Слухати

Чому в селі досі важливіше доїти корів, ніж ходити до школи?

11 жовтня 2016 - 14:30
Facebook Twitter Google+
В Міжнародний день дівчаток говоримо про дискримінацію за статевою ознакою з експерткою з гендерних питань Оленою Сусловою
Чому в селі досі важливіше доїти корів, ніж ходити до школи? / Програми на Громадському радіо

Ірина Сампан: День дівчаток почали святкувати в 2011 році, піднімаючи питання гендерної дискримінації, ранніх шлюбів тощо. Яку ми маємо ситуацію з ранніми шлюбами станом на зараз?

Олена Суслова: Проблема прав дівчаток має три 3 складові. Це питання репродуктивного здоров’я, освіти і життя, вільного від насильства. Вони пов’язані між собою. І зосереджуватися на проблемі тільки ранніх шлюбів, на мій погляд, є недоречним, тому що навіть в одні країні в різних регіонах можуть бути різні проблеми, на які варто звертати увагу.

Євген Павлюковський: Проблема ранніх примусових шлюбів далека від України чи вона є гострою, адже в нас є і мусульманські, і ромські громади, які сповідують практику таких шлюбів?

Олена Суслова: Гендерна політика дає можливість реалізувати диференційовану політику, а не загальну для всіх, адже є завжди різні верстви. Дійсно, мусульманські і ромські спільноти вважають, що ранній шлюб не є порушенням дискримінаційного підходу, адже це є традицією родин. Тому ця проблема залишається, хоча б тому, що фізіологічний розвиток є важливим, адже шлюб супроводжується вагітністю, а рання вагітність може мати фатальні наслідки.

Такі випадки трапляються і в традиційних представників громад, просто їх намагаються приховувати, коли не фіксується шлюб.

Але є й інші гострі питання, зокрема проблема насильства, яке впливає на всіх, а на незміцнілі душі цей вплив може бути незворотнім.

Євген Павлюковський: Як в Україні питання ранніх шлюбів у ромських та мусульманських громадах корелює з європейською практикою сталих традицій та законами України, і хочуть зберегти таку практику як елемент своєї культури?

Олена Суслова: Це питання універсальності прав людини проти культурологічного підходу. Є позиція, що традиції настільки сильні, що права людини не можуть поширюватися на всіх універсально.

Одна з ромських організацій «Чириклі» років 10-12 тому проводила опитування, яке стосувалося ранніх шлюбів. Воно показало те, що немає різниці, яких традицій ми дотримуємося, — структурне насильство має розповсюдження всюди однакове, і відмінності між нам більш оманливі, ніж наявні.

Якщо ми зазирнемо в глибину традицій, то ми побачимо, як в ромській громаді відбувалося репродуктивне виховання дівчаток. Певні табуйовані речі не називалися, але пояснювалися оригінальним чином із залученням певних евфемізмів.

Закритість ромської громади і несприйняття її рештою суспільства призводить до того, що в їхніх сім’ях дуже розповсюджені близькі шлюби між родичами. Тобто системна дискримінація з боку всього суспільства ставить громаду в такі рамки, коли вони вважають, що таким чином вони зможуть вижити.

Отже, якщо люди в громаді не відчувають, що вони можуть бути захищені в цілому суспільстві, то вони ховаються за традиціями, часом, навіть, не критично ставлячись до того, якими ці традиції є.

Ірина Сампан: В Україні поширена проблема, коли в селі матері беруть дівчаток із собою на роботу, зокрема на ферму, відповідно ті пропускають школу. Що з цим робити?

Олена Суслова: Сьогодні в селі немає структурних перешкод для того, щоб залучати в навчання. Тому що в нас дуже висока інтернатизація сільського суспільства. Структура освіти в нас зараз є дуже недружньою що в селі, що в місті. Класно-урочна система зараз вже не є дієвою. У Фінляндії є приклад абсолютно тотальної зміни освіти, там відмовились від речей, які були нерухомими. Наша структура освіти себе вичерпала.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.