Слухати

Фото: Громадське радіо / Скачати зображення

Б’є — значить любить? Як розпізнати насильника на початку відносин (Відео)

15 грудня 2017 - 14:47 402
Facebook Twitter Google+
У першому випуску проекту «Доведи, що кохаєш» говоримо про те, як діяти, якщо партнер поводиться агресивно

Як вчасно розпізнати партнера, схильного до насильства? Та як діяти, якщо замість ніжних почуттів отримуєш агресію? Як не сплутати кохання з любовною залежністю?  Як будувати стосунки без насильства? Про це говоримо у першому ефірі програми «Доведи, що кохаєш» на хвилях Громадського радіо — про гідність і безпечні стосунки.

У студії Громадського Радіо — ґендерна радниця Заступника міністра внутрішніх справ з питань євроінтеграції Олена Девіс, студентка Національного педагогічного університету імені Драгоманова Інна Яковишена та учень однієї з київських шкіл Ігнат Харченко. На зв’язку зі студією — учень навчально-виховного комплексу «Ліцею-школи № 48», учасник громадської організації «Ліга майбутніх поліцейських» з Маріуполя Павло Золотухін.

Василь Шандро: Що нам слід розуміти під  ґендерно зумовленим насильством?

Олена Девіс:  Ґендерно зумовлене насильство — це насильство за ознакою статі, яке включає як чоловіків, так і жінок, але в більшості випадків від цієї форми насильства потерпають жінки і дівчата. Дуже часто ґендерно зумовлене насильство замінюють терміном «насильство стосовно жінок».

Кликайте, чтобы оценить этот материал

Тетяна Трощинська: Інно, Ігнате, як ви розумієте ґендерно зумовлене насильство?

Інна Яковишена: Це дуже велика проблема, адже ми з цим стикаємось кожен день. Поки я сама з цим не зіткнулася в побуті, я це не зрозуміла, мені це було нецікаво. Коли насильство існує поруч з тобою або до тебе, тобі потрібно дізнаватися про це, розуміти, що це.

Ігнат Харченко: Это есть везде: от тех моментов, когда мальчики дергают девочек за косички, чтобы им понравиться, до тех пор, пока мужики выпивают лишнего, потом происходят не самые приятные ситуации. Это есть везде, во всех возрастах. И в другую сторону тоже, когда девочки думают, что их не могут обидеть, начинают распускать руки.

Василь Шандро: Ви колись смикали дівчат за косички?

Ігнат Харченко: Конечно. Мне нравится Катька, она сидит на две парты вперед. Чтобы как-то обратить на себя внимание, мне придется дотянуться и дернуть ее.

Василь Шандро: Як вона на це реагувала?

Ігнат Харченко: Чаще всего говорила, чтобы я отстал, не трогал ее. Ничего не получалось.

Василь Шандро: Інно, у вас були такі випадки?

Інна Яковишена: Так, було десь в 7-у класі, коли хлопці розуміють, що дівчата їм подобаються більше, ніж друзі. Тоді це вважалося нормальним, але зараз, коли ти дивишся на це з іншої точки зору, це вже ненормально. Це маленька дрібниця, але потім вона переросте в дуже великі проблеми.

Тетяна Трощинська: Ігнате, ви вже припинили смикати за косички? Хтось сказав, що не варто, чи ви вирішили, що не будете цього робити?

Ігнат Харченко: Я сам догадался, немного вырос. Я не остался мальчиком, который дергает за косичку, чтобы привлечь внимание. Я теперь лучше приглашу Катьку в кино.

Василь Шандро: Пані Олено?

Олена Девіс: Це дуже цікава тема. Я вже трошки старша за своїх колег, але я дуже часто згадую той випадок, коли я була в першому класі, мені 7 років, хлопець бігає за мною, заганяє мене в куток і цілує насильно. Я витираю губи, приходжу додому і хочу розказати мамі, що мені було неприємно від того, що за мною бігав хлопчик, який мене поцілував. Але мама мене пристидила, що я погана дівчинка, тому що за мною бігають хлопці. Наступні рази я вже цього не розповідала, тому що у всіх випадках, коли це ставалося, я була винна в тому, що не так себе поводила.

