Правова абетка: мова ненависті в Україні

17 травня 2018 - 11:41
Facebook Twitter Google+
В яких випадках ромів можна називати "циганами", а євреїв "жидами"? У чому загроза термінів "гомо- та ліберальна диктатура"? На ці та інші питання відповідають правозахисники на Громадському радіо.

86 випуск подкасту Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова Абетка» виходить за підтримки мережі громадських приймалень та Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини. Наш сьогоднішній випуск із виконавчим директором спілки Олександром Павліченком присвячений мові ворожнечі.

Олег Шинкаренко: Мова ворожнечі або англійською «hate speech». Буквально «мова ненависті», саме з англійської мови ми запозичили цей термін. Це систематичне застосування промов, які спрямовані на проявлення агресії, направленої на людину або групу осіб за ознакою раси, релігії, статі, або сексуальної орієнтації. Комітет Міністрів Ради Європи визначає мову ворожнечі як усі форми самовираження, які включають поширення, підбурення, сприяння або виправдання расової ненависті, ксенофобії, антисемітизму чи інших видів ненависті на ґрунті нетерпимості, у тому числі нетерпимість висловів у формі радикального націоналізму та етноцентризму, дискримінації меншин та іммігрантів, та людей з числа іммігрантів. Застосування поняття частіше використовується у галузі юриспруденції та у сфері дотримання прав людини, при цьому воно постійно уточнюється. Так Парламентська Асамблея Ради Європи у резолюції №1728 у 2010 році «Дискримінація на основі орієнтації та гендерної ідентичності» спеціально засудила таку мову проти ЛГБТ.

Олена Сапожнікова: Нам необхідно розібратися на конкретних прикладах, що ж таке мова ворожнечі, адже деякі вважають, що уникнути її абсолютно неможливо. Чи мова ворожнечі є основою будь-якого висловлювання? Наприклад, чи можна вважати мовою ворожнечі випадок, коли ми будемо називати ромів — «циганами», чорношкірих людей – «неграми», а українців – «хохлами»? Чи сама по собі некоректна назва вже може бути віднесена до мови ворожнечі? Чи можна вважати мовою ворожнечі вживання некоректних слів у літературі? Купа запитань. Спробуємо сьогодні розібратися хоча б в деяких із них. Олександр Миколайович, чи не лякають вас ці запитання? Наприклад, розпочнемо з самого простішого. Якщо ми будемо називати от такими словами: ромів – «циганами», чорношкірих людей – «неграми», українців – «хохлами», чи буде це мовою ворожнечі чи ні?

oleksandr_pavlichenko.jpg

Громадське радіо
Олександр Павліченко
Громадське радіо
Олександр Павліченко: В кожному конкретному випадку ми повинні говорити про ситуацію, яку ми досліджуємо, і ось Олег і ви сказали багато таких розумних юридично визначених термінів, якими можна означити, що в конкретному випадку є мовою ворожнечі, а що не є. І тут завжди працює баланс, яким визначається чи можна вживати те чи інше слово, і як воно буде оцінено з точки зору, чи є воно мовою ворожнечі чи ні. Так, в загальноприйнятному контексті, коли ми говоримо про те, що, наприклад, вживання слова, ну, говоримо «циган» чи «ром». На сьогоднішній день, якщо ми дивимося тексти сучасні, то вживання формулювання «циган» вважається з таким негативним конотативним змістом, з негативною оцінкою.

Олена Сапожнікова: Олександр Миколайович, а як же ж у нас, їдеш по Проспекту Перемоги, а там написано «Циганський Театр»?

Олександр Павліченко: Абсолютно точно, так, але ми говоримо про те, що ці визначення, вони не є абсолютні, тому що у нас є циганський барон, є Циганський Театр, є багато, ну, навіть назва танцю називається не «ромичка», а «циганочка», правильно, так? Тобто ми не викреслюємо корінь цього слова, і це не є лайливим. Залежить, знову ж таки я повторюся, з того, з чого почав, від конкретного контексту. Це означення не має завдавати образи тій спільноті, якої воно стосується. Коли вони самі називають себе, наприклад, представниками циганського театру, є циганські барони, а не ромські барони, перепрошую. Це все означає, що цей контекст, він сприймається абсолютно нормально тією спільнотою, можу сказати, те ж саме стосується і коли ми дивимося в тексти, які мають ретроспективу. Тобто тексти 1930-их, 1950-их, 1970-их навіть років, коли слово «роми» не вживалося по відношенню до спільноти і не можемо переписувати тексти, наприклад, або Пушкіна або тексти Коцюбинського там, де вживаються саме ці означення і саме ці назви.

