Слухати

Cмішно, коли львівські політики звинувачують у свої бідах Кремль,—журналістка

26 червня 2016 - 11:40 209
Facebook Twitter Google+
Кепкуючи з консервативності та показної побожності земляків, львівська журналістка і блогерка Ярина Боренько неочікувано для себе стала автором популярного інтернет-мему - хештегу #напарафії

Сама авторка добре знається на «внутрішній кухні» галицького політичного і  громадського життя, тож її дописи (спочатку у соцмережах, а пізніше – у блозі) вигідно відрізняються влучністю, дошкульністю і дотепністю. Тут фігурують політики, культурні та не дуже діячі. Герої сатири Ярини Боренько іноді ображаються на неї, іноді – намагаються образити вже її. 

#Напарафії – це коли міське середовище проявляє хуторянський норов, шароварщину і вузьколобість. Ярина Боренько пише про це дуже смішно.

Спілкуються з авторкою ведучі  Едуард Лозовий та Василина Думан.

Василина Думан: Як вам спало на думку використати як хештег словосполучення «на парафії» (хештег – гіперпосилання, за допомогою якого можна відфільтрувати усі дописи на одну тему. – авт.)?

Ярина Боренько: Словосполучення це дуже давнє.  Ми в колі друзів його застосовували. Зараз воно поширилося на більшу авдиторію.

Едуард Лозовий: Ваш блог схожий на онлайн-книжку, яка по гарячих слідах пише історію моралі, подій і побуту теперішньої Львівщини. Як вам це прийшло в голову — писати сатиру на політичних діячів?

Ярина Боренько: Ідея прийшла після штурму Ратуші.  Тоді  почали траплятися нелогічні речі. То якійсь собі Іван мало не роззброїв усіх нацгвардійців, а вони в нього шукали гранату. То пропав планшет депутата Босаневича — теж через штурм Ратуші. І це була його єдина трагедія в цій історії. Я подумала, що має бути якийсь щоденник цих яскравих подій, тому що у соцмережі Facebook це все губиться.

Уривок з блогу.

Нардеп Парасюк подумував, чи не змінити йому реєстрацію на львівську. Він знав, що всяких депутатів реєструють в притулку для безхатченків на Кирилівській. Там давали мівіну з сосисками, було тепло і можна було поспати. Окрім того, якщо він ще раз копне генерала Пісного, то може йому, як учаснику АТО, дадуть квартиру, — думав нардеп Парасюк, прогулюючись по Грибовецькому сміттєзвалищі в пошуках нових витоків кислих гудронів.  Життя вже ніколи не буде таким, як колись. Тепер він візьме з нього все, профукане ще до Майдану.

Едуард Лозовий: Ваша сатира зрозуміла для галичан, але чи відчує увесь колорит ширша авдиторія?

Ярина Боренько: Цикл #Напарафії справді починався як спроба підтримати друзів, які протистояли певним місцевим тенденціям. Потім, коли Львів став більш цікавим для інших регіонів, наприклад, звільненням в.о. начальника управління культури (Ірини Магдиш, бо покритикувала надмірну присутність церкви в житті громади. – авт.), то читати рубрику #Напарафії почала ширша авдиторія.

Василина Думан: Ви не змінюєте прізвищ людей, про яких пишете. А як вони реагують?

Ярина Боренько: Люди реагують по-різному. Інколи ображаються, а інколи навіть намагаються внести корективи – мовляв, отам неточність. Часом пишуть мені в коментарях і в приватні повідомлення всілякі образи. Але я знала, на що йду. Пишу про людей, яких я знаю, а вони добре знають мене. Це погляд зсередини. Тому такі випадки – не несподіванка.

Василина Думан: А як реагує церква?

Ярина Боренько: Священики бувають різні. Хто має почуття гумору – сміється і лайкає. Інші ледь анафему не оголошують. Але зараз все затихло. Можливо, це прийшла директива від керівництва.

Едуард Лозовий: Якщо у фейсбуці #Напарафії – це такі короткі пости на злобу дня, то ваш блог – це справжній детектив, де наскрізною темою присутні російські спецслужби. Чому вирішили так зробити?

Ярина Боренько: Тому шо ситуація стає вже смішною. Коли стається щось погане, наші політики говорять, що в цьому винна рука Москви. Ну бо галицькі люди дуже добрі, вони нічого поганого зробити не можуть, це все провокації (сміється).

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.