Слухати

150 тис. звернень про насилля — це лише 10% від реальних цифр, — «Ла Страда»

21 листопада 2016 - 13:56 255
Facebook Twitter Google+
Насилля проти жінок і насилля в сім’ї не є приватною справою, бо воно шкодить людині і суспільству, тому держави мають активно протидіяти насильству у сім’ї, — Катерина Левченко

Катерина Левченко, президент Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна», розповідає про особливості Проекту Закону про запобігання та протидію домашньому насильству.

Любомир Ференс: Давайте спершу поговоримо про резонансний Проект Закону №5294, який минулого тижня викликав неоднозначну реакцію не лише серед депутатів, а й серед вищого ешелону влади нашої країни. Цей законопроект викликав збурення через слово «гендер», і його відправили на доопрацювання. Пролунали обіцянки вилучити ознаки гендеру та соціальної орієнтації з переліку тих ознак, за якими жертви домашнього насилля піддаються дискримінації. Яка ваша оцінка цієї ситуації?

Катерина Левченко: 17 листопада я була у Страсбурзі на засіданні комісії з питань гендерної рівності Ради Європи, тому дивилась засідання Верховної Ради в Інтернеті. Мої колежанки були присутні там особисто. У всіх нас було враження, що сьогодні на дворі не 2016, а 2013 рік. Та риторика, яка лунала в залі від більшості депутатів, що критично ставилися до цього законопроекту і законопроекту №4952, яким вносилися зміни до кримінального і кримінально-процесуального кодексів, а також до самої Конвенції Ради Європи по запобіганню насилля щодо жінок та домашнього насильства, нагадувала риторику посіпак Януковича. Вони активно з 2010 по 2013 рік використовували всю проблематику, що стосується сім’ї, дітей, прав жінок, для того щоб відривати Україну від того, щоб ми називали європейськими цінностями. Тоді це називали «європейські цінності», сьогодні депутати не спромоглись назвати це таким чином, тому використали термін «іноземні цінності». Це той прогрес, які наші політики зуміли зробити за 3 роки.

Насправді голосування 17 листопада показало, що «руський мир» «рулить» в Україні, що він залишився в головах більшості політиків, а вплив Росії на нашу політичну сферу залишається дуже високим.

Ці законопроекти стосуються не традиційних цінностей, як намагалися представити в залі, вони стосуються цінностей особистості, прав і поваги до людини, тобто саме ці речі, за які три роки тому вийшов Майдан і за які гинули люди, залишились дуже далекими від політиків, що прийшли у Верховну Раду заробляти гроші і декларувати їх потім в електронних деклараціях.

Це голосування показало, що наше суспільство, зробивши великі зміни, не зробило змін у політичній сфері. Було дуже сумно і соромно. Сумно, тому що законопроекти не були проголосовані. А соромно за людей, які знов маніпулюють громадською свідомістю і населенням, використовують неправдиву інформацію та видають її за джерела інформації, а головне — перебувають під інформаційним впливом головного ворога України.

Любомир Ференс: У п’ятницю в гостях на «Громадському радіо» була заступниця Міністра соціальної політики Наталя Федорович. Вона сказала: «Для громадських організацій, які працювали на прийняття цього закону, те що сталося має бути дзвіночком щодо оцінки їхньої ефективності і повного депутатського нерозуміння того, що ж таке гендер». Ви почули цей дзвіночок? Що ви на нього скажете?

Катерина Левченко: Я ці дзвіночки чую весь час і не тільки 17 листопада. Про те, що будуть проблеми при голосуванні цієї Конвенції, ми попереджали особисто Наталку Федорович та інших державних службовців всередині цього року. Ми розуміли, що просто так Верховна Рада не проголосує за цю Конвенцію, тому що вона руйнує не традиційні цінності, а робить дуже серйозний поворот до визнання державою цінностей кожної особистості.

Для Міністерства соціальної політики і для Наталки Федорович особисто дуже добре перекладати відповідальність на громадські організації. І ми вже не раз чули, що громадські організації розглядаються як головні інституції, які відповідають за ті чи інші напрямки державної політики. І ми, в принципі, і не відмовляємось від цього. Сьогодні на плечах громадських організацій лежить виконання більшості державних програм в сфері протидії торгівлі людьми, насильства і забезпечення рівних можливостей прав жінок і чоловіків.

Це дзвіночок і для громадянського суспільства. Але перший дзвінок все ж таки — для нашої держави, яка, на жаль, не змогла зробити вчасно ані висновків з подій 2013-2014 років, ані перебудувати свідомість своїх працівників і чиновників, ані зробити ефективні кроки.

Запитайте Міністерство соціальної політики, яку інформаційну кампанію воно організувало. Яким чином самостійно, без підтримки громадських або міжнародних організацій, без проектів Ради Європи, ОБСЄ, Міжнародної організації з міграції, Міністерство соціальної політики просуває ті чи інші ідеї. Буде дуже добре і цікаво почути ці речі. Проблема в тому, що цій проблематиці, на жаль, не приділяється достатня увага на місцевому та обласних рівнях, і все залежить від роботи відданих працівники: де вони є — там є увага. Але це не є державницький підхід.

