Слухати

«Громадське радіо» / Скачати зображення

Допомога української діаспори зменшується через розчарування, — активіст

08 серпня 2016 - 11:38
FacebookTwitterGoogle+
Як українці, що живуть за кодоном, допомагають бійцям на фронті?

Про український активістський рух за кордоном журналіст «Громадського радіо» Любомир Ференс говорив з очільником активістського руху «Волонтерська сотня Мюнхену» Тарасом Бережанським.

Тарас Бережанський: Що нас спонукало до активізації? За кордоном ти розумієш, що просто виконувати свої обов’язки — вчитися чи працювати — це замало. Після подій на Майдані весь світ сколихнувся. Європа багато чого побачила і зрозуміла. Ми не могли просто стояти осторонь. Ми почали з допомоги хлопцям, які були на Майдані — збирали кошти і доносили інформацію до українців у мюнхенській діаспорі. Взимку ми збирали теплі речі й ліки.

Любомир Ференс: Як ви це все надсилали в Україну?

Тарас Бережанський: Наші хлопці щонеділі їздять до Львова від української церкви. Вони займаються перевезеннями і передачами речей. Вони безкоштовно передавали бронежилети і оптичну техніку на свій страх і ризик.

Любомир Ференс: Ваша організація якось поєднана з іншими організаціями в Німеччині?

Тарас Бережанський: Після подій на Майдані в Німеччині активізувалась українська громада. В Мюнхені було стільки активістських рухів, що було незрозуміло, до кого звертатися. Всі говорили про свою готовність допомогти державі. Після Майдану люди почали розчаровуватись. Вони дали певний поштовх, заклали фундамент, але не побачили продовження. Так активістський рух почав занепадати. Зараз в Мюнхені крім «Волонтерської сотні Мюнхена» практично не залишилось активістських рухів. Ми співпрацюємо з Червоним Хрестом у Німеччині й багатьма лікарнями в Баварії. Також ми поступово перехоплюємо інші федеральні землі в Німеччині. Так, наприклад, люди часто питають, чи могли б ми по дорозі з Мюнхена в Україну забрати якісь речі в Дрездені. Коли я у них запитував, чи не має в них когось, хто перевозить речі, вони відповідали, що раніше такі люди були, а тепер немає.

Любомир Ференс: Українська діаспора в інших землях Німеччини почала розчаровуватись в чомусь?

Тарас Бережанський: Так, раніше люди заявляли про свою готовність допомогти. До подій на Майдані в мене було стереотипне уявлення про те, що діаспора не знає, що відбувається в Україні насправді й працює сама на себе. Останні події показали нове обличчя української діаспори. Так, наприклад, ми відправили в Україну 16 реанімобілей, що зараз знаходяться на фронті.

Любомир Ференс: З чим пов’язана тенденція до зменшення допомоги з-закордону?

Тарас Бережанський: Люди розчаровані. Коли ти питаєш про те, чи, можливо, вони вже витратили усі свої ресурси, вони кажуть, що готові відмовитись від якихось продуктів чи відпочинку і допомогти. Проте вони не бачать подальшої реакції влади. Вони готові вкласти ресурс, який згодом працюватиме на людей, але цього не відбувається. В Німеччині ж ти відчуваєш підтримку держави, в тебе є мотивація щось робити, оскільки ти відчуваєш себе важливим.

Любомир Ференс: Як сприймають німці ситуацію на сході? Чи вони допомагають вони вам?

Тарас Бережанський: Як громадяни України і члени діаспори ми звертаємось у різні організації. Крім того, ми маємо величезну підтримку від нашої екзархії. Жодна організація нам ще не відмовила, просто одні допомагають в меншій мірі, а інші — в більшій. Часом дивуєшся, що в Україні немає настільки позитивної віддачі.

Любомир Ференс: Чи можна визначити цю допомогу у фінансовому еквіваленті?

Тарас Бережанський: Ми збираємо одяг і матеріальну допомогу. Також ми купуємо реанімобілі і перев’язочний матеріал. По цим напрямках в Мюнхені ми зібрали близько 500 тис. євро.

Любомир Ференс: Скількох активістів об’єднує ваша організація?

Тарас Бережанський: В нас є близько 10 найбільш активних членів громади. Робоча група збирає речі і визначає, що і коли потрібно передавати. Також ми співпрацюємо з активістських рухом в Англії, Австрії й Італії.

Любомир Ференс: Хто є цільовою аудиторією вашою допомоги в Україні?

Тарас Бережанський: Для того, аби безперешкодно постачати гуманітарну допомогу, нам потрібна була організація, з якою ми б співпрацювали в Україні. Так ми створили благодійний фонд «Допомагаємо Україні разом». Люди, що працюють в цій організації, приймають заявки від військових, постраждалих сімей або переселенців. Їх списки дуже ретельно перевіряються, оскільки для німецьких організацій звітність стоїть на першому місці.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.