Слухати

Притулки для жертв насильства на місцях перетворюють на гуртожитки

11 червня 2016 - 07:47 332
Facebook Twitter Google+
Динаміка останніх років демонструє, що найбільша кількість звернень стосовно фактів вчинення насильства припадає на 2013 рік. У 2014 році бачимо деякий спад, але це не значить, що їх стало менше

Гостею проекту «Протидія насильству у сім’ї» є Наталя Федорович — директорка Департаменту сімейної гендерної політики та протидії торгівлі людьми Міністерства соціальної політики України.

Ірина Славінська: Не важко припустити, що актуалізація теми війни призводить до актуалізації теми безпеки і, зокрема, безпеки в родині.

Наталя Федорович: Абсолютно точно. Зараз ця тема особливо загострюється через те, що ми добре знаємо і можемо передбачити світовий досвід, коли ті країни, в яких відбувалися військові події, і ситуація в родинах учасників бойових дій, які поверталися додому, була проблематичною. Рівень насильства в них зростав. Розуміючи такий світовий досвід і ситуацію в Україні, яка підтверджує це, ми не можемо ігнорувати існування даної проблеми.

Тетяна Трощинська: Чи стежать за динамікою таких випадків і якщо так — хто цим займається?

Наталя Федорович: Міністерство соціальної політики систематично збирає інформацію про кількість звернень в органи соціального захисту та відповідні служби з приводу фактів насильства. Також органи внутрішніх справ, а тепер Нацполіція веде свій облік.

З приводу статистики — тут вона, мабуть, не буде дуже показовою. Якщо ми поглянемо на динаміку впродовж останніх кількох років — побачимо, що найбільша кількість звернень припадає на 2013 рік. У 2014 році спостерігаємо деякий спад і ми пояснюємо це зовсім не тим, що насильства стало менше. Радше, причиною цього стали дві речі.

З однієї сторони, нібито увага мешканців відвернена від цієї проблеми. Насправді, це не так. Основна причина в тому, що у квітні 2014 року під час перегляду державного бюджету, коли ми перекидали низку статей, видатків різних міністерств на військові цілі, було скорочено цілий інститут фахівців із соціальної роботи по всій країні. Фактично, з 12 тисяч фахівців залишилась четверта частина. Вони перебувають на фінансуванні місцевих бюджетів і тому ця причина є дуже банальною.

Ірина Славінська: А де ці люди працювали, в яких інституціях?

Наталя Федорович: Зокрема, Центр соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді. Там, де нам вдалося на рівні персональних контактів спілкуватися з керівниками міських, районних, обласних рад, і в бюджетах було передбачено фінансування — ці фахівці залишилися.

Зараз, коли маємо зміни до Закону «Про державний бюджет», які набрали чинності 1 січня 2015 року (згідно з якими видатки на соціальну сферу, зокрема, на функціонування фахівців з соціальної роботи, центрів соціальних служб здійснюється за кошти місцевих бюджетів), це питання є компетенцією виключно органів місцевої влади. Відповідно, завдання керівників, депутатів, мешканців зробити все, щоб кошти були передбачені.

Одним із завдань, які ми поставили ще минулого року в процесі підготовки законодавства з метою ратифікації Стамбульської конвенції ( а це конвенція Ради Європи, спрямована на створення системи з протидії домашньому насильства), є пояснення нашим колегам на місцях того, що їх обов’язком є створення цілої системи надання допомоги. І вона передбачатиме створення спеціалізованих притулків для жертв домашнього насильства.

Що відбувається на місцях? Часто-густо ми звітуємо про існування притулків, центрів для жінок, дітей. На практиці ж на місцевому рівні вони перетворюються на гуртожитки, куди поселяють людей, котрі звертаються у зв’язку із відсутністю житла. Маємо факти, коли люди роками живуть у таких притулках, що не виконують своїх базових функцій.

Якщо ми говоримо про спеціалізовані притулки, то кількість місць в них держава у обличчі місцевої влади має забезпечити за розрахунком одне місце на 7 тисяч населення.

Ірина Славінська: Це відповідає статистиці того, що ми знаємо про кількість жертв домашнього насильства?

Наталя Федорович: Складно відповісти на це запитання. Ми можемо зробити просту арифметику: за 2015 рік в органи соціального захисту звернулися 103 101 громадян та громадянок з приводу фактів вчинення насильства. Але ми розуміємо і маємо бути критичні до цієї статистики, адже це не виключний перелік таких фактів. Україна нічим не відрізняється від інших країн за кількістю фактів вчинення насильства.