Кликайте, чтобы оценить этот материал

Тетяна Трощинська: Як правильно в цих ситуаціях розуміти вину? Хтось винен?

Олена Девіс: Я думаю, що ніхто не винен. Якби я була на місці моєї мами, я б підтримала і пояснила, що, можливо, мені треба поводити себе по-іншому. Моя мама навчила мене бути агресивною стосовно чоловіків. Я бачила цю модель в своїй сім’ї. Коли я стала дорослою жінкою, мені було дуже важко будувати стосунки з чоловічою статтю.

Тетяна Трощинська: Комусь з наших гостей пощастило в тому, що батьки підтримують?

Інна Яковишена: Батьки мають велику роль в цьому вихованні. У мене теж була така ситуація, коли хлопчик бігав за мною. Я розповіла це мамі, очікувала отримати підтримку чи пораду, як себе треба поводити, але отримала таку ж реакцію. Коли насильство було більш агресивне у більш зрілому віці, я вже не розповідала батькам, тому що я знала, що може бути осуд.

Ігнат Харченко: Я как представитель мальчиков могу сказать, что мне мой отец всегда пропагандировал партнерские отношения между мужчинами и женщинами, но я уверен, что бывают случаи, когда мальчикам говорят, что женщина должна быть возле тебя, женщина — это украшение мужчины, хотя я не считаю эту позицию правильной.

Олена Девіс: Якщо ми говоримо про ґендерно зумовлене насильство, то можемо бачити сфери, в яких більше страждають чоловіки і жінки. Жінки страждають від гендерно зумовленого насильства в приватній сфері, чоловіки — в публічній сфері.

Довідка про ґендерно зумовлене насильство

Василь Шандро: Далі ми говоритимемо про причини ґендерно зумовленого насильства. Чому так відбувається?

Ігнат Харченко: Мне кажется, что большую часть понятия «сексизм» создают женщины тем, что считают себя украшением мужчин.

Василь Шандро: Тобто така модель закладається в родині?

Інна Яковишена: Так, все йде з сім’ї. Зараз всі сім’ї будуються так, що жінка — лише прикраса.

Коріння ґендерно зумовленого насильства в історичних факторах нерівності чоловіка і жінки.

Олена Девіс: Я би хотіла додати, що коріння ґендерно зумовленого насильства в історичних факторах нерівності чоловіка і жінки. Роль жінки в приватному житті, вона не може бути яскравою, носити коротку спідницю, не може накладати яскраву помаду, вона повинна бути берегинею, а чоловік — це суспільна сфера. Він володар, має доступ до ресурсів, до трофея, до жінки, яка є його трофеєм. Це нерівність, яка виходить з культурних, соціальних стереотипів.

Ігнат Харченко: Мне кажется, что сейчас мир почти готов к тому, чтобы понять, что в таком виде институт семьи устарел, дальше существовать не может.

Інна Яковишена: Коли ти говориш, що жінка може щось будувати, винаходити, то дуже часто зустрічаються коментарі, що споконвіку жінка берегла будинок, сиділа вдома, чекала чоловіка.

Олена Девіс: Є ґендерна структура. Можна побачити роль жінки чи характеристики жінки, роль чи характеристики чоловіка. Характеристики жінки: слабка, емоційна, нелогічна, витрачає кошти. Роль жінки — берегиня, мати, домогосподарка. Якщо чоловік, то він мужній, логічний, має владу, доступ до ресурсів, він голова. Між цими структурами є зв’язки.

Економічна криза. Чоловік не може знайти роботу, тоді він лежить на дивані, а жінка починає заробляти. Тоді виходить конфлікт. Якщо це партнерські відносини, то чоловік буде виховувати дітей, а жінка буде заробляти.

Довідка про причини ґендерного насильства

Василь Шандро: Хто найбільше потрапляє в групу ризику?

Інна Яковишена: Я помітила, що багато студентів приблизно мого року народження (1996, 1997) з неповних сімей. Дуже багато дівчат обирають будь-кого, хто зверне увагу. Те, що бракувало батька, сильно впливає.

