Слухати

9 історій про Незалежність

24 серпня 2017 - 12:16 44
Facebook Twitter Google+
Письменники, журналісти та громадські діячі розповідають, яким вони пам’ятають 24 серпня 1991 року та що для них означає незалежність

zhadan.jpg

Сергій Жадан // «Громадське радіо»
Сергій Жадан
«Громадське радіо»

До Дня Незалежності України ведучі Громадського Радіо поспілкувалися з письменниками, журналістами та громадськими діячами і розпитали їх про те, що для них значить незалежність, яким їм запам’ятався день 24 серпня 1991 року.

Письменник Сергій Жадан

Я був студентом першого курсу Харківського педагогічного інституту. Ми були на практиці на сільськогосподарських роботах в Харківській області. Такого поняття, як інтернет, тоді не було, новини доходили на третій день. Були лише чутки про те, що відбулося у Москві, що був путч і проголошена незалежність.

Потім ми повернулися до Харкова, я побіг на площу. Там були численні мітинги і демонстрації. Я пам’ятаю, що на мітингу виступав покійний поет Євтушенко, який на той час був депутатом від Харкова в радянський парламент. Він прилетів з Москви. У нього навіть уже був написаний вірш про все це. Я навіть тоді у нього взяв автограф на примірнику газети «За вільну Україну».

Ці події були бажані для мене. Я вже якийсь час спілкувався з харківським колом націонал-демократів – наша «Просвіта», наш «Народний Рух», Республіканська партія, Гельсінська спілка.

Настрої у Харкові були контрастні: від повного несприйняття до цілковитого захвату. Мені пощастило бути з того боку барикад, де був захват, де вітали незалежність, де її виборювали.

24 серпня цього року я проведу у своєму рідному місті Старобільськ. Ми тут робимо волонтерський благодійний концерт для моїх земляків.

unnamed.jpg

Андрій Куликов // «Громадське радіо»
Андрій Куликов
«Громадське радіо»

vladymyr_rafeenko_0_0_0.jpg

 Володимир Рафєєнко  // Фото: Громадське радіо
Володимир Рафєєнко
Фото: Громадське радіо

gayana_yuksel.jpg

Гаяна Юксель // «Громадське радіо»
Гаяна Юксель
«Громадське радіо»

olga_skrypnyk_1.jpg

Ольга Скрипник // Громадське радио
Ольга Скрипник
Громадське радио

dychok_marta.jpg

Марта Дичок // Громадське радіо
Марта Дичок
Громадське радіо

anzhelika_rudnycka.jpg

Анжеліка Рудницька // Фото: Громадське радіо
Анжеліка Рудницька
Фото: Громадське радіо

oleksiy_chupa.jpg

Олексій Чупа // «Громадське радіо»
Олексій Чупа
«Громадське радіо»

maryana_savka.jpg

Мар’яна Савка // «Громадське радіо»
Мар’яна Савка
«Громадське радіо»

Теле- та радіоведучий, голова правління Громадського Радіо Андрій Куликов

 

Для мене незалежність була цілком очікуваною. Коли ви мене запитали, що я пам’ятаю з 24-го серпня, я сам здивувався, що нічого такого не пам’ятаю. Почав думати чому. Гадаю, тому що трошки раніше у мене виникло відчуття, що це неминуче. Мільйони людей знали, що це неминуче, просто не знали, коли це станеться.

Мені здалося 19 серпня 1991 року, що час уже настав. Це був день, коли у Москві була спроба державного перевороту, а Леонід Кравчук, який тоді був головою президії Верховної Ради УРСР, дав інтерв’ю всесоюзній програмі новин «Время». Думаю, якби я знову побачив і почув це інтерв’ю вперше, у мене склалося б те саме враження. 

Письменник Володимир Рафєєнко

 

День Незалежності – це особливе свято. Є певні свята, коли поєднується громадське з особистим. Це свято і стає святом тільки тому, що дає змогу поєднати особисті речі з тим, що відбувається з великою кількістю людей, які мешкають в країні під назвою Україна. Це відчуття, коли співіснує минуле, теперішнє та майбутнє. Ми нібито поновлюємо минуле і надаємо йому сенс. Ми кажемо про свято, яке ми почали святкувати 19911992 року.

Я почав реально відзначати це свято, починаючи з 2014 року. До цього не було навіть думки, що ця незалежність може бути поставлена під сумнів. Коли незалежність опинилася під загрозою, я усвідомив, що це, може, єдине позитивне, що сталося за ці роки.

Незалежності можна дуже швидко позбутися. Таке відчуття, коли дитина усвідомлює, що є смерть. 

Членкиня Меджлісу кримськотатарського народу, директорка інформаційного агентства «Кримські новини» Гаяна Юксель

 

Для меня независимость Украины – это возможность жить в моем родном Крыму, дома, жить там, куда мы многие годы стремились, сложно и тяжело переезжали, жить в том государстве, которое приняло нас после депортации, возможность быть свободным в выборе, принимать решения, быть услышанным, возможность развивать родной язык, культуру, знать, что ты живешь в той стране, которая может тебя защитить.

