Слухати

Чому колишні вбивці Миколи ІІ ходять на демонстрації з портретами царя?

15 березня 2017 - 11:20 855
Facebook Twitter Google+
100 років тому Микола ІІ зрікся престолу. Його і сім’ю розстріляли без суду і слідства рішенням більшовистського комітету. Чому зараз комуністи ходять з портретами царя, пояснює історик Андрій Руккас

andriy_rukkas.jpg

Андрій Руккас // «Громадське радіо»
Андрій Руккас
«Громадське радіо»

У студії Громадського радіо доцент Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка, історик Андрій Руккас.

Любомир Ференс: Російською православною церквою Микола ІІ канонізований як святий. Ще його часто називають «Кривавим». Наскільки він є кривавим і наскільки святим?

Андрій Руккас: Наскільки святий, важко відповісти — я не є представником російської церкви, яка його офіційно визнала, нехай церковники з цього привод говорять. Щодо «Кривавого» — це такий ярлик, який на нього поставили ліберальні сили того часу, ще до революції. Це пов’язано з двома подіями. Давка під час святкування коронації Миколи ІІ на Ходинському полі, де люди подавили один одного. Тобто правління Миколи ІІ вже почалося з крові. І друга — події Кривавої неділі в січні 1905 року, де урядові війська відкрили вогонь бойовими патронами по абсолютно мирній, робітничій демонстрації, вірнопідданській, яка несла петицію царю зі своїми проханнями.

Після перевороту більшовики підхопили цей штамп, він прижився і побутує до цього часу. Хоча Микола ІІ напряму і не віддавав наказів, які призвели до цих смертей, але він тоді ніс повну відповідальність за все, що відбувалося у Російській Імперії.

Любомир Ференс: Ви сказали, що визначення святості у юрисдикції церкви. Наскільки мені відомо, щодо Миколі ІІ її визнали за мучеництво? Як він загинув?

Андрій Руккас: Він, його дружина і діти загинули мученицькою смертю — їх розстріляли у Єкатеринбурзі. Вони були розстріляні без суду і слідства, за рішенням місцевого більшовистського комітету. Крім того, були знищені інші представники династії Романових — рідний брат Миколи Михайло. Формально він був останнім імператором — зрікаючись, Микола ІІ передав владу своєму брату Михайлу, а він відмовився від престолу вже наступного дня. Таким чином, монархія у Росії впала на один день пізніше, ніж зрікся Микола ІІ за себе і свого сина Олексія.

Ірина Славінська: Звідки цей цемент, який досі тримає образ «святого царя Миколи ІІ». Чому він потрібен сьогоднішній Росії?

Андрій Руккас: У Росії, взагалі, парадоксальна ситуація, тому що колишні вбивці царя тепер ходять з портретами царя. Тобто комуністи з царськими портретами ходять на демонстрації. У Росії, взагалі, конгломерат різних ідей. Комуністи і монархісти, комуністи і фашисти — такі речі, які теоретично мають бути несумісними, там вони всі уживаються, об’єднуючись у такий великодержавний мікс. Все, що підходить до ідеї великодержавності використовується.

Ірина Славінська: Але Микола ІІ — це також своєрідна історія про поразку. Тобто це велика державність, але зречення престолу. Як цей міф повернули таким чином, щоб він працював на користь великодержавності?

Андрій Руккас: Міф повернули у чому: національні зрадники, погані міністри-капіталісти, продажні депутати державної думи — це вони зрадили хорошого царя, а Микола ІІ як чесна людина, зрозумівши всю трагічність ситуації, відмовився від престолу. Тобто вони все повертають так, що ідеальний імператор у білому одязі опинився у складній ситуації. Дуже люблять цитувати його щоденниковий запис «скрізь зрада, боягузтво, брехня».

Нам дуже важко це зрозуміти, там дуже багато логічних нестиковок. Але всі вони вкладаються в один загальний міф — Росія має бути великою, і всі імператори, царі, генеральні секретарі, хіба що за виключенням Михайла Горбачова, складають плеяду цих російських діячів.

Ірина Славінська: Давайте актуалізуємо український контекст — Крим, інші українські території, наскільки вони пов’язані з історією родини царя?

Андрій Руккас: Там у них були маєтки, де вони відпочивали, наприклад, царський палац у Левадії. Вони там часто бували, Крим любили, в Криму мешкали. Тобто, справді, південний берег Криму, Левадійський палац пов’язані з історією царської родини. Микола ІІ і в Києві бував, але нікому не прийде в голову поставити йому пам’ятник чи бюст, і казати, що він замироточив. На мою думку, ця історія з мироточенням (про мироточення бюсту Миколи ІІ у Сімферополі заявила так званий екс-прокурор Криму, депутат Держдуми Наталія Поклонська, — ред.) народилася виключно у голові Наталії Поклонської, з огляду на якісь її такі нездорові почуття щодо розстріляного імператора.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.