Олена Сапожнікова: Тобто чи можна вважати мовою ворожнечі вживання некоректних слів у літературі? Наприклад, у Стругацьких «Жиди города Питера», чи можна сказати, що в даному випадку письменники використовують мову ворожнечі?

Олександр Павліченко: Ну, ми розуміємо звичайно, що кожен термін може в залежності від контексту його використання бути або виправданим, або таким, що він може становити ознаки того, що називається мовою ворожнечі. Те, що ви назвали, це п’єса братів Стругацьких посилається на фактично наказ, який стосувався населення Києва під час окупації Києва німецько-фашистськими загарбниками в 1941 році, коли було всім наказано «Жиди города Киева должны явиться..» і було указано. Я перепрошую за використання цього слова.

Олена Сапожнікова: Питера, Питера.

Олександр Павліченко: Брати Стругацькі використали цю назву для того, щоб показати аналогію пост-перебудовного періоду, коли почалося закручування гайок, і що це ознаки фашизму. До речі, на сьогоднішній день це дуже прозорлива п’єса була, і вони назвали саме так свою п’єсу, вказуючи на аналогію процесів, коли цивільне населення, якщо ви пам’ятаєте, це абсолютно мирні мешканці, яким просто видали припис, наказ з’явитися сьогодні, принести вночі, а завтра вранці з речами ви маєте з’явитися, і всі для себе вже поламали себе і вже з’ясовують, що вони мають з’явитися безхарактерно і віддатися неволі. Тобто тут є така своєрідна характеристика, ознака паралелей між тогочасним періодом, який описували Стругацькі і тим періодом, якого стосувалося ось саме ось цей наказ німецько-фашистської комендатури міста Києва. Тому висновок, звичайно ж, це авторський такий інструмент вживання цього слова для яскравого посилення і вираження ситуації, яку вони хотіли вказати. Це своєрідне таке дражливе зображення і використання цього терміну абсолютно є виправданим, зрозуміло, і тут жодної мови ворожнечі немає.

Якщо людина за допомогою образливих слів хоче викликати ненависть і агресію, то тоді їхнє використання буде незаконним.

Олег Шинкаренко: Тобто я зрозумів, що хоче сказати Олександр Павліченко. Якщо людина за допомогою образливих слів хоче викликати ненависть і агресію, то тоді значить їх використання буде незаконним і не легітимним…

Олександр Павліченко: Точно. Має бути умисел на завдання певної шкоди через вираження своїх поглядів. Тим самим йде приниження або завдання якоїсь моральної шкоди, скажімо так, тим особам, яких стосується ось цей вислів ненависті або мова ворожнечі.

Олена Сапожнікова: Олександре Миколайовичу, а хто в нас буде визначати, чи це є мова ворожнечі, чи ні? Хто візьме на себе кермо таке?

Олександр Павліченко: На сьогодні у нас є 361 стаття Кримінального кодексу, яка дуже мало застосовується і в такому контексті практично не має застосування.

Олена Сапожнікова: Але це якщо тяжка шкода…

Олександр Павліченко: Так, це має бути доведена, по-перше, шкода, по друге має стосуватися саме тої групи осіб або тієї особи на яку спрямована ця мова ворожнечі чи мова ненависті. Це є єдиний інструмент. 

Олена Сапожнікова: Тобто суд, суд має встановлювати, чи це є мова ворожнечі в тому контексті, в якому ми зараз маємо, чи ні. А якщо це не є якесь кримінально каране якесь діяння, а просто, наприклад, в якійсь із програм хтось використав слово, яке вважають люди, є мовою ворожнечі, і як із цим бути?

