це право не може трактуватися як якесь обмежувальне. Тобто такі обмеження, як завчасне сповіщення, вони саме направлені лише на те аби сповістити органи державної влади з метою подальшої їхньої допомоги у проведенні таких зібрань.

Олена Сапожнікова: То якщо Олег говорить про те, що якщо хтось хоче кинути ось цю димову шашку, то це вже буде не мирне зібрання.

Орина Чилутьян: Так, тому що намір цей буде розцінений і як органами державної влади, і як правоохоронними органами вже як повалення, може, громадського порядку.

Олена Сапожнікова: Порушення громадського порядку, так?

Орина Чилутьян: Так.

Олег Шинкаренко: А в таких випадках люди, які діяли таким чином кажуть так: «А як же ж Євромайдан, Революція Гідності? Ми тоді боролися з поліцією, кидалися в них камінням, всі громадяни як один стали на захист Революції Гідності і нашої гідності, і нашої країни. То тепер треба все це продовжувати, як було тоді. Все це правильно, можемо взяти шашки, каміння і кидати в тих, хто нам не подобається». Хіба це не так?

Орина Чилутьян: Європейський суд з прав людини нам про це каже: якщо навіть зібрання на меті мають дії, які, може, не зовсім мають наразі в чинному законодавстві, висловлюють альтернативну думку, то це є основою демократичного суспільства. Тобто Європейський суд в цьому захищає демонстрантів. Він каже, що якщо демонстранти дотримуються чинного законодавства, то ось цей термін «чинне законодавство» і законний спосіб, він передбачає, що кожна людина, яка використовує якісь методи, вона має передбачити наслідки таких методів. Тобто в законі повинно бути чітко видно діяння, яке використовує демонстрант, і його наслідки. Якщо він розуміє прекрасно, що його в цьому плані закон захищає, і він не буде нести відповідальність передбачену законом…

Олег Шинкаренко: І от тут дуже цікаве питання, це треба конкретизувати. Виходить так, що якщо люди б’ються за свою гідність під час революції проти влади, яка порушила закон, і яка здійснила анти-державницький переворот, і цілу низку злочинів, то ми можемо битися з поліцією, кидати каміння. Але якщо ми хочемо припинити гей-парад або мирну ходу людей, чиї погляди незаконні або вони нам просто не подобаються, як ці люди з георгіївськими стрічками, і ми починаємо бити їх або кидати димовими шашками, то в нас вже зовсім інший намір. То цей намір не вважається достатньо легітимним для того, щоб виправдати насильство?

Олена Сапожнікова: Олеже, ти задаєш доволі такі провокаційні питання і доволі складні. Кожне із цих питань, яке ти задав, їх можна розбити на багато складових і дуже багато про них спілкуватися, тому…

Олег Шинкаренко: Насправді питання одне.

Олена Сапожнікова: Яке?

Олег Шинкаренко: В який момент взагалі мирне зібрання вже перестає бути мирним? Думаю ми вже на це відповіли: коли застосовується насильство. А раптом є такі мирні зібрання, під час яких застосування насильства все ж таки вважається легітимним як, наприклад, Революція Гідності?

Орина Чилутьян: От, давайте з вами будемо трохи виокремлювати, що демонстранти у законний спосіб сповістили органи державної влади, вийшли висловлювати свою думку на вулицю, і є якась альтернативна думка у іншої громади, і вона вийшла її висловлювати у цей час. Ось це вже і є така подія, яка розглядається Європейським судом, як саме порушення права на мирні зібрання. Тобто із одного боку, і одне і інше — вони є мирними зібраннями, допоки особою не вчинено якогось правопорушення, і тут важливо звертати увагу на пріоритет саме тих прав громадян, які закріплені і на національному рівні законодавства і в Конвенції з прав людини. Тут треба керуватися тим, що кожна людина має право вільно використовувати свої права. Вони не можуть бути обмежені, не можна порушувати громадський порядок, не можна порушувати право власності. Це, наприклад, стосується тих випадків, коли демонстрації можуть проводитися на якійсь приватній території, і це зовсім не узгоджено із власниками. Тобто тут Європейський суд каже нам про те, що так, національне законодавство має чітко регулювати всі ці питання, порядок і умови, проте воно повинно бути гнучким. І все ж таки, на Суд покладається саме обов’язок тлумачити у кожній конкретній справі, якщо вже виникають якісь сутички, чи мало місце порушення права на мирне зібрання, чи мало місце адекватне, тобто таке, що відповідало меті, втручання в це мирне зібрання.

