Слухати

Насильство в сім'ї — суспільна проблема, а не приватна, — адвокатка

19 березня 2016 - 09:27
Facebook Twitter Google+
Судові рішення свідчать, що жінки частіше зазнають насильства від близьких
Насильство в сім’ї — суспільна проблема, а не приватна, — адвокатка  / Програми на Громадському радіо

З Галиною Федькович, адвокаткою, юристкою ГО «Центр. Жіночі перспективи» говоримо про аналіз судових рішень Львівської області, що стосуються насильства в родині. Аналіз судових рішень був здійснений за підтримки Проекту USAID «Справедливе правосуддя».

Як карають тих, хто чинить насильство? Статистика: який відсоток жінок та чоловіків страждають від насильства, ким є насильники, де це відбувається. Чи враховують суди інтереси дітей?

fedkovych_0_0_0.jpg

Галина Федькович //
Галина Федькович

Лариса Денисенко: Про що свідчать переглянуті вами рішення? Як фіксується в судових рішеннях України домашнє насильство?

Галина Федькович: Якщо говорити про домашнє насильство у судових рішеннях, то будь-який адвокат чи суддя згадає статтю 173-2 Кодексу про адміністративні порушення. Насправді, справи щодо насильства у сім’ї — це набагато ширші категорії: це і цивільні справи, які стосуються виселення, поділу майна, встановлення порядку відвідування та виховання дітей; це і кримінальні справи: у більшості випадків — нанесення легких тілесних ушкоджень.

Ми здійснювали моніторинг судових рішень, котрі нібито є нейтральними та не спеціалізовані на насильстві у сім’ї, але декотрі моменти показують, що це не так. Якщо аналізувати справи потерпілих жінок, то у більшості випадків злочини щодо них вчинені членами сім’ї чи родини — зазвичай, їх чоловіками чи колишніми чоловіками. Злочини мають тенденцію відбуватися у житловому приміщенні. Такі самі злочини стосовно чоловіків мають абсолютно інші властивості — більш стихійний характер.

Статистика показує що 65% таких злочинів вчинено саме стосовно жінок і 60% їх вчинено у житловому приміщенні. Інколи важко встановлювати, хто є власником житла, але у відомих нам випадках у 79% власниками є жінки. Тобто, насилля вчинене стосовно них у їхньому ж житлі.

Ірина Соломко: Цікаво послухати міжнародну статистику.

Галина Федькович: Міжнародна статистика абсолютно не відрізняється від нашої. Тобто, середній показник 25-30% — це жінки, які стикаються із насильством у сім’ї. Українська ситуація у цифрах така ж. Єдине, чим вона відрізняється, — рівнем захисту та послуг.

Лариса Денисенко: Чим завершуються ці справи? Знаю, що часто практикуються угоди примирення. Чи є можливість морального відшкодування?

Галина Федькович: Угоди про примирення укладаються у близько 30% таких випадків.  На жаль, менше, ніж у 10% робляться кроки задля захисту та відновлення прав потерпілої особи. Рідко коли в угоді вказано розмір морального відшкодування та його порядок. Можемо констатувати, що у більшості випадків йдеться лише про призначення покарання. Я не вважаю, що це нормально.

Ірина Соломко: Є тенденція, що жінки терплять насилля, бо їм соромно зізнатися, що потрапили у таку ситуацію. Чи є якісь зміни у цьому напрямку? Чи починають жінки вірити у себе?

Галина Федькович: Серед наших клієнток близько 40% приходять після того, як терплять насилля від 2 до 5 років. Ще 30-35% приходять після 5 років приховування факту, що стосовно них вчиняють насилля. Тобто, маємо ситуацію, коли близько 70% починають робити якісь кроки після терпіння насильства понад 2 роки.

Ми бачимо, що молоді жінки звертаються раніше. Маємо просвітницьку діяльність, інформаційні кампанії, вплив ЗМІ, які  разом ламають стереотипи та змінюють ситуацію. Якщо громада не толеруватиме випадки насильства, тенденція зміниться у позитивну сторону.

Ірина Соломко: Чи є якась залежність випадків вчинення насильства від того, де це відбувається?

Галина Федькович: Маємо такі випадки рівномірно по всій території. Якщо ми говоримо про сільську місцевість — ситуація набагато гірша, тому що доступ до послуг та інформації обмежений, а стереотипи сильніші.

Лариса Денисенко: Яке покарання застосовують до того, хто вчинив насилля?

Галина Федькович: Якщо говорити про нанесення легких тілесних ушкоджень, то це штрафи — до 1000 грн. Часто суди назначають години громадських робіт. Із тих 10 випадків, коли стосовно жінки було вчинено насилля у її ж житлі, у 8 — суд назначав штраф від 510 до 850 грн, у 2 — насильник мав виконувати громадську роботу.

На жаль, такі справи судом серйозно не сприймаються. Вони не розуміють, що насильство в сім`ї  — суспільна проблема, а не приватна. В таких ситуаціях зростають діти і бачать насилля власними очима.

Україна підписала, але ще не ратифікувала Стамбульську конвенцію, де чітко вказано те, що дитина-свідок є дитиною-жертвою. Тобто, дитина, котра є свідком насильства стосовно матері, вважається жертвою психологічного насильства. Ці діти — це суспільство, в котрому ми будемо жити через 10-15 років.

Лариса Денисенко: Чи зважають суди на те, як це впливає на дітей, навіть якщо насилля застосовано не щодо них, а їх матерів?

Галина Федькович: На жаль, це дуже рідко враховується. Суди майже не зважають на інтереси дітей, хоча шкода їм наноситься однозначно.

Лариса Денисенко: Чим це зумовлено?

Галина Федькович: Важко сказати. Але зазвичай це через стереотипи, що насильство у сім’ї — це її приватна справа. І вони розповсюджені і серед юристів та суддів.

Доступна та якісна правова допомога в Україні

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.