Олександр Павліченко: Є декілька інструментів якими можна цьому запобігти, і це доведено європейською практикою. Зокрема, ми посилаємося на практику Європейського суду з прав людини в цих питаннях, який встановлює баланс між двома правами. Правом на свободу вираження поглядів, той хто каже: «Я хочу висловлюватися, тому що я вважаю, що це правильно. Моя оцінка саме така є». Наприклад, були такі випадки, коли хтось із журналістів або із наукових дослідників заявляв, що, наприклад, Голокост, який зображався в історії, він є сильно перебільшеним і набагато менший, і був у не настільки великих масштабах. Тобто фактично заперечення Голокосту відбувалося. І це його наукові погляди немов би. За що? Повторюю, в цих державах встановлена відповідальність адміністративна або навіть кримінальна, як це в Австрії, наприклад. І відповідно, судові органи або якісь адміністративні органи вживають заходи або в порядку кримінального переслідування вони можуть засудити цю особу, або накладаються якісь санкції, наприклад, позбавляються можливості займатися професійною діяльністю журналіст за те, що він, наприклад, оприлюднює якісь там, як вважається, нео-нацистські погляди або ще щось інше. І, відповідно, так само і в нас є ці інструменти. Є кодекси етичної поведінки, так звані, журналістський кодекс, є кодекси професійних спільнот, які так само мають регулювання у вигляді певних органів. Це можуть бути самоврядні органи, це можуть бути якісь більш інституційні органи, які можуть накладати певні фільтри або, скажімо так, припиняти таку діяльність щодо поширення саме цих поглядів. Ми говоримо, наприклад, про те, що не може бути, ось дуже згадане вже слово, ті ж самі роми або цигани, коли в засобах масової інформації можуть бути повідомлення про те, що йдеться цитування такою мовою, що наприклад: «Циганський табір, який перебуває там і там, і там і там…».

20 квітня на день народження Адольфа Гітлера представники руху С14 спалили табір ромів на Лисій Горі і вигнали їх.

Олена Сапожнікова: Олекснадр Миколайович, а якщо не циганський табір, а от відбулося 20 квітня як пишуть в онлайн виданні 112.ua спалення табору ромів в місті Києві.

Олег Шинкаренко: Отже, 20 квітня на день народження Адольфа Гітлера, якщо я не помиляюся, представники руху С-14 спалили табір ромів на Лисій Горі і вигнали їх.

 

Олена Сапожнікова: Так, онлайн є на 112.ua пише кореспондент, він виїжджав туди, і там є фотографії, як стоїть особа в чорній сорочці…

Олександр Павліченко: В чорному камуфляжі.

Олена Сапожнікова: Так, в камуфляжі, і тут С14 літери на плечі і майже так збоку, але видно, що щасливе, усміхнене обличчя і видно, як горить палатка, вогонь піднімається, речі навколо. Що це на вашу думку? І вони заявляють, що відбулася фактично чистка, там був спалений табір ромів.

s14_big.jpg

Facebook сторінка С14
Активіст С14 спалює ромський табір в Києві.
Facebook сторінка С14
Олександр Павліченко: Ми вже виходимо за межі мови ворожнечі, але ці дії так само потрапляють саме під таке означення теж. Фактично, це вже адміністративна відповідальність, я би сказав, що це може бути кваліфіковано як хуліганство, але тут має займатися якраз поліція і правоохоронні органи. Власне, це є проблема, і це проблема уже яка стає все більш гострою і виступи так званих парамілітарних, праворадикальних угруповувань, в тому числі С14 викликають вже занепокоєння, вони вже повинні бути розслідувані їхні дії і на сьогоднішній день ми матимемо велику проблему з тим, що такі дії не знаходять належної, адекватної оцінки з боку правоохоронних органів. І відповідно, безкарність, на чому ми наголошуємо, вона порушує подальші дії, тому що вони вважають, що вони діють правильно, що вони є такими своєрідними захисниками моралі і дотримувачами дисципліни. І як це сказати, очищають чи що, вибачте за це слово, або дотримуються правопорядку який вони самі визначають, який є правильним. Нагадаю, що власне ми повертаємося, фактично, до того якою була Німеччина на передодні 1939 року. Фактично, і пожежа в Рейхстагу так само спричинилася. Тобто все починається з вогню і ось цей вогонь, він таїть в собі небезпеку дуже негативного розвитку, тому тут однозначна оцінка цієї ситуації.

Саме слово «очистити» вже є елементом ворожнечі, бо коли ти кажеш про очищення, то ти очищуєш від бруду і тому роми порівнюються з брудом.

Олег Шинкаренко: Мені здається, що саме слово «очистити» - воно вже є елементом ворожнечі, бо коли ти кажеш про очищення, то ти очищуєш від бруду і таким чином роми порівнюються з брудом.