Олег Шинкаренко: Очевидно, тут мається на увазі таке, що дійсно, учасники Революції Гідності всі порушували закон, щоби вони там не робили, але у певний момент коли Революція Гідності закінчилася, і тоді прийняли закон про амністію. Тобто ті, хто не порушував закон суттєво, вони було просто амністовані. Таким чином вважається, що вони закон не порушували.

Олена Сапожнікова: Олеже, ти провокатор. Юристи не люблять от такі от, знаєш, доволі гострі означення, які ти робиш, як журналіст.

Олег Шинкаренко: Я не просто так це питаю, це питання мені дуже часто задають люди, з якими я спілкуюся. Вони мені кажуть: «А чому ми не можемо кидати димові шашки? Ми ж їх кидали під час Революції Гідності, давайте їх і сьогодні кидати».

Орина Чилутьян: Я думаю, ви згодні з тим, що це порушення громадського порядку, це явно порушує права інших громадян. Тобто тут немає, мені здається, діалогу по цьому питанню.

Олена Сапожнікова: В чому ти тут бачиш суперечності?

Олег Шинкаренко: Виходить так, що поліція виходить незаконно затримувала і била цих людей, які …

Олена Сапожнікова: Бити ніхто нікого не може. Те що поліція била їх, тут також потрібно проводити розслідування.

Олег Шинкаренко: Фактично виходить так, що якщо люди виходять на вулицю і йдуть вони з георгіївськими стрічками, то в них цілком можна кидати ці димові шашки.

Олена Сапожнікова: Не можна. Та чому ж можна? Не можна. Будь-яке насильство воно порушує громадський порядок, і буде ця особа покарана.

Олег Шинкаренко: От так одразу аргумент про Революцію Гідності, і це просто йде по колу, і ми не можемо ніяк з цього вибратися. І я ніколи не можу пояснити людям, які мене про це питають, що яким чином і чи взагалі можна цим аргументом виправдовувати насильство, здається - ні.

Амністія не означає, що особа не порушувала громадський порядок. 

Олена Сапожнікова: Амністія не означає, що особа не порушувала громадський порядок. Амністія це є прощення іншими словами. Тобто амністована людина вона прощена, а чи можеш, Олеже, ти когось пробачити, якщо він нічого такого не вчинив, за що його можна було б пробачити? От простою мовою, як ти собі це уявляєш, от кого ти пробачаєш? Напевно кривдника, який тобі зробив щось не так або зробив те, що не можна було робити, і тоді ти йому кажеш: «Добре, я тебе пробачаю». Так? Ось це і є амністія.

Орина Чилутьян: Взагалі-то виключення — більше ніж правило, тому що є от те, про що ви кажете, що можна, а що не можна говорити. Є ж взагалі встановлена законом процедура притягнення до відповідальності. Є таке поняття, як невідворотність покарання за саме ті дії, які визначені правопорушенням чи то адміністративним, чи то кримінальним згідно чинного законодавства України.

Олена Сапожнікова: Але життя не на стільки біле і чорне, тому бувають такі сірі смуги, коли в залежності від конкретних обставин бувають політичні рішення, і от таке пробачення, яке буває в кожної людини в житті. Ми всі часом пробачаємо комусь, і тому й держава може таке робити.

Олег Шинкаренко: І нарешті ми перейдемо до наступної історії, яку варто обговорити, яка дуже яскраво ілюструє цю нашу проблему. Отже, я маю на увазі перш за все Марш Рівності, який дехто називає «гей-парадом», хоча там давно вже збираються не самі лише геї, але і взагалі всі люди, які вважають, що ЛГБТ заслуговують на рівні з усіма іншими людьми права. Цього разу акції намагалися перешкоджати декілька десятків громадян, які дотримувалися так званих «традиційних цінностей». На фотографіях ми бачимо серед них здебільшого молодих та дуже енергійних людей. Ці «традиційні активісти» перекрили шлях Маршу Рівності, намагаючись зупинити його. Подальші події ми могли спостерігати на відео, знятого з багатьох ракурсів, але найцікавішим було відео, зняте з дрону. Там дуже добре помітно, як поліція оточила традиційних активістів. Вони почали бризкати в поліцейських газом, поліцейські також почали бризкати газом, сталася бійка, в результаті якої всіх присутніх традиційних активістів, які перешкоджали мирній ході Маршу Рівності, затримали. І тут знову у нас виникає питання, чому їх затримали? У них була мирна акція, просто вона була спрямована проти Маршу Рівності, чому вони не могли перекрити Маршу Рівності ходу?

