Слухати

Замість лікування, люди живуть в психлікарнях по 18 років, — Гоменюк

22 березня 2017 - 08:37 893
Facebook Twitter Google+
«У моєму досвіді були люди, котрі проживають у психіатричній лікарні 13-18 років. Це ізоляція і системою, і суспільством», — Марина Гоменюк із організації «Україна без тортур»

unnamed_2_1.jpg

Оена Темченко // Громадське радіо
Оена Темченко
Громадське радіо

unnamed_1_4.jpg

Марина Гоменюк // Громадське радіо
Марина Гоменюк
Громадське радіо

Гості студії Громадського радіо — Марина Гоменюк, програмна директорка громадської організації «Україна без тортур» та Олена Темченко, представниця Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Тетяна Трощинська: Яки й у нас стан із доступом до медичних послуг у місцях несвободи? Наприклад, у психіатричних лікарнях та інтернатах?

Олена Темченко: В Україні є проблема з наданням якісних медичних послуг у зазначених вами місцях несвободи. У таких установах є обмеження прав у зв’язку із психічним станом. Ці обмеження повинні бути мінімальними. Чинна система сигналізує про те, що нам конче необхідне реформування. Такі установи будувалися за містами чи селами, аби їх не бачили. Звичайно, їх мало відвідує громадськість, такі люди вважаються «незручними» і такими, що їх важко інтегрувати у суспільство.

Тетяна Трощинська: Чи можемо ми говорити про те, що медична реформа — лише перша сходинка до необхідних змін?

Олена Темченко: У системі закладів охорони здоров’я зараз буде відбуватися  реформування. Міністерство вже оголосило перехід на надання послуги, а не ліжкомісця. Якщо брати інтернати — теж мають бути створені альтернативні форми для проживання в громаді, адже люди повинні бути максимально інтегровані в суспільство.

Василь Шандро: Крім медичного забезпечення, є проблема з порушенням прав людей, які перебувають у подібних закладах. Наскільки критичною є ця проблема?

Марина Гоменюк: Є критичні питання, характерні для багатьох закладів по всій Україні. Це, до прикладу, неналежне харчування, неналежний доступ до свіжого повітря, відсутність достатньої кількості персоналу. Є системні порушення із документацією: у таких закладах люди часто перебувають без паспортів. Не врегульовано питання розподілу надходжень, пенсій. Під час моніторингових візитів спостерігаємо, що в закладах є певні суми коштів, якими вони не можуть розпоряджатися, бо немає належної інструкції.

Ще один момент, характерний для психіатричних закладів — коли людина тривалий час перебуває в ньому. Лікування так переростає в проживання. У моєму досвіді були люди, котрі проживають у психіатричній лікарні 13-18 років. Це ізоляція і системою, і суспільством.

Василь Шандро: Часто у ЗМІ потрапляють приклади випадків із неналежним ставленням до таких людей. Це лише окремі ситуації чи ми можемо говорити про їх певну системність?

 

Марина Гоменюк: Так, дійсно, такі випадки потрапляють до ЗМІ і про них починають багато говорити. Але ми намагаємося показати і позитивні приклади. Представники Департаменту, громадськість, моніторингові комісії здійснюють візити до таких закладів і бачать багато й хорошого досвіду, про який майже на говорять.

Василь Шандро: В який спосіб можна контролювати цю ситуацію?

Олена Темченко: Наші візити — це візити без попередження, тому часто застаємо неналежну документацію у подібних закладах. Найголовніше, що 70% візитів — розмова з пацієнтами. І саме під час спілкування проявляються проблеми, із якими стикаються люди. Ми не тільки слухаємо, але і перевіряємо інформацію. Так, до прикладу, у Новоборівському інтернаті просто не закуповували зубної пасти.  Інша справа — як притягнути винних до відповідальності. Безкарність породжує такого роду зловживання. Зараз відсутній такий механізм, тому необхідна допомога громадськості. 

Василь Шандро: Як громадськість може туди потрапити? Наскільки ці заклади є відкритими?

Олена Темченко: У 25 статті Закону «Про психіатричну допомогу» закріплені права людей, котрі перебувають на лікуванні. Обмежити спілкування може тільки лікар тільки у певних станах і тільки на певний час. Тобто немає обмеження права спілкування з такими людьми. Якщо прийти і пояснити, яку мету має візит, розумний директор завжди піде назустріч. 

Тетяна Трощинська: Вже майже місяць триває інформаційна кампанія «Люди — не консерви». Принаймні тут, у Києві, ми бачили візуалізації цієї проблеми. Який це мало вплив?

Марина Гоменюк: Вперше за 5 років діяльності національного превентивного механізму побудована інформаційна кампанія таким способом. Вона проводиться для того, щоб показати, що ці люди мають право на належні умови проживання.

Олена Темченко: І кампанія буде тривати та поширюватиметься різними містами України.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.