Слухати

Чи потрібен суд присяжних в Україні? Пояснює прокурор із США Вітвицький

09 вересня 2016 - 10:51 262
Facebook Twitter Google+
Богдан Вітвицький, колишній прокурор США, притримується думки, що в Україні необхідно створити антикорупційний суд та провести судову реформу

Про антикорупційний суд, досвід суду присяжних у США, про «справу Бейліса» говоримо з Богданом Вітвицьким, громадським діячем та американським юристом українського походження. 

Про Святослава Вакарчука та антикорупційний суд

Наталія Соколенко: Ми зустрілися на лекції Святослава Вакарчука. Коли він говорив про реформу судової системи, то дивився інколи на вас, що б це могло означати?

Богдан Вітвицький: Ми зустрічалися ще в США. Мали довгі розмови і коли я приїхав до України. Його цікавлять декотрі з тих питань, що і мене: реформа, верховенство права, зниження рівня корупції. На ці теми ми мали довгі дискусії.

Здогадуюся, що якщо він раз чи два подивився у мою сторону, це було у зв’язку з тим, що ми мали довгі дискусії на ці теми. Думаю, інтелігентна та здібна людина, яка дбає про долю України, сама додумалася б до таких речей. У нас співпадають думки щодо важливості судової реформи.

Потрібно, щоб спеціальні судді розсуджували оскаржених у різних корупційних діях.

Наталія Соколенко: Ви маєте на увазі спеціальні антикорупційні суди? Коли вони можуть з’явитися в Україні?

Богдан Вітвицький: Точно. Я навчився, що прогнозувати про щось — нерозумно. Я це давно перестав робити. Можу лише сказати, що країни, як Україна, потребують спеціальні антикорупційні суди, де прокурори і слідчі, які займаються розслідуванням корупційних дій, могли б зареєструвати свої справи, щоб суди, які мають репутацію в суспільстві, що вони понад політичними конфліктами та конкуренцією, вирішували, чи правда хтось скоїв корупційний злочин.

Наталія Соколенко: Критики цієї ідеї говорять, що спеціальні антикорупційні суди є в країнах категорії нерозвинених. У США є такі?

Богдан Вітвицький: Нема. Але у США уже кілька сотень років розвивалась судова система, яка сьогодні діє на дуже високому рівні. У США є дві паралельні судові системи. Штатові і федеральні. Федеральна рахується елітарною. Щоб стати федеральним суддею (на всю країну їх майже 500), ви мусите бути призначені президентом. Сенат аналізує кандидатів і кандидаток, а потім мусить дати свій апробат.

Люди, які є суддями у федеральних судах, це ті, котрі 20-30 років працювали адвокатами, які мають бездоганну репутацію, досвід. Вони виконують свої завдання взірцево. На такому рівні у нас дуже-дуже рідко трапляється випадок корупції. За останніх 10-20 років можу пригадати лише один приклад, коли федерального суддю зловили у зв’язку з порушенням закону. Здається, він брав хабарі. Знимки (фотографії — прим.) цієї справи були на першій сторінці багатьох часописів. Він ховав 150 000 чи 200 000 готівкою у холодильнику.

Якщо президент пропонує, щоб ви були федеральним суддею і вас місяцями перевіряє ФБР, щоб впевнитися, що ви є чесними, що нема питань щодо вашої професійності, ви не є людиною, яка готова продати себе за якісь гроші. Це велика честь. Ці люди інакшого калібру. Тепер ми не потребуємо спеціального суду у США. У багатьох країнах це потрібно.

Я не відкрию таємницю, якщо скажу, що в Україні нема високого рівня довіри до судової системи. 

Щоб ваше суспільство могло мати відповідну довіру до судових слухань, які мають діло з можливим скоєнням корупційних дій дуже важливо, щоб громадянство мало повну довіру до тих суддів, які слухають ці справи. Тому я дотримуюсь думки, що в Україні потрібен спеціальний корупційний чи антикорупційний суд.

dsc00774.jpg

Богдан Вітвицький // «Громадське радіо»
Богдан Вітвицький
«Громадське радіо»

Про суд присяжних

Богдан Вітвіцький: Я мав досвід майже 25 років з лавами присяглих (суд присяжних — прим.) Я дуже високої думки щодо цього винаходу англійців. Є різні варіанти. У декотрих країнах вони складаються з 12 громадян, як у США, у інших країнах — 8 чи 6. У США є вимога, щоб вирок був одноголосним. У інших — більшість: 6 з 8 мають голосувати за тим чи іншим вироком. Специфіка — це не суттєво.

