Слухати

Страшилки для батьків: що змушує нас боятися за власну дитину?

22 листопада 2016 - 09:55 157
Facebook Twitter Google+
Дитяча безпека, здоров'я, освіта, друзі і успішність – в цих сферах найчастіше виникають батьківські фобії

У цьому блозі не буде прикладних запитань і простих відповідей. Цей випуск РадіоМами я хочу присвятити темі батьківських фобій. Думаю, що більшість батьків мають свій набір страхів. Я теж їх маю. І мій глобальний страх – це як захистити моїх дітей. Найбільше він відображається на всьому, що пов’язано з найстаршою донькою, Талесією, і це не турбота про фізичну безпеку, купівля автокрісел, розумних годинників з GPS чи манія стосовно здорової їжі. Тобто все це і так присутнє, але моя глобальна фобія давно вже вийшла за рамки фізичної безпеки і сягнула таких сфер, про які я ніколи не задумувалася і не підозрювала, що батькам і про таке доведеться переживати.

Коли Талесія народилася, ми з чоловіком час від часу, не змовляючись, підходили до неї, коли вона спала і підставляли палець до носика перевіряючи чи вона взагалі дихає. Ну добре, добре, не час від часу, а щоразу, коли вона засинала. Нам було страшно. Вона була така крихітна і беззахисна, що здавалося, один невиважений рух і станеться щось жахливе. Потім це пройшло. Але нам досі страшно. Відповідно, меншим дітям ми теж підставляємо пальці до носиків вночі.

Я припускаю, що ми не унікальні. І більшість батьків, певно, роблять так і зізнаються в своїх страхах і фобіях лише один одному. Наприклад сьогодні, коли Таля збиралася в школу, ми виявили, що завдання з англійської мови, за яке вона отримала «excellent», наша дитина не виконала, а списала у своєї однокласниці. Вже коли я завела доню і повернулася додому, наш тато поставив питання: «І як же нам їй пояснити?». В цьому питанні, насправді, мені чується набагато більше ніж проста стурбованість вивченням англійської мови. В ньому всі наші глобальні фобії.

А що, як наша дитина виросте незахищеною? А що, як вона матиме недостатньо знань, вмінь і талантів, щоб стати щасливою і успішною? А що, як вона не навчиться комунікувати з людьми так, щоб їй не було боляче? Як пояснити їй, що люди бувають агресивні і злі, що вони часто дискримінують інакших, таких, які думають і роблять щось не так, як вони? Як пояснити їй, що її зраджуватимуть, про неї пліткуватимуть, з нею конфліктуватимуть і на такі речі потрібно навчитися реагувати з найменшими затратами для власної психіки? Як взагалі вкласти своїй дитині в голову весь той досвід, який маєш ти і при цьому не відштовхнути її від себе своєю маніакальною, надмірною турботою? Я не маю відповіді на ці питання і мені страшно.

Іноді буває так, що Талесія хоче погратися з дівчатами, які не збираються приймати когось в свою зграйку. У них своя тусовка, їм подобається ходити разом і пошепки обговорювати інших дітей. Як пояснити моїй відкритій дитині, яка звикла гратися з усіма, що не варто з ними спілкуватися? Як пояснити це так, щоб жоден м’яз на обличчі не сіпнувся від огиди до таких дівчачих штучок, жодне необережне слово не перетворилося на hate speech, щоб не нашкодити її відкритості, чесності, не вбити в ній віру в людей? Як взагалі можна навчити захищатися і любити людей одночасно? Як цього навчили нас самих і чи вчили нас цьому цілеспрямовано взагалі? Може це випадковий збіг, що я і мій чоловік і сотні, тисячі інших батьків, які переймаються тим самим, виросли такими, як є?

Обіцяю, що як тільки я матиму на всі ці запитання бодай якусь відповідь, я нею з вами обов’язково поділюся. Це був випуск РадіоМами присвячений батьківським фобіям. Слухайте. Думайте.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.