Слухати

«Насильство у сім’ї — це війна на домашньому полігоні», — правозахисниця

23 січня 2016 - 08:35 3526
Facebook Twitter Google+
93% постраждалих від домашнього насильства — жінки. Але в абсолютній більшості випадків насильники залишаються безкарними

Тетяна Трощинська: Стартує наш новий проект «Протидія насильству у сім’ї» за підтримки уряду Канади. Наша гостя — Катерина Левченко, президентка Міжнародного правозахисного центру «Ла Страда-Україна». Почнемо з рамкових тем, проблем, щоб наші слухачі зрозуміли, що це. Тому що насильство у сім’ї розуміють по-різному. Але є речі, коли до бійки не доходить, але це теж насильство. Можна так сказати?

levchenko.jpg

Катерина Левченко / Громадське радіо
Катерина Левченко
«Громадське радіо»

Катерина Левченко: Можна так сказати. Я пропоную говорити без рамок. Насильство — це війна, яка йде на маленькому полігоні: будинок, квартира. Ця війна може тривати роками, буває видною, а буває скритою. Тому що з хати часто не виносять бруд. Ця війна несе з собою втрати, тому що часто насильство закінчується тілесними ушкодженнями і смертю іноді. Причому, як жінок, які в 93% випадків є постраждалі від домашнього насильства (це і світова статистика, і МВС), але страждають і самі насильники. Жінка, яка вже не може терпіти, у стані відчаю може захистити себе, навіть вбиваючи.

На жаль, зараз ця тема є маргінальною. Давайте чесно поглянемо на державні структури, які займаються насильством у сім’ї, на фінансування, яке є. 5 років вже Україна не може ратифікувати Стамбульську конвенцію — Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами.

Дуже слабий інституційний механізм. На рівні регіонів не вистачає фахівців.

І наші політики, і громадяни повинні дивитись на цю проблему як на загрозу національній безпеці України. Тобто це війна.

Василь Шандро: Чи є статистика?

Катерина Левченко: У нас є багато різноманітної статистики в країні. Наприклад, кількість звернень до МВС чи зараз поліції. Спочатку 2000-х (а Закон «Про попередження насильства в сім’ї» був прийнятий в 2001 році) МВС почало збирати цю статистику. Спершу було 80 тисяч звернень, потім — 90, 100, 110… Останні цифри — це приблизно 150 тисяч звернень до МВС щорічно. Це говорить не про те, що у нас колись було менше випадків насильства. Просто не знали, що можна звертатись.

Маючи досвід роботи радника міністра з прав людини, депутатом ВРУ я завжди казала, що показником діяльності правоохоронних органів є не зменшення реєстрації випадків насильства у сім’ї, а збільшення. Тому ще це явище є латентним в Україні. Якщо такий показник вводиться, чим менше зафіксовано, тим поліціянт нібито краще працює, то у нього будуть всі підстави не реєструвати ці випадки.

А ми і так маємо сьогодні недостатній відсоток зареєстрованих випадків. Ці 150 тисяч зареєстрованих випадків: не більше 10-15% реальних випадків насильства.

Ми робили декілька років тому опитування 350 дільничних інспекторів міліції і запитували, скільки вони стикаються з випадками насильства у сім’ї. Ми рахували: 13,5 тисяч інспекторів в Україні було тоді, на рік вони стикались з мільйоном ста тисячами випадків насильства. А реєструвалось тоді 120 тисяч: 1/10 тільки.

Тетяна Трощинська: Ми нещодавно говорили на цю тему з представниками поліції. Вони казали, що доволі часто дільничні не виїжджали на таки випадки, говорячи: «Самі розберетесь». Наскільки це присутнє?  

Катерина Левченко: Воно присутнє, але сьогодні, на жаль, дуже малі важелі впливу у сучасних поліцейських. Домашнє насильство розглядається в Україні лише як адміністративне правопорушення, відповідно до статті 173-2 Кодексу України про адміністративне правопорушення. Ті санкції, що у них є, настільки смішні у порівнянні з Європою.

Видами санкцій є арешт на 15 діб та громадські роботи. Але арешт не завжди суди вирішують виконувати, бо таких людей треба десь розміщувати, там багато проблем з цим. А громадські роботи взагалі як система санкцій не розвинута в Україні.

В абсолютній більшості випадків насильники залишаються безкарними. Штрафи фактично були недієвими. Від 51 до 85 гривень. Рік тому ВРУ відмінила штрафи як санкцію. Але судді до сьогоднішнього дня їх призначають. Було кілька звернень до «гарячої лінії»: в 2015 році суддями в Миколаївській області призначали санкції, які скасували рік тому!

Якщо навіть судді, які повинні знати та розуміти всі закони, що можна говорити про інших службовців.

