Слухати

Чи збирається Павло Зібров у президенти? Інтерв’ю зі співаком / Програми на Громадському радіо
Громадське радіо / Скачати зображення

Чи збирається Павло Зібров у президенти? Інтерв’ю зі співаком

27 червня 2018 - 15:22
Facebook Twitter Google+
Як схуд Павло Зібров, що він думає про гендерну політику та чи збирається у президенти?

Поспілкувалася зі співаком журналістка Громадського радіо Катерина Мацюпа.

 

Коли ми два тижні тому домовлялися про це інтерв’ю, ви сказали, що у вас гастролі і ви зможете приїхати сьогодні. Розкажіть, що це були за гастролі?

Ой, я «накуролєсився», у мене, чесно кажучи, болять уже і спина, і поперек, і штани болять. Літаки, поїзди, машини… От Сєвєродонецьк — День міста; на другий день Чернігів — вийшла в Вищу лігу футбольна команда, а я в них талісман. Коли вони виходили вони з Другої в Першу лігу, а я в них співав, вони перемогли. Зараз у них була фінальна зустріч з кіровоградською «Зорею». «Павло Миколайович, ви талісман, ми маємо вийти в Вищу лігу — приїдьте, гімн заспівайте!» Уявляєте? Я записав гімн України з симфонічним оркестром — заспівав, і вони вийшли в Вищу лігу, так що я фартовий.

Після того одразу в Трускавець, потім додому — перевдягнувся, помився, зібрав черешні, встиг компоту наварити — страшенно люблю. І поїхав у Львів, там у одному з великих престижних клубів була а-ля «дискотека» — під мене танцювали, співали, стрибали, розмальовували одне одного, дівчатка надівали вуса — я був вражений, вони готувалися до зустрічі з Павлом Зібровим. Кла-а-асно…

У всіх містах, які ви назвали, був такий клубний формат?

А в мене паритет: є міста, де я виступаю зі своїм театром пісні — з дівчатами, з балетом, з бек-вокалом. Це пафосна програма — театр чи філармонія. Дуже гарно, красиво, жінки роблять зачіски, надягають вечірні сукні, парфуми… Це солідно і серйозно, я там співаю більш класичну програму, романси, Магомаєва: «О, море-море…»,  «Арію містера Ікс». Хоча є і багато нових пісень — я не тільки виконавець, я ще й композитор, без нової пісні місяць-два я не можу прожити.

Але є вечори закриті. Хоча у Львові це було відкрито, продавалися квитки: 500 квитків — бемц! І продано! Середній вік був 20-22 роки. Вони й співали, й підспівували, й підтанцьовували. А перед тим фотограф-сесія була: дівчата зажали мене, розцілували, я з помадою був, довелося змінювати сорочку. Відтоптали мені мешти — там у мене синій ніготь вже злазить, а вони знов наступають туди. Ну от так якось — прихильники є. Прихильниці в основному.

Ще я чисту дискотеку граю, «Дискотека 80-х» називається: це «Ма-ма-ма, ма-ма Марія-ма!», «Секс-бомб, секс-бомб!» — Том Джонс, Зібров і гості, які прийшли. В рамках цієї дискотеки я не сиджу в навушниках і не роблю грамотний вигляд — я з мікрофоном, у джинсах і маєчці співаю, селфі ми зразу робимо і танцюємо. Три в одному.

 У якому образі вам комфортніше?

Оперний театр — це звична моя робота, я там, як риба у воді. Ще півтора року назад, коли мені подзвонили і запропонували на Хелловін в «Атласі» прокрутити дискотеку, я поклав слухавку. Передзвонили через 5 хвилин і сказали: «Павло Миколайович, ми все підготуємо, ви все це вивчите, ми покажемо, у вас все вийде». Мені Діанка, моя донька, каже: «Тато, іди в ногу з молоддю, перекваліфіковуйся! Тебе вже впізнає молодь, зараз дискотеку покрутиш — і ще більше буде!» Правда, після тієї дискотеки, де я гасав разом із молоддю, на другий день уже пішли замовлення.  Я зрозумів, що це серйозно.

Я зібрав найкайфовіший матеріал із 80-х, протестував його з народом від 20 до 80 років, і мене досі запрошують на такі вечірки. Я, по-перше, як ви бачите, стрункий. Поки я веду ці всі дискотеки, я у хорошій формі. Тільки перейду знов на сцену в оперний — можу собі животик відростити. Навіщо? Краще дискотеки — після львівської, яка була декілька днів назад, я став на півтора кілограми стрункіший, почуваю себе гарно.

Яка ваша улюблена пісня серед усього репертуару?

Це як діти — вони всі улюблені. Із перших пісень мені страшенно подобається пісні, написана на народні вірші «Дозволь мені, мати, криницю копати». Я її переробив — це народна пісня, але музика там була дуже примітивна. Я написав свою музику, з нею переміг на радіо-конкурсі  «Нові імена» тридцять з чимось років назад. Павло Зібров як співак почався з цієї пісні, я вважаю, що як у композитора вона в мене найкраща.

Звісно, подобається і «Хрещатик», «Женщина любимая», «Така духмяна світла ніч»… Не можу я виділити якусь одну. Є так звані «кормящие» пісні. От як Лоза — пливе уже на плотику 50 чи 40 років, всі його знають і запрошують через цю пісню. Так і в мене — «День народження», з нею запрошують і на дні народження людей, і міст.