Ігнат Харченко: Про недостаток отца очень точно. Мне кажется, что еще имеет место отсутствие уроков по половому воспитанию в наших школах. У меня в школе есть уроку по половому воспитанию, но нам рассказывают, что женщина должна сдаться, а мужчина должен ее завоевать.

Олена Девіс: Групи ризику виходять з моделі сім’ї. Був приклад, що дівчина з неповної сім’ї, де немає батька, буде шукати будь-кого. Я проти тих сімей, де між чоловіком і жінкою є насильство. Це теж погано. І хлопчик, і дівчинка будуть свідками цього насильства, в майбутньому вони стануть або агресорами, або жертвами, або рятувальником.

Довідка про групи ризику

Тетяна Трощинська: Зараз ми пропонуємо послухати опитування.

Інна Яковишена: Як би дівчина не виглядала, це не означає, що до неї можна застосовувати насильство.

Ігнат Харченко: Если ты вместе с человеком, то ты наверняка вытерпишь, чтобы он не натворил. Мне кажется, что можно поставить девушку на место, сказав что-то.

Олена Девіс: А вона руки в боки.

Ігнат Харченко: Начинается словесный конфликт, который заканчивается поцелуем.

Олена Девіс: Конфлікти іноді приводять до вирішення ситуації. Якщо ми говоримо про насильство між інтимними партнерами, то це систематичні конфлікти. Людина може завдавати економічної, сексуальної, психологічної і фізичної шкоди. Це акти насильства, які не приводять до здорових відносин.

Василь Шандро: Хочу відзначити річ, яку я помітив у розмові з гостями про зовнішній вигляд. Це хороший маркер того, як змінилося наше суспільство. У 70-х роках людина у джинсах була асоціальною.

Олена Девіс: Пан Василь сказав про суспільні норми. Як приклад я хочу привести Непал, Катманду. Коли повз чоловіків проходить дівчина, в якому б вигляді вона не була, вони будуть їй свистіти, кричати, обговорювати її поведінку, як вона виглядає. Якщо навколо немає людей, то ці ж чоловіки можуть зґвалтувати цю жінку чи дівчину. Коли дівчина звернеться до поліції, поліція буде виправдовувати чоловіка, тому що хлопці є хлопці.

Інна Яковишена: Я хочу повернутися до питання, як розпізнати агресора. У мене був приклад відносин: коли ми з хлопцем були на вулиці, він був ідеальний; коли двері замикалися, починався жах, починаючи від погроз, чому я посміхалася при ньому комусь.

Тетяна Трощинська: А була думка, що я його зміню?

Інна Яковишена: Звичайно. Я думала, що «відмию» його, і це буде принц.

Ігнат Харченко: Наверное, есть случаи, когда человек меняется. Я считаю, что это я. Раньше я мог злиться из-за короткой юбки, прогулок с каким-то другом. Расставание меня успокоило и заставило много чего переосмыслить. Сейчас я опять общаюсь с этим человеком.

Василь Шандро: Є ситуації, які заходять далі зустрічаннь: люди одружуються, народжуються діти. Що в цьому випадку є залежність?

Олена Девіс: Залежність основана на чомусь. Наприклад, на нерівності. Я працюю в такій структурі, куди звертаються люди, якщо вони потерпають від домашнього насильства. До речі, ми розпочали пілотний проект «Поліна». Він розпочався в Дарницькому районі міста Києва, в Малиновському районі Одеси та в Сєвєродонецьку. Ми звернули увагу на те, що поліція повинна правильно реагувати на домашнє насильство. В нашому суспільстві домашнє насильство вважалося персональною справою.

Довідка про маркери, за якими можна розпізнати людину схильну до насильства

Тетяна Трощинська: Павле, розкажіть, що робить «Ліга майбутніх поліцейських».

Павло Золотухін: У нас є проект, який реалізується за підтримки ПРООН в Україні і називається «Ліга в дії», в межах якого ми проводили тренінги, які допомагали дітям-підліткам виявляти та боротися з ситуаціями насильства у родині, у школі, у своєму суспільстві.