«Ла Страда-Україна» отримує величезну кількість дзвінків на національну «гарячу лінію» 0 800 500 335 або 386 (для дзвінків з мобільного). По буднях з 10.00 до 18.00. А з 1-го лютого — цілодобово.

Щороку ми бачимо зростання кількості телефонних звернень. На місцях немає адекватного реагування на ці випадки. І справа не тільки в тому, щоб не виносити бруд з хати, але й в тому, що немає притулків, куди б могли звернутись постраждалі від насильства, в тому числі з дітьми. Немає достатньої кількості фахівців та дуже смішні санкції.

Я входжу у комісію при президентові України у питаннях помилування. Це дуже складна, відповідальна робота. Важка моральна дилема. Приблизно 40% звернень до президента приходить від жінок, з них 90% від жінок. З них 90% — це жінки, які вбили своїх партнерів. В 90% в стані алкогольного сп’яніння. Але ці випадки характеризуються тривалим насильством у сім’ї.

Є вироки, що були «неприязні стосунки»: під час сварки жінка схопила пательню чи праску та вбила чоловіка. Є вироки, коли звинувачена жінка під час судового процесу говорила про те, що чоловік, якого вона вбила, погрожував їй насильством. Але оскільки не було пошкоджень тілесних, то суд не вважав це насильством.

Василь Шандро: Це нагадує ситуацію в нашій країні, коли в АТО можна відповідати тільки, коли по комусь влучать.

Катерина Левченко: Чому? Це теж війна. Те, що не приймається це до уваги, що немає реагування поліції, соціальних працівників, це приводить до страшних наслідків. Держава повинна повернутись до цього питання іншим боком. Не звалювати все до Мінсоцполітики, а розуміти, що це питання нацбезпеки, навчати фахівців, до цього потрібно готувати правоохоронців, суддів, медиків.

Проблема, яка стосується величезної кількості населення, залишається латентною, незрозумілою і трактується за принципом «сама винна, спровокувала».

При цьому, я не хочу нападати на чоловіків. Бентежить та оборює те, що сучасна реклама ідентифікує чоловіка споживанням алкоголю. І реклама горілки, наприклад, пов’язує успішність з вживанням алкоголю. Таким чином формується певний стереотип поведінки, а що буде потім — вони не думають.  

Василь Шандро: Виробники горілки, напевно, налаштовані на іншого споживача: того, хто буде платити більше. Хіба це лише українські реалії?

Катерина Левченко: В ЄС подібна реклама заборонена директивами Європейського союзу. Дискримінація в рекламі заборонена. Якщо Україна рухається в європейському напрямку, то треба не тільки адаптувати законодавство, але і починати з тих дій, які кожен громадянин може втілювати в своє життя.

Тетяна Трощинська: Я хотіла запитати про тих людей, хто у цьому насильстві, можливо, живе роки. Але не завжди можуть інтерпретувати: якщо не до розбитої голови, то це просто посварились. Насправді це насильство?

Катерина Левченко: Я згадувала, що в Україні є Закон «Про попередження насильства в сім’ї». Там є визначення поняття «насильства у родині» — використання фізичної, матеріальної, інтелектуальної (як у батьків над дітьми, як у чоловіка над дружиною), емоційної переваги проти інших членів сім’ї для поневолення людини.

Фізично ми бачимо, це побиття, але є психологічне насильство, сексуальне та економічне. І вони дуже часто не тлумачаться як насильство. Бо погроза вбити, вдарити — це не фізичне насильство, але психологічне. Якщо повторюються постійно.

Тетяна Трощинська: Загрози забрати гроші, щоб не вийти з хати — це теж насильство?

Катерина Левченко: Забрати гроші або не давати їх. Від економічного насильства часто страждають люди похилого віку, це пов’язано з їх обмеженістю пересування.

Економічне насильство — це умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого житла, їжі, одягу, іншого майна та коштів, що можуть привести до порушення фізичного та психічного здоров’я. І випадки економічного насильства часто зустрічаються. А ще проявами економічного насильства є заборона працювати, наприклад.

Василь Шандро: Але головніше  — фізичне насильство. Причини в чому? Як це попередити? Уникнути?

Катерина Левченко: Насильство виникає тоді, коли є конфлікти, а вони — коли є проблеми. Проблеми виникають тоді, коли люди не можуть їх розв’язувати. Це ланцюжок, насильство не приходить само по собі. Розумна людина може вирішувати проблеми ненасильницьким шляхом. Комунікація, повага та уміння вирішувати конфлікти — це основа того, щоб було менше насильства.

p>Ця радіопрограма створена за фінансової підтримки Уряду Канади у рамках проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні. Погляди представлені у цій програмі є особистими думками учасників програми, і не обов’язково відповідають позиції проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади.

Доступна та якісна правова допомога в Україні

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.