Кожна країна може вибрати систему, яка їй підходить найкраще. Але суттєво — це те, чи лава присяжних є щось, що варто провадити в Україні. Моя відповідь —так. З різних точок зору. З мого досвіду, люди, які брали участь у лавах присяглих, пізніше казали і пояснювали суддям, які мали з ними співбесіду, що цей досвід був одним з найбільш вартісних у їх житті. Вперше вони є відчували, що є частиною тих, хто доходить до якихось важливих рішень. Це дуже посилило їх відчуття патріотизму до США. З іншого боку, геній цього винаходу в тому, що члени лави — судді фактів: чи ви щось зробили чи ні, чи знали, що робите щось, чи ви домовилися з кимось зробити щось незаконне. Це аналогічно до рішень, які ми щодня приймаємо.

Наталія Соколенко: Що робити з тим, що громадяни можуть хитатися, піддаватися підкупу чи шантажу? У США так буває?

Богдан Вітвіцький: Дуже рідко. Це пояснюється і культурою. Також цих людей готують до виконання обов’язків. Якщо має бути судова справа, яка починатися завтра, судова бюрократія (адміністрація — прим.) вже скликує 75-100 людей як можливих членів даної лави присяжних. І прокуратура, і оборона (адвокати — прим.) складають серію питань, які ми хочемо, щоб суд поставив потенційним членам лави присяжних.

Наталія Соколенко: Які це можуть бути питання?

Богдан Вітвіцький: Про все. Хто ви, де живете, родинний статус, де працюєте, як довго, які часописи читаєте (і чи читаєте), які ТВ-програми дивитеся, яке радіо слухаєте, чи належите до спілок. Питання трохи змінюються, залежно від справи. Не дай Бог хтось хотів би продати свій голос — покарання дуже високе. Я ніколи не стикався з цим, але це б довело до ув’язнення. 

Про «справу Бейліса»

Богдан Вітвіцький: У 1864 році тодішнім російським царем були впроваджені реформи, які мали різні елементи англійської судової системи і частково французької. Таким чином судівництво у царській Росії у другій половині 19 на початку 20 століття до революції було частково зреформоване. Одна з найголовніших реформ — це впровадження лави присяглих.

У 1913 відбулася одна важлива судова справа. Тоді царська Росія була дуже антисемітська. Наклепи проти євреїв з’являлися у часописах. Примітивна форма антисемітизму, яка панувала у всій царській Росії. Бейліса оскаржили за вбивство молодого українського хлопчика, що це сталося, бо нібито євреї хотіли користуватися християнською кров’ю для  випікання сухарів чи чогось такого. Тоді багато людей були переконані, що це справді істина. Що хлопчика вбив єврей у зв’язку з якимось ритуалом.

Про цю справу писали у цілому західному світі. Бейліса боронили деякі з найкращих юристів у колишній царській Росії і на Заході. Справа тривала, здається, 6 тижнів. І була лава присяглих. Вона складалася з 8-ми українських селян з Київської області. Їм наказали, що вони мають звертати увагу і керуватися доказами.

І прокуратура, і суд були переконані, що ці, нібито, примітивні і несофістиковані (неосвічені — прим.) українські селяни будуть голосувати за вироком вини. Але сталося чудо. Селяни слухали різні докази. Докази прокуратури були подекуди цілком абсурдними і непереконливими. А докази оборони були переконливі. І лава присяглих вирішила голосувати вирок: невинний.

Це був шок для всіх. Бейліса звільнили. Він поїхав до Палестини, а пізніше — до США. Величезна іронія, що в 1913 році міг бути судовий процес у Києві, який вважається суттєво справедливим. А сто років потому, у 2012, якщо не помиляюсь, були судові справи проти Юлії Тимошенко, Юрія Луценка та інших, які всі нейтральні люди, що оцінювали, оцінювали процеси як несправедливі. 

 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.