Слухати

Чому Акт Злуки УНР і ЗУНР проіснував менше року?

22 січня 2017 - 11:45 432
Facebook Twitter Google+
Сьогодні українці святкують День Соборності – державне свято України. 22 січня 1919 року відбулось проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки

Чому невдовзі цей Акт Злуки політики денонсували і не вдалося розбудовувати українську державу так, як хотілося би, ми запитаємо в професора, академіка КНУ, історика Володимира Сергійчука.

Едуард Лозовий: На ваш погляд, Акт Злуки був природнім чи політично детермінованим, адже ці дві частини України були різними, і еліти, які їх очолювали, були теж доволі різними?

Володимир Сергійчук: Природнє поєднання полягало в тому, що в обох Республіках були українці. І це ті, які вже були в Соборній державі, адже Київська Русь — це наша держава, і вона обіймала всі ці терени. Навіть Закарпаття в часи Галицько-Волинського князівства перебувало в складі цієї держави.

Едуард Лозовий: Наскільки українці в часи проголошення Акту Злуки були готові дивитися спільно на те, що таке Україна і якою вона має бути?

Володимир Сергійчук: Вони були готові, тому що як на Наддніпрянщині проголошується Українська Народна Республіка, так і там проголошується не якась руська, а теж Українська Народна Республіка. І Галичина, і Буковина, і Закарпаття, і Лемківщина — це єдиний український народ, який розумів, що їхні брати за Збручем і прийшла пора об’єднатися.

Більш того, події липня 1917-го року, коли на фронті на території нинішньої Тернопільщини почалося братання між українцями російської армії і українцями австро-угорської армії, це свідчило про те, що є цей потяг до соборності та об’єднання всіх українських земель.

Едуард Лозовий: Наскільки очільники УНР і ЗУНР були готові ділитися владою один з одним і когось визнавати зверхником?

Володимир Сергійчук: Тут треба визнати, що події, які розгорнулися на Наддніпрянщині в 1917 році, засвідчували, що вже нагромадилась певна кількість революційної енергії, яка необхідна для відродження української державності. На західноукраїнських землях події дещо відставали, оскільки Австро-Угорщина, яка визнала самостійність УНР, не поспішала здавати свої позиції аж до закінчення Першої світової війни. І тільки, коли в жовтні 1918 року стало зрозуміло, що війна закінчується, і з України вийдуть і німецькі, і австро-угорські війська, таким чином розсипалася Австро-Угорська імперія, це давало шанс українцям цих земель заявити про відродження власної державності, що вони і зробили.

Так, західноукраїнська і східноукраїнська еліти були різними. Еліта західноукраїнських земель мала більший державотворчий досвід, тому що, починаючи з середини ХІХ століття, коли у Львові була створена представницька рада, яка добилася представництва українського народу в австрійському парламенті, галичани, буковинці і закарпатці могли обирати своїх представників до парламенту. І коли постійно відбуваються вибори, то нагромаджується досвід державотворчої роботи.

Цього досвіду не мали на Наддніпрянщині, тому що аж до 1905 року, аж до Першої російської демократичної революції, в Росії не існувало ніякого парламенту. Тільки після 1905 року з’являється Дума і першій досвід, і тоді виникають паростки і українського парламентаризму, і від України почали обиратися депутати до першої Думи.

Ірина Сампан: В грудні 1918 року був передвступний договір про Злуку. Навіщо був цей проміжок часу — цілий місяць до 22 січня 1919 року?

Володимир Сергійчук: Ми не могли забувати про Закарпаття. Треба було спитати слова у населення того регіону. В грудні Мармарощина закликала всі закарпатські землі того часу, мали зібратися всі представники цих земель, і лише 21 січня відбулася зустріч у Хусті. В той день було проголосовано приєднання до ЗУНР і до великої України.

 

 

Едуард Лозовий: Акт Злуки проіснував недовго. Вже в грудні 1919 року юридично акт був денонсований з ініціативи представників Західноукраїнської Народної Республіки. Чому таки не знайшли спільної візії Петрушевич і Петлюра?

Володимир Сергійчук: Я вважаю, і про це, на жаль, не говорять, що у лідерів Західноукраїнської Народної Республіки не вистачило мужності і політичного ризику ось в такому моменті. Коли Львів було захоплено поляками, українські збройні відділи ЗУНР залишались на терпенах Галичини. І вони в січні-лютому 1919 року мали, навіть, певні успіхи. В цей час до Львова приїжджає делегація від Антанти з пропозицією розмежуватися з поляками по Львів. Тобто Львів, Дрогобич відходять Польщі, а вся територія від Львова на схід переходить українцям.

Петлюра у зв’язку з цим приїхав на західну Україну. На станції Ходорів відбуваються переговори, де Петлюра вмовляв представників ЗУНР піти на пропозицію Антанти. Тому що, крім того, що Антанта дає мільйонну армію Галера для боротьби з більшовиками, вона ще й визнає Українську Народну Республіку.

Галичани на це не пішли та відмовили Петлюрі, який був переконаний, що ці землі колись повернуться до України, але сьогодні в ім’я збереження української державності, потрібно пристати на пропозицію Антанти. Галичани вирішили, що вони самі розберуться з поляками. Отже, Петлюра повернувся ні з чим.

Денонсація Акту Злуку відбулася в грудні 1919 року, але фактично цей Акт за великим рахунком не діяв, бо провідники ЗУНР все одно вважали себе окремою державою і ведуть самостійницьку політику, що і проявилося в цьому випадку.

Петлюра повернувся в Україну. І настали важкі часи для УНР, але ще більш важкими вони були для ЗУНР. Тому що в червні 1919 року галицька армія була витіснена на схід за Збруч. Вона об’єдналася з армією УНР, разом пішли на Київ, брали Київ, але там з’явилися денікінці і галичани з Києва вийшли.

Ірина Сампан: У 90-му році під час 71-річниці був створений живий ланцюг від Києва до Львова. Звідки тоді виник той прояв єдності? Адже все життя українці були роз’єднані, і тут раптово вони беруться всі за руки. Це ті 3-5% активістів, які завжди рухають нашу країну вперед?

Володимир Сергійчук: Це, очевидно, були ті самі 3-5%, які потім потягнули за собою інших в революційний вир.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.