Тетяна Трощинська: Ви працюєте з місцевою владою з тим, щоб з’являлася довіра і люди могли б звертатися стосовно даної проблеми, та щоб починали функціонувати відповідні служби. Наскільки вас чують? Що вже зроблено?

Наталя Федорович: Дослідження, проведене спільно із одним із проектів Ради Європи, демонструє, що стереотипи про те, що насильство більше стосується сільської місцевості, аніж міської — не підтвердилися. Не підтвердилися і стереотипи про те, що насильство більш властиве сім’ям із низьким матеріальним доходом. Абсолютно всі стереотипи спростовано. Єдине, що у сім’ях із високим рівнем доходів рідше звертаються із подібною проблемою через побоювання нашкодити своєму статусу.

Ми маємо ситуацію, коли одна із моїх колег, будучи заступником голови райдержадміністрації, терпіла вдома страшенне насильство зі сторони свого чоловіка. На щастя, їй вистачило мужності після кількох років знущань сказати «досить». Таких фактів маємо дуже багато.

Якісна робота є в різних регіонах країни —  все залежить від людей та їх бажання створювати такі структури. Якщо хтось говорить про нестачу на це коштів, зокрема, у містах — не повірю взагалі. Мій особистий аналіз бюджетних надходжень за минулий рік свідчить про те, що бюджети усіх міст та обласних центрів були профіцитними — перевиконувалися. А це означає, що кошти, які не були прораховані під видатки, могли бути перескеровані під соціальні цілі.

Мій аналіз також свідчить про те, що цілий ряд місцевих громад мають достатній дохід і повинні витрачати їх не лише на житлово-комунальну сферу, але й на соціальну.

Ірина Славінська: Що ми знаємо стосовно ситуації на Донбасі?

Наталя Федорович: Згідно з офіційними даними органів соціального захисту за 2015 рік на території Донецької області зафіксовано 4379 звернень з приводу фактів вчинення насильства в сім’ї. З них стосовно дітей — 62, жінок — 4033, чоловіків — 284.

У Луганській області 622 факти: 15 стосовно дітей, 530 — до жінок, 77 стосовно чоловіків. Очевидно, тут є багато точок для роздумів. Для порівняння візьмемо дві інші області: Миколаївську та Херсонську. В даному випадку розбіжностей небагато, однак вони все ж є.

Наприклад, по дітях: у Херсонській області маємо 31 звернення, у Миколаївській — лише два. Чому порівнюємо ці дві області? Тому що чисельно вони приблизно однакові. Відсутність звернень не говорить про відсутність фактів насильства.

Мені важко коментувати ситуацію в зоні, неконтрольованій Україною, але цифри, які я навела, говорять самі за себе.

Тетяна Трощинська: Якщо говорити про профілактику, про ті конкретні речі, що можуть допомогти людям зараз — що це може бути?

Наталя Федорович: Після скорочення фахівців з соціальної роботи ми розуміли, що ситуація дуже серйозна. На одному з форумів, присвяченому проблемі жінок,  звернулися до міжнародних організацій з проханням допомогти реагувати на подібні випадки. Фонд народонаселення ООН у співпраці з Міністерством соціальної політики та соціальними службами п’яти областей ( Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Харківської, Запорізької) створили 21 мобільну бригаду, які виїжджають на факти реагування на насильство.

Цікава статистика: з 1 листопада, відколи вони почали функціонувати, до 1 червня маємо 5726 виїздів. Лише 71% тих, хто звертався, погоджувалися на оброку персональних даних. Тобто решта 29% побоюються того, що їх особисті дані буде зафіксовано. Із загальної кількості виїздів у 87% по допомогу зверталися жінки, у 13% випадків — чоловіки.

З приводу емоційного стану клієнтів під час першої розмови: на початку інтерв’ю лише 20% поводилися дуже спокійно, по його завершенню — 84%. Це говорить про те, що спілкування дуже потрібне. 17% опитуваних на початку інтерв’ю були дуже налякані, 34% —  сумні, 32% — неспокійні, 13% — роздратовані. По завершенню бесіди  статистика демонструвала значний спад. Ці мобільні бригади дуже потрібні і ефективні. Працюємо над тим, щоб запропонувати такий механізм нашим колегам у всіх областях.

telefon_dopomogy.jpg

Телефон допомоги //
Телефон допомоги

telefon_dopomogy1.jpg

Телефон допомоги //
Телефон допомоги

telefon_dopomogy2jpg.jpg

телефон допомоги //
телефон допомоги

telefon_dopomogy3.jpg

Телефон допомоги //
Телефон допомоги

telefon_dopomogy4.jpg

Телефон допомоги //
Телефон допомоги

 

 

Доступна та якісна правова допомога в Україні

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.