shynkarenko_sapozhnikova.jpg

Громадське Радіо
Олег Шинкаренко та Олена Сапожнікова
Громадське Радіо
Орина Чилутьян: Якщо простежити історію проведення прайду взагалі в Києві, то починалося все з більшої кількості сутичок і вже до 2018 року якось і організатори прайду, і місцева влада, і правоохоронці, вони якось дійшли до того консенсусу, коли проведення такого маршу є найбільш спокійним і передбачає всі засоби до того, аби не провокувати, як то кажуть, інших осіб, які не згодні з ідеями, які пропагує марш. На мою думку, якщо є вже визначена стала практика, і ми розуміємо, що правоохоронці дійсно добре виконують свої службові обов’язки щодо збереження саме громадського правопорядку під час проведення такого заходу, то будь-які провокації, які виникають під час цього заходу, правомірно їх саме уникати через ті повноваження законні, я підкреслюю, для поліції, які вони використовують для того, аби їх припиняти.

Олег Шинкаренко: А як відрізнити мирний захід від провокації?

Орина Чилутьян: Якщо ми говоримо, знову ж таки, про законий порядок який існує то взагалі організатори завжди кажуть про мету, завжди кажуть про час, дату, місце, навіть про відповідальну особу, яка бере на себе відповідальність за ту передбачувану кількість людей, яка виходить на певний захід. І провокації саме стосуються тих осіб, які виходять в спротив цього руху. От саме вони є порушниками того права на мирне зібрання, а держава вже на себе покладає обов’язок такого медіатора між цими особами. Тобто вона повинна докласти всіх зусиль, аби таких сутичок не відбулося.

Олег Шинкаренко: І нарешті остання історія — це цирк без тварин. Розкажіть, будь ласка, Орино, в чому там була справа, і чому нам варто на неї звернути увагу?

Орина Чилутьян: Це такий дуже контрастний випадок коли саме поліція не сприяла тому аби провести акцію мирну, при чому наполягала, це активісти, які не мають якоїсь зареєстрованої юридичної особи, вони вийшли захищати права тварин від експлуатації їхньої у цирку, і при цьому є відео матеріали, є інформація у ЗМІ, свідчення самих учасників про те, що ніяким чином не перешкоджали проведенню цієї акції. Тобто якщо ми будемо говорити, що це був державний цирк, Львівський, то всі глядачі, які придбали квитки, вони пішли на виставу, вони насолоджувалися і навіть не знали про те, що відбувалося зовні. І саме після початку акції правоохоронці отримали наказ просто оточити мітингувальників, просто почали висмикувати по одному їх з кола, в яке вони згуртувалися, і в незаконний спосіб обшукувати, затримувати, застосовувати спеціальні засоби, це були і пластикові стяжки і кайданки, і доставляли до відділку, де вже намагалися взяти пояснення.

Олег Шинкаренко: То ви вважаєте, що це все було незаконно?

Орина Чилутьян: Так, у Національної поліції є певний порядок дій, вони не можуть просто безпідставно, без ризиків і того ж порушення громадського порядку затримувати осіб, а крім того, якщо вони вже здійснюють певні заходи, то вони повинні попереджувати про це здійснення, про підстави. І є таке питання, воно масове в Україні, коли поліція так втручається у такі мирні зібрання, і не має навіть ідентифікуючих ознак. Тобто, ми навіть не можемо сказати, хто саме порушував це право.

Олег Шинкаренко: Я зрозумів із нашої сьогоднішньої розмови, що для мирного зібрання дуже важлива мета і його легальний статус. Тобто люди, які збираються мирно, повинні свою мету усвідомлювати і ніколи не діяти всупереч своїм намірам. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.