Слухати

Банда бандуристів у студії ГР: Шевченко і «Jingle Bells» українською

04 січня 2017 - 14:21 133
Facebook Twitter Google+
На бандурі можна грати все, що завгодно: джаз, рок, електро, реггі і навіть дапстеп, — гурт «Шпилясті кобзарі»

Оксана Боровець, арт-директор проекту «Bandura Style», та бандуристи Сергій Потієнко, Володимир Вікарчук, Данило Носко, Ярослав Великий та Юрій Миронець грають на бандурі у студії «Громадського радіо».

Ірина Сампан: «Bandura Style» — це проект для підняття іміджу бандури. Що для цього ви робите особисто?

Оксана Боровець: В першу чергу ми намагаємося розвінчувати міфи про те, що бандура створена лише для дум, козацьких та повстанських пісень. Безумовно, на ній це чудово виконувати, але зокрема гурт «Шпилясті кобзарі» і всі учасники, які входять до проекту, грають на ній все, що можна грати, зокрема джаз, рок, електро, реггі, дапстеп, тобто все, що завгодно.

Ірина Сампан: А люди хочуть слухати бандуру?    

Оксана Боровець: Судячи з того, що на останній концерт «Шпилястих кобзарів» у Будинку вчителя люди «випадали» з балконів, то так, хочуть слухати.

Андрій Куликов: Є проект «Bandura Style». А ви ті самі «Шпилясті кобзарі»?

Володимир Вікарчук: Виходить так, що в рамках проекту «Bandura Style» у нас сформувалась така бандурна банда однодумців і виник колектив «Шпилясті кобзарі».

Андрій Куликов: На одній з програм на телебаченні, коли вас спитали, що ж означає «шпилясті», ви відповіли, що це можна перекласти, як «прикольні».

Володимир Вікарчук: Так і є, — гострі, пришпилисті.

 

 

Андрій Куликов: У вас є українська версія відомої всім пісні «Jingle Bells». Хто робив переклад?

Володимир Вікарчук: Переклад робила Оксана Боровець, арт-директор проекту «Bandura Style».

Оксана Боровець: Це не зовсім переклад, це переспів. Коли я почала перекладати, я подумала, що для нас пісня про те, як весело падати на сніг і дивитися на жіночі ноги, мабуть, буде не зовсім різдвяною, хоча для нашого гурту такий варіант, безумовно, підійшов би.  Але оскільки наш проект хоче займатися музикою у жанрі, який ми визначили як «добра музика», то ми хотіли створити щось таке, що могли б співати і родини, і діти, і молоді люди, і люди старшого віку.

Ірина Сампан: Що ще є у репертуарі «доброї музики»?

Володимир Вікарчук: У нас є різні формати програм. Сьогодні ми завітали до вас з акустичним варіантом. В такому варіанті можуть існувати як народні, так і не зовсім народні пісні. Є варіант почути, як звучить бандура в електрохаусі спільно з «KIWI Project» та Ярославом Джусем. Таким чином ми, наприклад, виконали новий варіант «Щедрика». Нас і самих це качає.

 

 

Андрій Куликов: Якщо качає, то треба реп і хіп-хоп виконувати.

Володимир Вікарчук: Є в нас такі плани.

Оксана Боровець: Під кінець зими ми плануємо зробити нову презентацію української народної пісні «У неділю ранесенько».

Володимир Вікарчук: І там будуть елементи і реггі, і дапстепу, і репу, в тому числі.

Андрій Куликов: Хто вас навчав грі на бандурі?

Володимир Вікарчук: Ми вчились спочатку у кобзарському коледжі. Там і потоваришували.  

Андрій Куликов: Що для вас є мірилом популярності і відомості бандури?

Оксана Боровець: Мабуть, те, що нам пишуть дуже багато дітей, які вже або навчаються грі на бандурі, або хочуть навчатися і просять ноти.

Володимир Вікарчук: Не менш важливо ще те, на яких майданчиках і де звучить цей інструмент.

Андрій Куликов: А де вас можна послухати?

Оксана Боровець: 26 січня буде сольний концерт хлопців у Музеї Шевченка, де буде безкоштовний вхід. Час від часу ми робимо такі концерти, для того щоб люди могли послухати нашу музику.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.