Говорити сьогодні про те, хто винен, перш за все з боку держави, не є конструктивною позицією. Поки не будуть зроблені змістовні, організаційні та інституційні заходи, говорити про успіх політиків в цій сфері дуже складно. Хочу сказати, що ініціатива навіть у просуванні законопроекту, який був поданий Кабінетом Міністрів України, належала міжфракційному об’єднанню «Рівні можливості», яке об’єднує дуже активних депутатів і депутаток. Завдяки зусиллям Ірини Луценко, Марії Йоновій, Світлани Войцеховській, Олени Кондратюк, Олени Бабак та іншим законопроекти взагалі були внесені на розгляд у Верховній Раді.

Євгенія Гончарук: Якщо все-таки в цей законопроект далі не буде внесений ряд кардинальних змін і втручань, наскільки він буде ефективний?

Катерина Левченко: Я глибоко аналізувала дискурс, який використовували депутати, що голосували проти законопроекту за боротьбу з домашнім насиллям. Те, що вони не проголосували, означає, що вони підтримують домашнє насильство. А який ще висновок можна зробити? Коли вони виступали з подібними речами у 2011-2012 роках, було зрозуміло, що використовується підміна понять, маніпулювання фактами і цитування без контексту.

Поки ми не розуміємо, про що ми говоримо, навіть використовуючи термін «гендер», який означає «соціальна стать». Людина народжується жіночої або чоловічої статі — це називається біологічною статтю. Водночас, коли людина зростає, вона тим чи іншим чином набуває певних соціальних ознак. Ці соціальні ролі і є тим, що позначається англійськомовним терміном «гендер».

Коли розповідають про те, що нам будуть змінювати гендер, що гендер — це загроза традиційним цінностям сім’ї. Це гра на ксенофобських настроях більшості населення. 

А соціальні ролі — це не означає, що всі ми маємо ними помінятися. Мова йде про те, що, виконуючи різні соціальні ролі у суспільстві, жінки та чоловіки, по-іншому оцінюються суспільством. У праці рівної цінності на сьогодні розрив 25%. Це один із показників того, що жіноча праця оцінюється набагато дешевше, ніж чоловіча. І якраз мова йде про те, щоб ці ролі, які грають і чоловіки, і жінки, давали можливість кожній особі отримувати по заслугах.

Любомир Ференс: А депутати справді внутрішньо переконані в тому, за що вони голосують стосовно цього законопроекту, чи це просто загравання з електоратом?

Катерина Левченко: Це потрібно запитувати тих, хто знає і працює з депутатами. А от інше зауваження є абсолютно слушним. Це глобальна стратегія, і всі так звані антигендерні рухи, які з’явились з приходом до влади Януковича, — це був російський проект. Він реалізовувався не лише в Україні, але і в інших сусідніх країнах — в Молдові, Білорусії, Грузії, Арменії, з однаковими інформаційними російськомовними матеріалами, однаковими назвами та в одні і ті ж часи.

Любомир Ференс: Розкажіть про щорічну акцію «16 днів проти насилля», яка триватиме з 25 листопада по 10 грудня. Наскільки вона є актуальною зараз, і як взагалі з домашнім насиллям в Україні?

Катерина Левченко: Акція проводиться щорічно приблизно з 2000-х років. Це відбувається саме в ці дні, тому що саме 25 листопада ще в 90-ті роки в одному з канадських містечок були вбиті жінки. Цей день назвали Міжнародним днем боротьби проти насиллям над жінками. 10 грудня — це Міжнародний день захисту прав людини. В цей період припадає ще достатньо багато інших днів, пов’язаних з цією темою.

Дуже важливо було поєднати права жінок з правами людини, тому що лише у 1993 році Віденська конференція ООН з питань людини чітко сформулювала, що насилля проти жінок і насилля в сім’ї не є приватною справою, бо воно шкодить людині і суспільству, тому держави мають активно протидіяти насильству у сім’ї.

З дня цього формулювання пройшло 23 роки. За цей час була прийнята спеціальна Декларація ООН про викорінення насилля стосовно жінок і кілька рекомендацій, які доповнюють Конвенцію по ліквідації всіх форм дискримінації, також розроблені різноманітні міжнародні документи.

У багатьох країнах, в тому числі в Україні, були прийняті закони про протидію або попередження насилля в сім’ї. В Україні такий закон був прийнятий у листопаді 2001 року.

За статистикою правоохоронних органів, щорічно реєструється понад 130-150 тисяч звернень за фактом скоєння насильства в сім’ї. І це лише верхівка айсбергу, це не більше 10% фактів.

Це дуже серйозне і складне явище, тому що дуже мала ефективність покарання (це громадські роботи і арешт на 15 діб) та відсутні корекційні програми. Потрібно не карати кривдника, а перш за все вчити його змінювати свою поведінку, бо особливість насилля в сім’ї в тому, що жінки, попри все, не хочуть розлучатися зі своїми чоловіками. Це відрізняє злочини такого типу від інших кримінальних злочинів.

Саме тому такі акції є важливими, бо вони мають піднімати свідомість громадян, вчити поведінці. Держава має звертати увагу органів місцевого самоврядування на те, що зроблено, для того щоб зупинити насилля.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.