Слухати

«Громадське радіо» / Скачати зображення

Виходить книжка, присвячена протидії домашньому насильству

16 квітня 2016 - 07:40 464
Facebook Twitter Google+
Збірка «ПРОти НАСильства», упорядкована Ларисою Денисенко, містить оповідання відомих українських письменників, а також коментарі психологів та практичні поради адвокатів

Директор департаменту зв’язків з громадськістю центру «Ла Страда» Альона Зубченко та письменниця Євгенія Кононенко розповідають про збірку оповідань «ПРОти НАСильства», що буде представлена на Книжковому арсеналі. «Збірка «ПРОти НАСильства» виходить з ініціативи та фінансової підтримки проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні».

Ірина Славінська: Ларисо, ви, як упорядниця збірки, розкажіть більше про цей проект та його ідею.

Лариса Денисенко: Ідея книжки дуже проста, вона йшла від того, щоб виводити деякі маргінальні теми, які обговорюються лише вузьким колом навчених спеціалістів чи людьми, яких вони безпосередньо стосуються, на ширшу аудиторію.

Проблема насильства зокрема корениться в тому, що ми часто вважаємо насильство в сім’ї приватною сферою, хоча ця сфера публічна, вона стосується кожного. І важливо було щось вигадати, щоб поєднати людей, які займаються цією тематикою. На Форумі видавців минулого року у Львові я проводила круглий стіл разом з адвокатками, які захищають жінок і дітей, постраждалих від насильства в родині, та авторками, серед яких були Наталка Сняданко, Маріанна Кіяновська та Галина Вдовиченко, чиї твори згодом увійшли в цю збірку.

Це була цікава та нетипова дискусія, що відбувалася у львівській кав’ярні. Люди, які зайшли випити кави чи поїсти, зрозуміли, що потрапили на дискусію проти насильства. Тема ця серйозна, ми обмінювалися думками, і я побачила, як люди включаються, починають ставити питання, і якщо це не стосується їхньої родини, то вони знають тих, кого це стосується безпосередньо. Очевидно, що суха юридична мова не торкається розуму та сердець так, як це може зробити літератор.

Маріанна Кіяновська зазначала дуже специфічні речі домашнього насильства, як ставлення до літніх людей, до тих, хто не може рухатися, як цим спекулюють в родині. Ми говорили про психологічне насильство, цькування зайвою вагою. Важливо було також вказати в збірці, як можна знайти вихід з цієї ситуації. Наприклад, на гарячі лінії «Ла Стради» може подзвонити будь-хто, навіть сусід чи сусідка, і розповісти про проблему. Дзвінки анонімні, й завжди можна отримати консультацію психолога чи правника.

І я знову перетворююся на ведучу. Євгеніє, наскільки важко було розвинути тематику?

Євгенія Кононенко: Важко було виділити, що включати в новелу, а що ні, бо матеріалу дуже багато. Взагалі жінки живуть у скупченні цих наративів, вони знають історії своїх бабусь, тітоньок, двоюрідних сестер, сусідок, і вони навчені тому, що коли боротися, то буде тільки гірше.

Альона Зубченко: Це проблема нашого суспільства. Бо у нас жити в цій ситуації вдома — це «бути в нормі».

Ірина Славінська: Дійсно, більше ніж половина населення України мала досвід домашнього насильства. Це справді страшна «норма».

Лариса Денисенко: У нас в гостях нещодавно була адвокатка Галина Федькович, так вона робила дослідження стосовно того, де відбувається насильство. І у 80% випадків це відбувається у власності жінки, в її ж хаті. Тобто відчуття захисту цим нівелюється. Сподіваюся, що ті, хто візьме в руки цю збірку, зможе знайти там алгоритми, як діяти, координати тих, хто може допомогти.

Ірина Славінська: Що це є в цій збірці, крім історій?

Альона Зубченко: Дякую, що запросили «Ла Страду» написати фахові коментарі психологів до кожної новели. Бо достукатися до людини можна лише через реальні історії, ніякі фахові статті тут не допоможуть. Ми кажемо, що психологічне насильство заборонене в родині, і всі скажуть, так дійсно. А коли ми говоримо, що ставити дитину в куток — це силовий метод виховання, і так не можна робити, то люди дивуються, кажуть та ні, нас так виховували, це абсолютно нормально.

Ця збірка — та книга, де люди зможуть побачити себе чи своїх знайомих. В кінці кожної новели є можливість прочитати, чому людина потрапила в таку ситуацію, і що робити, куди звертатися.