Понимание независимости в год 26-летия достаточно болезненно для нас, для крымчан, потому что мы потеряли родной дом.

Независимость Украины началась для меня с возможности выбора, со свободы, которая была нам предоставлена. Когда моя семья образовалась, мы имели выбор: жить в Крыму в Украине или уехать в Турцию. Тогда наш выбор был сознательным, мы остались в Крыму.

Керівниця Кримської правозахисної групи, переселенка з Криму Ольга Скрипник

 

Коли починався Майдан, я поїхала до Києва, тому що хотіла сама дізнатися, що таке Майдан, що там відбувається. Я побачила те, що дня мене незалежність. Ми були з чоловіком, ходили по Майдану, спілкувалися з людьми, стояли КамАЗи, на них були маленькі дуже прості листівки. Там було написано, за що стоять люди. Вони там стояли за права людини та за людську гідність. Для мене незалежна Україна – це передусім людська гідність.

Мій чоловік був на Майдані в період драматичних подій на Грушевського. Мене він вже не пустив. Він повернувся до мене в Ялту і сказав: «Я побачив Україну. У неї жіноче обличчя». Він розповів, що жінки на барикадах, на сцені, жінки допомагають, годують, тому Україна така гідна. 

Журналістка Марта Дичок

Мені дуже пощастило, бо 24 серпня 1991 року я була в парламенті, де обговорювали, а потім прийняли Акт проголошення незалежності України. Я тоді працювала кореспонденткою британського видання The Guardian і робила для них репортаж про це.

Тоді владу ще мала Комуністична партія України, вони мали більшість в парламенті, не було ясно, чи проголосують вони за. Дискусії в парламенті тривали цілий день. Рішення прийнялося під вечір.

Це був дуже гарний сонячний день, море людей зібралося біля парламенту, вони цілий день стояли на сонці з прапорами і написами. Коли проголосували за незалежність, прапор внесли до зали Верховної Ради.

Співачка, волонтерка  Анжеліка Рудницька

 

Ми зараз в дорозі. Сьогодні будемо святкувати разом зі Старобільськом, який також відзначає День міста. Схід змінюється, відбудовується. Це не може не радувати. Ми подружилися, люди знають нас уже не з телевізора. Вони багато разів приходили на концерти. Якщо ідеться про військових, ми дякуємо їм від всіх українців. Мирні мешканці підспівують, все так само, як і в інших частинах України.

Письменник Олексій Чупа

Це може здатися трохи дивним, але перший День незалежності я святкував 1991 року. Момент прийняття Акту проголошення незалежності України у моїй родині серйозно сприйняли як свято. Я пам’ятаю, що був святковий стіл, святкові обличчя, святкові настрої. Саме завдяки цим дитячим спогадам День Незалежності для мене залишається великим святом, хай пізніше емоції в мене особисто трохи попритихали, але для мене це одне з найголовніших свят. Мені було 5 років. Я жив в Макіївці.

Після подій на Майдані, після російської агресії на Сході, після анексії Криму прийшло розуміння того, що той стан, в якому перебувала українська держава з 1991 по 2014 рік, був перехідним етапом. Справжня незалежність попереду, зараз ми тільки почали за неї боротися. Саме в цьому лежить корінь великої розгубленості українського суспільства, тому що моєму поколінню все життя казали, що незалежність уже є, але виявляється, що за неї треба боротися, її треба осмислювати. 

Для українців, які опинилися відірваними від своєї держави (ідеться про тимчасово непідконтрольні Україні території – прим. ред.), але зберігають українські погляди, це свято, для них це не порожні слова.

Ідеальний День Незалежності – це український військовий парад у Донецьку. Це найреальніший за часом виконання варіант. Насправді ідеальний День Незалежності для мене – це, коли всі розуміють, що таке незалежність, і згадують про неї не один раз на рік. Оскільки я реаліст, я розумію, що такого ніколи не буде, тому мене задовільнить парад у Донецьку.

Письменниця та видавчиня Мар’яна Савка

Я не пам’ятаю саме цього дня, 24 серпня 1991 року, але дуже добре пам’ятаю період перед незалежністю. В моєму житті це був період юності. Він, як і кожна юність, був дуже бурхливим. Я тоді писала патріотичну лірику.

Мій батько балотувався в народні депутати, ми об’їздили з ним багато різних сіл і містечок. Я пам’ятаю зустріч, яка відбувалася в величезній залі культурного центру «Березіль» у Тернополі. Я пам’ятаю, що це був день, коли всі віталися з передчуттям, що щось має бути. Я виходжу на сцену і читаю вірш, який для мене був важливим. Це була сповідь перед пам’ятником Тарасу Григоровичу Шевченку.

Я розумію, що просто злечу над сценою і бачу, що раптом вся зала піднімається, і з горішніх рядів хтось розгортає прапор. Таких мурашок по тілу у мене не було більше в житті. 

Повні версії розмов слухайте у доданому звуковому файлі.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.