Олена Сапожнікова: Ні, Олеже, вони хитріші там, вони кажуть, що там на цій території брудно в прямому значенні цього слова. Тобто, що там купа бруду, так, і воно начебто в контексті в тому, якому говорять, воно звучить начебто вони очищують від бруду, це мається на увазі сміття. Але всі розуміють, що це не таке пряме значення, але вони надають йому інший контекст. Тут якраз проблема з цим контекстом. Ви згадали Німеччину, і от німецький політолог, я знайшла такий його вислів в Вікіпедії щодо С14, що він зазначає, що ця організація має ознаки неонацистської навіть по своїй такій філософії.

Олександр Павліченко: Я не берусь судити про С14, мабуть, що це присутнє у них, тому що дії вони якби співвимірні з тими, про які я казав, що відбувалися в Німеччини фактично гітлерівського періоду. І можу сказати, що, на жаль, ми маємо такі явища, які не були властиві Україні впродовж останніх років 20, але вони розвивалися в цьому напрямку, і ось вони вже викристалізувалися в такій формі. Тобто Росія якби навіть мала намір створити, це, фактично, дуже гарний приклад того, що вони б хотіли мати, маючи такий жупел, таке опудало, вказуючи, що ось неофашистська, неонацистська гідра піднімає голову саме в Україні. От ми маємо цей, на жаль, неприємний факт і потрібно, поки це все не вийшло поза межі контролю, терміново виправляти ситуацію. І ось такі симптоми як розгін того ж самого табору ромів. Це відбувалося без втручання правоохоронних органів, які не відреагували на ситуацію. Це відбувалося поза межами будь якого правового поля. Це відбулося із застосуванням насильства і, відповідно, це має бути охарактеризовано, має бути кваліфіковано і відповідно превенція, щоб на майбутнє таке не повторювалося.

Олена Сапожнікова: Олександре Миколайовичу, але ж це не вперше.

Олександр Павліченко: Не вперше.

Олена Сапожнікова: В 2012 році перед проведенням Євро-2012 в Києві, Єврочеміпонату…

Олександр Павліченко: На Березняках.

Олена Сапожнікова: На Березняках було цинічно вдень, в обідню пору особами в міліцейській формі, цивільній формі, серед білого дня вигнали всіх людей з палаток. Більшістю серед них — це були роми, це були і інші національності, були і українці, і угорці, багато було різних національностей. І вони стріляли в повітря, в собак, діти кричали, змусили чоловіків роздягнутися по пояс, обзивали їх, виставляли потім це в Facebook, в різних соцмережах в Інтернеті. І, зокрема, тоді, Українська Гельсінська спілка з прав людини підтримала декількох ромів із того поселення і звернулася до Європейського суду з прав людини. Зараз справа уже на фінальній стадії, ми чекаємо на рішення. Вже відбулася комунікація з урядом. Що ж думали, що все? Мені роми сказали, що «От, начебто заспокоїлося все в Києві, все тихо, добре». І в минулому році, знову біля озера Нижній Тельбін в Києві відбувається виселення ромів тільки вже більш так культурно, можна сказати. Їх попередили, що «ви виїдьте» звідти. Потім надали їм транспортні засоби, гроші на квитки в один бік і попросили їх виїхати. В 2012 році їх посадили силою, хто не хотів виїжджати, в машину величезну і вивезли за Київ на трасу викинули усіх, сказали: «Забирайтеся звідси». В минулому році все ж таки відбулося це цивілізовано, але потім ці палатки всі спалили. І коли виїхали, Олеже, ти ж виїжджав і знімав, розкажи, там були рештки спаленого?

Мова ворожнечі спрямована проти ромів поширюється.

