Слухати

«На прощання він мене побив — жінка має підкорятися» — розповідь дружини садиста

30 жовтня 2016 - 17:34
Facebook Twitter Google+
Оксана з Дніпра (своє прізвище молода жінка попросила не називати) потерпала від насильства сім років. Вона розповіла, чому терпіла та прощала
«На прощання він мене побив — жінка має підкорятися» — розповідь дружини садиста / Програми на Громадському радіо

Коханого чоловіка, який роками знущався над Оксаною, ні в чому не звинувачує, ба більше насильницькі дії щодо себе насильством не називає.

«Чоловік мене давно кинув. Сказав, що я йому набридла. На прощання побив. Мені дуже погано без нього зараз, хочу, щоб він повернувся. А за те, що бив — не засуджую. Ну, я його дуже сильно кохаю і не можу засуджувати», — розповідає Оксана.

У поведінці чоловіка Оксана не вбачає нічого надзвичайного. Бо, каже, змалку засвоїла формулу «Б’є — значить, любить».

«Ми разом були сім років. І вест час він бив мене. Ну а що, таке рідко буває? Мені здається, у кожній другій родині чоловік лупцює жінку. Ну, була в нього слабкість — він схильний до садизму. Просто виріс у сім’ї, де батьки постійно лупцювали дітей за неслухняність» — переконана жінка.

За словами Оксани, коли чоловік вдарив її вперше, вона хотіла його покинути, поїхати геть. Але пробачила. А далі вже звикла до систематичних знущань.

«Все має бути тільки як він хоче, якщо щось не так — істерика, крики, хапання за руки до синяків. І душив мене подушкою і чиркав запальничкою в обличчя, морально знущався, — казав, що я гірша за всіх, що негарна. Бив під настрій, щось не вийшло — в мене летіли капці, посуд. Одного разу облив окропом. Друзів та подруг в мене не залишилося — з усіма заборонив спілкуватися. Фарбуватися заборонив, вдягатися яскраво. Ну, я звикла. Жінка має підкорятися», — виправдовує насильницькі дії чоловіка Оксана.

Звідки такі переконання? Оксана сама ж і пояснює: терпіти знущання від чоловіків вона навчилася ще в дитинстві.

«В мене батько так само себе поводив. Я з дитинства вважала, що жінка має терпіти — це і є наша жіноча доля. Ми — слабка стать. Ну, не зкалічив же. Знав міру» — говорить жінка.

Психологиня Олександра Решетілова наголошує: дитина, що зростала в атмосфері принижень та побиття не лише звикає до цього, але й виносить модель поведінки жертви у майбутні стосунки з протилежною статтю:

«Ключовий момент — насильство та агресія стають в таких сім’ях основною формою контакту та вираження любові. Жінки, що терплять домашне насильство в будь-яких його проявах, в глибині душі відчувають себе вартими саме такого ставлення. Основною формою уваги та вираження батьками почуттів до своїх дітей — були грубість, крик, роздратування. Таке оточення стає знайомим і звичним. Зростаючи, жінки шукають та знаходять чоловіків, із якими відчувають звичні почуття, поринають у знайоме з дитинства життя. Вони просто не уявляють, що може бути інакше», — коментує Олександра Решетілова.

reshetylova.jpg

Психологиня Олександра Решетілова // Громадське радіо
Психологиня Олександра Решетілова
Громадське радіо

Саме тому, пояснює психолог, жертви домашнього насильства в більшості випадків мовчать про те, що коїться у їхніх родинах. А також схильні виправдовувати своїх чоловіків, як це робить Оксана:

«Я ніколи не вважала себе жертвою насильства. І не вважаю. Багато хто ж живе. До поліції я не зверталася, звісно. Як можна скаржитися на кохану людину?»

Відтак, скаржитися у відповідні органи і розривати із насильником стосунки — життєва необхідність для жертви, яка або не усвідомлює всієї небезпеки свого становища, або просто не має сил вирватися за його межі.

Коментує юристка Юлія Сегеда:

«В Україні діє закон „Про попередження насильства в сім’ї“. Також є стаття 173/2 Адміністративного кодексу, яка передбачає адміністративну відповідальність за дії, спрямовані на насильство в сім’ї. Насильство буває чотирьох видів: фізичне, психологічне, економічне та сексуальне. Якщо вбачаються насильницькі дії у родині, то людина, згідно до закону, звертається до органів поліції, а також може звернутися до соціальних служб».

segeda.jpg

Юристка Юлія Сегеда // Громадське радіо
Юристка Юлія Сегеда
Громадське радіо

На Дніпропетровщині особам, які постраждали від насильства в родині, допомагають у низці соціальних служб, центрів та громадських організацій. Так, у міському центрі соціально-психологічної допомоги постраждалі можуть за необхідності жити до трьох місяців. Тут жертву насильства соціальні працівники та психологи виводять із кризового стану, допомагають їй розібратися в ситуації, а того, хто врешті вирішив жити по-новому, — адаптують до нового життя. Постраждалому просто треба написати заяву.

Є у Дніпрі й «гарячі лінії», куди жертви насильства звертаються за емоційною підтримкою:

3704818, 080050335 або 386 з мобільного.

Телефон Обласного центру психологічної допомоги — 376 53 83.

Маргарита Кримова з Дніпра для «Громадського радіо»

 

 

 

 

 

 

 

Доступна та якісна правова допомога в Україні

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.