Було розраховано, що учасники нашої організації спочатку пройдуть тренінги, у яких самі будуть учасниками, а потім підуть по навчальних закладах, до інтернатів, там будуть проводити тренінги.

Василь Шандро: Як ваші однолітки реагують на те, про що ви їм говорите?

Павло Золотухін: Спочатку, можливо, є якесь недовірливе ставлення, але принцип проекту «рівний навчає рівного». Те, що вони бачать, що перед ними стоїть така ж дитина, як і вони самі, впливає на те, що вони прислуховуються.

Василь Шандро: Ви бачите якісь позитивні зрушення у стосунках між своїми однолітками після того, як ви з ними про це говорите?

Павло Золотухін: Вже після цих тренінгів від викладачів ми дізнаємося, що стається менше випадків сварок. У нашому ліцеї діє служба медіації, до якої звертаються діти, у яких виникають конфлікти. У нас працюють спеціалісти та учасники нашої організації, які допомагають вирішити конфлікти.

Василь Шандро: Переходимо до аналізу фокус-груп. Перше питання звучало так: «З якими партнерами і партнерками ви б ніколи не пішли на побачення і не стали будувати стосунки?». Хлопці сформували два списки, а дівчата один. Хлопці розділили «зустрічатися» і «будувати стосунки».

Я считаю, что иногда можно дать второй шанс, но третий шанс не стоит давать никогда. Если такое случилось раз, можно что-то подумать. Если это повторяется, надо бежать и не оглядываться.

Тетяна Трощинська: Хлопці і дівчата, опитані нами, дуже критично ставляться до егоїстичних партнерів, до партнерів, які мають залежності і погані звички. Для хлопів краса і подоба є основними у випадку «ходити на побачення». Дівчатам перші етапи знайомства були нецікавими, вони одразу переходили до етапу душевної і фізичної близькості, говорили, що важливо, щоб це був один партнер, у деяких випадках говорили про те, що повністю зливаються з ним, втрачаючи себе.

Ігнат Харченко: Насчет того, что сливаются с партнером, мне кажется, что это частая проблема. Когда начинаешь думать за другого человека, это самая большая ошибка.

Олена Девіс: Здорові стосунки я порівнюю з шляхом потягу. Потяг іде по рейках, між якими є шпали. Дві людини — це рейки, а шпали — це взаємоповага і любов, які повинні тримати ці рейки паралельно.

Василь Шандро: Якщо вже є і злиття, і насильство, що робити?

Олена Девіс: Треба телефонувати на лінію «102». Ми вчимо операторів, дільничних інспекторів, ювенальних, які працюють з підлітками і з дітьми, слідчих, як правильно ідентифікувати домашнє насильство.

Є психологічне насильство. Наша поліція не завжди зможе ідентифікувати це як насильство. Ми повинні дати підліткам розуміння, що є фундаментальні свободи. Якщо підліток знає про свої фундаментальні права і свободи, він буде розуміти, що грань любові чи залежності нездорова.

Інна Яковишена: Стосунки — це допомога одне одному. Когда человек становится агрессором, надо бежать.

Ігнат Харченко: Я не совсем согласен с тем, чтобы звонить в полицию. Мне кажется, что в очень стрессовой ситуации даже хороший человек может сделать ерунду. Я считаю, что иногда можно дать второй шанс, но третий шанс не стоит давать никогда. Если такое случилось раз, можно что-то подумать. Если это повторяется, надо бежать и не оглядываться.

Тетяна Трощинська: Ігнате, Інно, що для вас найважливіше у стосунках?

Інна Яковишена: Довіра, коми  мене не обмежують, коли я розвиваюся як особистість. Дуже класно, коли людина тебе у всьому підтримує, ти можеш покластися. Ви можете бути дуже різні, але ти відчуваєш підтримку, любов, можеш творити.

Ігнат Харченко: Свобода, искренность, умение дополнять друг друга, когда это необходимо.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

logo_mdm_fr_cmjn.jpg

За підтримки МГО «Лікарі Світу» //
За підтримки МГО «Лікарі Світу»
За підтримки Міжнародної гуманітарної організації «Лікарі Світу»

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.