Слухати

Донька Павла Скоропадського: Батько помер на руках моєї сестри Єлизавети

01 липня 2018 - 16:51
Facebook Twitter Google+
Двоє істориків - Василь Ульяновський та Олександр Лупанов - у 1992 році взяли інтерв’ю у дочки гетьмана Павла Скоропадського Олени Отт-Скоропадської

screen_shot_2018-07-01_at_16.36.30.png

Скрін з відео
Олена Отт-Скоропадська
Скрін з відео

Після того, як родина Скоропадських залишила Україну 1918 року, гетьман переважно мешкав у Німеччині. У 30-х роках минулого століття до влади прийшли нацисти, а 1939 року Берлін і Москва розпочали Другу світову війну. Як реагував на це Павло Скоропадський?

- Мій батько дуже змінився, був дуже розчарований під час війни. Майже всі емігранти сподівалися, що коли почнеться війна з совітами, совєтська влада впаде. Крім того, мій батько вважав, що німці можуть допомогти створити українську державу. В цьому він також був розчарований, тому що він побачив, що німці зовсім не хотіли української держави, що вони хотіли німецьку колонію. Ви самі знаєте, як німці поводилися на території України. Це дуже впливало на мого батька. Але він не втрачав надії. Він думав, що колись Україна стане.

- Як складалися стосунки вашого батька із фашистською владою?

- Під час фашизму в Німеччині були зовсім різні течії. Частина людей, які навіть були у партії, не були справжніми фашистами, вони залишалися із зовсім нормальними поглядами. З цими німцями мій батько намагався працювати, справжніх фашистів він ненавидів. Мій батько казав: «Я працюю з німцями, коли німецькі інтереси збігаються з українськими інтересами».

Читайте також: Донька гетьмана Павла Скоропадського: Мій батько був толерантним і дуже вольовим (ВІДЕО)

Олена Отт-Скоропадська розповідає про останні дні її батька, який загинув 1945 року, коли йому було 71 рік: «Мій батько наполіг на тому, щоб одержати дозвіл виїхати з Берліна, щоб спасти українців, тому що совіти вже доходили до Берліна. Ми виїхали, вони поселилися в селі, я поїхала до Вюрцбурга, бо там недалеко в госпіталі лежав мій перший чоловік. Мій батько, сестра Єлизавета залишилися там до початку квітня. Вони виїхали занадто пізно, вони хотіли перебратися до Баварії, де вже була моя мати. Вони мусили нести свій багаж самі, не потрапили в один потяг. Вони потрапили в наступний, той зупинився недалеко від Мюнхена. Почалася тривога. Почався наліт. Батько, сестра і няня були поранені. Мій батько ще ходив. Їх перевезли до шпиталю. За 10 днів мій батько там помер. Моя сестра, попри те, що була дуже хвора, доглядала за ним. Він помер у неї на руках. Коли моя сестра хотіла його ховати, літали кулі, вона шукала скриню, щоб поховати, шукала священика. Випадково вона зустріла жінку на вулиці, яка розповіла, що тут є український священик. Тоді був ще такий час, що католицький священик відмовився ховати не католика. Український священик запитав, чи батько греко-католик. Вона відповіла, що ні, православний, його звуть Павло Скоропадський. Священик перепитав, чи це гетьман, і сказав, що ховати його буде великою честю».

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.