З 1 лютого за підтримки Фонду народонаселення ООН наша гаряча лінія запрацювала цілодобово, і ми побачили, як проблема збільшується вночі, коли до нас телефонує значно більше людей, ніж в день. Ті люди страждають від таких випадків насильства, що хочеться їм сказати, щоб вони схаменулися, а нам кажуть, що у нас в селі всі так живуть.

Наприклад, реальна історія. Телефонує нам жінка, що страждає від насильства з боку співмешканця. Розповідає, що чоловік скопав їй одного разу город, вимагав 200 гривень платні, у неї не було таких грошей, от він і сказав, що буде у неї жити. І вже три роки з нею живе, причому любить зловживати алкоголем, а потім, коли вип’є, то лупцює її.

Насильство — це ганебне явище. Треба розуміти, що це суперечить всім правам людини.

Ірина Славінська: Євгеніє, наскільки тема домашнього чи гендерного насильства присутня в сучасній українській літературі? І наскільки важко про це писати?

Євгенія Кононенко: Писати було звичайно важко, бо письменник переживає це разом зі своїми героями. І є дуже яскраві приклади, як насильство батька проти дочки, сексуальні домагання.

Є і насильство такого плану, коли чоловік використовує матеріальну залежність дружини від себе, може її вдарити, а потім подарувати квіти, як в моєму тексті.

Взагалі жінка настільки до цього звикає, що без нього вже не може, провокує це. Надто глибоко це входить в життя і побут. Я спостерігаю таке в родинах свої подруг.

Ірина Славінська: Як про це писати? Чи існує проблема вокабуляру, добору слів, використання мови ненависті?

Євгенія Кононенко: Тут є і питання ненормативної лексики, наскільки її потрібно вживати, але є й інші виражальні засоби, щоб створити атмосферу жаху й безнадії. В моєму оповіданні жінка сповідується подрузі, розповідає про свою долю. Подруга пропонує їй різні варіанти, але та не готова їх прийняти: «Ну як я піду до психолога, що ж я буду розповідати таке незнайомій людині».

І ця історія — вона з мого досвіду, бо зі мною перестали спілкуватися деякі подруги, яким я давала поради. Вони чекають погладження, щоб їм сказали, які вони бідні, а коли їм кажуть, що потрібно боротися, то вони до цього не готові. Їм легше цього не робити.

Альона Зубченко: Це страх перед невизначеністю. Люди не знають, куди йти. Чомусь жінка вважає, що вона має піти й залишити все чоловікові, причому піти зі своєї власності. Часто тут відіграє свою роль економічна залежність, чи стереотипи, що психолог — це психіатр, який буде заставляти приймати ліки. Тут потрібно проводити просвітницьку роботу, казати що психологи не страшні, що ця допомога потрібна людині, яка від чогось страждає: від насильства вдома чи просто погано почувається в емоційному плані.

Людина має сама зрозуміти, що їй потрібна допомога, й робити конкретні кроки, а не чекати, що її пожаліють і все.

Можна зателефонувати на анонімні лінії і отримати підтримку психолога, зрозуміти, що ця проблема не тільки у неї. Не треба думати, що насильство трапилося тільки з цією конкретною жінкою чи чоловіком. Потрібно не боятися звернутися за допомогою.

Лариса Денисенко: Свій літературний внесок до збірки зробили Євгенія Кононенко, Лариса Денисенко, Наталка Сняданко, Софія Андрухович, Юрій Андрухович, Юрій Макаров, Артем Чапай, Маріанна Кіяновська, Галина Вдовиченко і Сергій Осока. Ці тексти різні, але деякі лінії перетинаються. Проте цінно, що на десять авторів у нас 4 чоловіків.

До Сергія Осоки я звернулася як до одного з перших, бо він колись написав історію про сина і вітчима, яка психологічно просто мене вбила. А текст Артема Чапая показує, яким буває перший раз, коли скоюєш насильство.

Ірина Славінська: Продегустувати збірку «ПРОти НАСильства» можна буде на Книжковому арсеналі, що стартує в Києві 20 квітня. Презентація збірки відбудеться у неділю, 24 квітня, о 17:00 у Мистецькому арсеналі.

alona_zubchenko_0_0_0.jpg

Альона Зубченко // «Громадське радіо»
Альона Зубченко
«Громадське радіо»

Доступна та якісна правова допомога в Україні

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.