Слухати

Будь-які цифри щодо жертв Волинської трагедії є лише припущеннями, - історик

14 липня 2018 - 16:41
Facebook Twitter Google+
Історичні факти, національна пам’ять і політичні маніпуляції - з істориком Ярославом Борщиком говоритимемо про Волинську трагедію
Будь-які цифри щодо жертв Волинської трагедії є лише припущеннями, - історик / Програми на Громадському радіо

Василь Шандро: Нещодавно президент Польщі Анджей Дуда побував в Україні, і назвав цифру у 100 тисяч. Ця цифра чимось підтверджена?

Ярослав Борщик: Ця заява про таку кількість жертв одразу зацікавила і українських науковців, і журналістів. Проте підтвердження саме цієї цифри на даний момент невідомо.

Проблема з жертвами стосується як українців, так і поляків, тільки різною мірою. І вона полягає у тому, що у Польщі тривалий час відбувалися дослідження цієї проблематики, і є відома всім робота Владислава  та Єви Семашків, вихідців з Волині — батько був учасником польського підпілля на Волині. Але вони не професійні історики, крім того, безпосередні учасники конфлікту, тобто зацікавлена сторона. В їхньому дослідженні від того просліджується цей конфлікт інтересів.

З української сторони ситуація виглядає трішечки дивно, тому що станом на зараз українські жертви конфлікту належним чином не пораховані. Тому будь-які цифри є припущенням.

Василь Шандро: Повертаючись до самого явища – Волинської трагедії, чи можемо ми говорити про певні передумови? Всі події, які передували 1943-му року, якось вплинули на те, що відбулося? Чи цей конфлікт виник спонтанно, нізвідки?

Ярослав Борщик: Тут думки істориків розділяються. Одні заглиблюються дуже далеко, і ми можемо зайти аж до часів князів, коли польське військо захопило Київ. Але все ж таки, якщо брати часи після Першої світової війни, то українці, відроджені у Польській державі, на мою думку, не були аж такими безпорадними, як, наприклад, в радянській Росії чи УРСР. Польська держава відрізнялася від Радянського Союзу дотриманням якихось фундаментальних прав і свобод: гарантувалося право на життя, право на недоторканості приватної власності, право на здобуття освіти тощо. А в Радянському Союзі люди були безправні, їх могли арештувати у будь-який момент, навіть того Бандеру дійсно судили.

Тому у міжвоєнний період на Західній Україні – Волині та Галичині – радикальна ОУНівська частина українських політиків не домінувала, навпаки існують думки, що були певні намагання до співпраці: українці були представлені і в сеймі та сенаті. Так, Польська держава була Польською державою, місця в ній українцям не було, але коли ти – громадянин цієї держави, то за тобою теж були закріплені права.

Василь Шандро: А що стосується Волині? Як почався цей конфлікт? Що ми можемо говорити зараз достовірно?

Ярослав Борщик: Триває Друга світова війна, і це найголовніша проблема, адже люди живуть і мислять в тому воєнному соціумі. Це дуже велика проблема, ліквідовані будь-які риси гуманізму. Згадаємо 1941-ий рік, коли 10% єврейського населення просто було знищено. Тобто люди, які жили навколо, бачили, що це спосіб вирішення національного питання, і досить таки дієвий. Таким чином вони і підійшли з таким накопиченням національних проблем.

Крім того, до цього часу ми робимо головними акторами українців і поляків, хоча це теж певне спрощення. Адже серед українців були і проросійські, і націоналістичні, просто звичайні бандити чи звичайні громадяни. Також є радянська і німецька сторона. І між чотирма цими силами і відбувається це протистояння. Українці і поляки, як слабші, намагалися використати німецьку адміністрацію один проти одного: починаються доноси, обшуки, облави тощо. В селах починають говорити, що доноси роблять місцеві поляки. Були і випадки, коли і українці доносили до поляків. У всіх цих проблемах і зароджувався цей конфлікт.

Але основна проблема – це конфлікт за державну приналежність землі. І одна, і друга сторона вважала, що після Другої Світової війни територія західної України має увійти до складу відповідно або української або польської держави.

Також слід розуміти, які пропорції сил, якщо ми говоримо про Волинь. На одного поляка припадало 7-10 українців. І поляки, будучі в такій чисельній меншості, були в надзвичайно складних умовах. Відповідно, і кількість жертв є неспвмірною, вона в рази більша з польської сторони.  

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.