Років два назад з Петром Магою ми написали пісню «Наречена» – на весіллях під неї плачуть всі гості, але це сльози радості. На кількох весіллях я її співав: ридає Павло Зібров, плаче тато з донею. Я попереджаю: «Візьміть хусточку, бо будете плакати, як танцюватимете з донею». А мені відповідають: «Та ні, все нормально, я такий крутий…» Один депутат, не буду розказувати, хоч я його і попереджав, почав плакати, почали в нього сльози й соплі литися, а він фатою доньчиною витирається. Це треба дивитися, радіти і тішитися.

«Партія шанувальників жінок», «Театр пісні Павла Зіброва» — розкажіть, що це таке?

«Театр пісні Павла Зіброва» — це моє творче об’єднання, якому через півроку виповниться 25 років, — треба буде гучно відсвяткувати. Це велика досить територія, музичний клас, балетний клас, де мене дівчатка-балерини іноді ганяють: «Щось уже животик у вас, ідіть до нас на репетицію!» Це фотостудія, аудіостудія, відеостудія — така база. Навіть баня в мене є.

Команда потроху змінювалася, а не змінювався хто: Марина Володимирівна Зіброва — директор, сценарист, режисер, моя дружина, мій лакмусовий папірець. Все, що я пишу, спершу слухає вона, робить зауваження, каже: «Паша, ти можеш краще, ану перероби, давай ще варіант». Якби вона тільки гладила мене по голівці, не було би багатьох пісень.

А «Партія шанувальників жінок» — ми створили її з Михайлом Михайловичем Поплавським і Юрієм Євгенійовичем Рибчинським. Це було спонтанно, була якась виборча кампанія. Юрій Євгенійович Рибчинський запропонував: «А давай зробимо партію і скажемо, що ми балотуємося в президенти». Це був жарт, але він пройшов. Ми побачили, як це все серйозно сприймається, розробили статут, зареєстрували в Міністерстві юстиції.

Подивіться, що твориться — всюди мужики лізуть. Де гендерна політика? Жінка завжди була десь там — вона має бути матір’ю, вона має бути в тіні… Ні! Треба висувати побільше жінок, і буде лад. Тому ми підтримуємо жінку, доню, маму, сестру. Україна — теж жіноче ім’я.

А ви можете себе назвати профеміністом?

Фемінізм… Ні, я обожнюю жінок! І не дай Бог, у моїй присутності образять маленьку дівчинку чи стареньку поважну жінку, скажуть криве слово, я можу встати і дати по морді. Я такий. Так мене виховала мама. І я відчуваю, що суспільство потребує захисту жінок. Деякі можуть самі себе захистити, але по натурі, в принципі, жінка має і залишитися слабкою глибоко в душі. А ми, чоловіки, від того і стрункіші, і вищі, і мужніші. Дайте нам трошечки вас полюбити, позахищати, пошанувати.

У вас багато шанувальниць по всій Україні, але є жінки, які на вас образились після інтерв’ю, де ви розповідали про настанову, яку давав вам Муслім Магомаєв: «Треба трахнути перший ряд, двадцятий ряд і балкон».

Очима. Вирвали просто слова «трахнуть». «Глазами трахнуть всех женщин, которые сидят в зале», — це слова Мусліма Магомаєва. Як фотоапаратом кляцнуть, так і тут: очима. Тоді жінка відчує, що ти для неї співаєш. Коли ти дивишся в зал, у тебе мають бути не пусті чи скляні очі, а наповнені. Але я прошу вибачення в тих, кого я образив цією фразою.

З’явилася інформація, що Іво Бобул іде на вибори, а ви зі своєю партією не плануєте іти на вибори?

Подумаємо. Вакарчук іде, Зеленський іде, тепер Іво Бобул іде. Знаєте, скільки у нас по всій країні філіалів, скільки активних членів «Партії шанувальників жінок»? Якщо ми зробимо партійний з’їзд, гасло, Михайло Михайлович Поплавський підключиться, Рибчинський… Не знаю, чи переможемо, але нерви комусь попсувати — ой, як попсуємо! А потім десь на фінішній прямій скажемо: «Мої прихильники, я віддаю мільйон своїх голосів тому чи іншому. За гроші». Продамо свої голоси. А ви що — думаєте, Вакарчук чи Зеленський будуть до кінця іти? Вони потім на певному етапі скажуть: Давайте підтримаємо такого-то кандидата. Бізнес, «ничего личного».

У вас так багато прихильниць і філіалів партії, а от чи ви можете ходити спокійно Хрещатиком?

Не тільки Хрещатиком. Я приїхав у Львів, зайшов у «Форум» — не можна пройти. Але от у Львові, наприклад, одразу видно, західне виховання — вони ніколи не полізуть нахабно робити селфі. У Києві — спішиш, не спішиш, у формі чи ні, поголений чи ні – іноді не думаючи лізуть. А у Львові двадцять раз перепрошують: «Чи можна з вами…» Я дуже вдячний львівській публіці за це.

Які у вас найближчі творчі плани?

Зараз літо: то День будівельника, то великі дати в деяких наших депутатів, то 75-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників, то День металурга — запросили на Схід… Дуже багато дат. Недавно відіграв 289-й концерт у Трускавці. Я рекордсмен по кількості концертів у Трускавці — найближчі до мене тільки дует «Кроликів» і Бужинська. 9 липня – 290-й концерт буде в Трускавці, а публіка йде, приїжджає, бо знає, що на цьому майданчику можна послухати Павла Зіброва.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.