Олег Шинкаренко: Так, мені здається це все пов’язано з тим, що мова ворожнечі почала активніше розповсюджуватися через соціальні мережі, тому що раніше люди мало мали різноманітних засобів, джерел в медіа. Ну що там було? Буквально десяток газет, може 3-4 телеканали. Тепер каналів медіа величезна кількість і більшість з них неконтрольовані і ніяк не збережені від мови ворожнечі. Тобто всі пишуть все, що завгодно. Там нема ніякої цензури, і ніхто не може це проконтролювати. І тому, мова ворожнечі спрямована проти ромів поширюється. А я хочу звернути все таки нашу увагу на іншу соціальну групу. В одній із статей про мову ворожнечі, яку написала Елеонора Дібрівна описаний такий випадок, це була така справа в Європейському суді з прав людини в 2012 році. Європейський суд з прав людини засудив позивачів за поширення серед учнів старших класів листівок у яких стверджувалося, що гомосексуальність це девіантна сексуальна схильність, яка має морально руйнівний вплив на суспільство. Суд постановив, що це висловлювання є образливим для представників сексуальних меншин та назвав цю інформацією дискримінаційною. І от авторка статті, от вона вважає, що тим самим суд, фактично, нівелював право на свободу слова, і вона зауважує, у неї такий традиційний погляд на це: «Як бачимо, в Європі існує реальна загроза для свободи слова, як важливої ознаки вільного суспільства. А мусульманські групи та сексуальні меншини під виглядом толерантності маніпулюють законами про мову ненависті з метою власного домінування та дискримінації незгодних». В Україні деякі праві та праворадикальні політики ще називають подібну практику «гомодиктатурою» або ж «лібераною диктатурою». Вони кажуть: «Ми маємо право на будь-які погляди і можемо говорити і писати все, що нам заманеться адже це демократія. Якщо ви нам будете забороняти, це означає, що ви обмежуєте наші права і хочете встановити диктатуру». Чи мають рацію такі політики? Як ми можемо провести межу поміж свободою слова і мовою ненависті?

Олександр Павліченко: Це питання яким займається Європейський суд, це справа «Вейделанд та Інші проти Швеції». Там було 4 заявники, і вони всі були засуджені до різних або штрафів, або інших адміністративних стягнень за поширення саме того матеріалу, про який ви вказували. І звернулися до Європейського суду, стверджуючи, що порушене їхнє право на свободу вираження поглядів, яке гарантується статтею 10. Але це право гарантує перший пункт статті 10, другий встановлює обмеження на застосування цього права. І, власне, коли відбувається аналіз, чи може бути застосована стаття 10 до конкретної ситуації щодо заявників, то тоді аналізуються так само і всі положення, там три положення, частини 2 статті 10. Власне, ідеться ось про що. Ну, я навіть не аналізуючи на цьому, можу сказати, що стаття 17

shynkarenko_sapozhnikova.jpg

Громадське Радіо
Олег Шинкаренко та Олена Сапожнікова
Громадське Радіо
Олена Сапожнікова: Можна ще уточнити, якого документу це стаття 10?

Олександр Павліченко: Це йдеться про Європейську Конвенцію з прав людини. Стаття 17 Європейської Конвенції з прав людини забороняє зловживання правом. Тобто, фактично, коли особа втручається в права інших осіб, наголошуючи на тому, що право її в даному випадку буде в разі обмеження порушене це є зловживання правом і під зловживання правом попадають всі випадки мови ненависті, що було визнано Європейським судом з прав людини. І от в даному випадку ми маємо класичний випадок, коли відбувається проходження так званого трискладового тесту Європейським судом, коли він визначає, чи було встановлено обмеження законним, тобто чи існує закон, за яким було притягнуто до відповідальності цих заявників. Так, існує, відповідним законом регулюється, що вони не мали права займатися поширенням цієї інформації. І чи було стягнення пропорційним і необхідним в демократичному суспільстві? Так, було, такого висновку прийшов Європейський суд, визнавши, що в даному випадку держава діяла в межах своїх дискреційних повноважень, так званого «поля розсуду», і не порушила права заявників, оскільки вони порушили права інших осіб.

Олег Шинкаренко: Мова ворожнечі тому так розповсюджена в Україні, що більшість людей не знає, що це таке. Навіть освічені та поінформовані українці мають вкрай спотворене уявлення про неї. Ось цей випадок, про який ми сьогодні говорили, коли активісти з С14 спалили ромський табір і потім похвалилися цим у Фейсбуці, супровідний текст їхнього посту являв типовий зразок мови ненависті. І от як відреагував на це українець зі штату Вірджинія, Юрій Янковський: «Потенційна можливість проблем не повинна спиняти адекватні низові ініціативи, — пише він, — У цьому конкретному випадку відбулося самозахоплення парку. Мабуть, якби це був гідропарк або Володимирська гірка, то влада діяла б миттєво, а до Лисої Гори дійшли руки тільки у місцевої громади». Я сподіваюся після нашої розмови цей термін нарешті стане яснішим.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.