Слухати

День шахтаря у Києві нагадає, що Донбас український

27 серпня 2016 - 15:51 289
Facebook Twitter Google+
Ми розглядаємо День шахтаря як День українського Донбасу, як День української України, українського Криму, — говорить координатор одного з майданчиків свята

dsc09035.jpg

Ольга Акулова // «Громадське радіо»
Ольга Акулова
«Громадське радіо»

dsc09041.jpg

Павло Жовніренко // «Громадське радіо»
Павло Жовніренко
«Громадське радіо»

Павло Жовніренко,координатор одного з майданчиків Дня шахтаря у Києві, та співачка Ольга Акулова розповідають про те, навіщо в Києві святкувати День шахтаря. Ефір ведуть журналісти Сергій Стуканов та Едуард Лозовий.

Сергій Стуканов: Як вам спало на думку святкувати День шахтаря в Києві?

Павло Жовніренко: Це свято не тільки для Донбасу. У нас є Львівсько-Волинський вугільний басейн. Як з’ясувалося, це буде ще й свято кримських татар. Вони допомагають нам у підготовці. В тому числі і виконавцями.

Я в Києві років 30, але народився та вчився на Донбасі. Зараз, коли іде нагнітання ЗМІ після агресії Росії, що Україна воює проти Донбасу, що вона забула про тих, хто знаходиться там. Навіть під час війни можна робити речі, приємні для душі тих людей, яких сотнями тисяч війна викинула з рідного дому, у яких не залишилося ні роботи, ні дому.

День шахтаря може бути маленьким святом для тих, хто є не переселенцями, а вигнанцями, на мій погляд.

Едуард Лозовий: Але там залишилися знайомі, друзі, близькі, які теж святкуватимуть це на непідконтрольних територіях. Ви будете телефонувати їм, вітати?

Павло Жовніренко: Дзвонитиму і вітатиму. Я не говорю з багатьма з них про політику уже роки два. Ще в червні 2014 року я зрозумів, що ми в різних інформаційних полях. Захоплена терористами людина вже на третій день починає підтримувати терористів, а не тих, хто намагається їх звільнити. Час покаже. Я продовжую підтримувати стосунки.

Мене звідти вітатимуть. Я знаю, що людина, яка працює лікарем в Донецьку – «вата», але я продовжую з ним спілкуватися. Донбас буде Україною. Нам повертатися до стосунків. Як люди не воюють, мир наступає.

Сергій Стуканов: На Донбасі День шахтаря майже збігався з Днем незалежності. Місцева влада завжди формально підходила до Дня незалежності. Олю, чим для вас був День шахтаря?

Ольга Акулова: Для мене це не було нічим. По-перше, Костянтинівка не була шахтарським містом. У нас не було шахтарських поселень. Ми не знали про це свято. Коли я була в Донецьку, мене жодного разу не запрошували на це свято.

Сьогодні це свято я б назвала Днем Донецька. Тепер це для мене можливість показати, що Донецьк – це Україна. Донецьк різнобарвний.

Павло Жовніренко: У мене батько був шахтарем. Поруч з нашим селом було дві шахти. Батько і брат працював шахтарем. На шахтах трималося все: і садки, і школи.

Ми розглядаємо День шахтаря як День українського Донбасу, як День української України, українського Криму.

Те, що на Донбасі були регіонали, і День незалежності замінювали Днем шахтаря – це наслідки.  У 1998 році Кучма практично віддав Донецьку область Ахметову, Луганську – Єфремову. З того часу центральна влада відійшла від Донбасу.

Сергій Стуканов: Про те, що українська ідентичність та регіональна можуть логічно вбудовуватися, свідчить творчість відомих українських поетів.

Едуард Лозовий: Я пригадую ті роки, коли пролетаріат Донбасу був суб’єктним, політично активним. Чи є шанс, що шахтарі повернуть собі свою гідність?

Павло Жовніренко: Шахтарі були складовою частиною того руху, що привів до повалення Радянського Союзу. Першою вимогою шахтарів була підтримка суверенітету. Страйки почалися з того, що не виплачували зарплату. Головне міністерство було в Москві, а їм простіше було їхати до Києва, щоб поруч була каса, з якої можна забрати свої гроші. Чому все так різко змінилося? Влада зробила хитро. Керівникам страйкомів директор шахти пропонував бути заступником. Як тільки людина входила в систему, все мінялося скрізь.

Зараз шахтарська професія нівельована. Закривалися шахти.

Сергій Стуканов: В який спосіб сьогодні можна нагадувати, що Донбас є український?

Ольга Акулова: Марія Матіос менше, ніж за рік, до війни була в Донецьку з виставою «Нація». Вона сказала, що націю лататимуть не політики, а митці. Саме з точки зору мистецтва треба об’єднувати, ніяких політичних гасел не повинно бути. Треба показати, що є хорошого, що є класного.

У нас щороку в оперному театрі у Донецьку проходив фестиваль оперного мистецтва «Корона». Там лунали всесвітньо відомі опери та українські. Пропагування відомих поетів і сучасних молодих теж підтверджує, що Донецьк – це Україна, це інтелігенція, якість.

Сергій Стуканов: З якими піснями ви плануєте виступити завтра під Аркою дружби народів?

Ольга Акулова: Це буде ласий шматочок моєї солодко-гіркої програми «Кава і шоколад». 

 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.