Слухати

Ідеальне місто — це наслідок консенсусу між усіма мешканцями, — урбаніст

01 травня 2017 - 14:37 220
Facebook Twitter Google+
Наскільки за останній рік Київ наблизився до образу такого міста, яким його б хотіли бачити кияни?

У студії Громадського радіо — урбаніст і засновник журналу Хмарочос Тарас Кайдан.

Анастасія Багаліка: Я думаю, що ви йшли до нас Хрещатиком. Які враження від того, що він перекритий?

Тарас Кайдан: З одного боку, класно, що його перекрили на певний час, адже люди можуть виходити і гуляти там. З іншого боку, на тротуарі з’являються дрібні торговці, і це віддає таким пострадянським туристичним містечком.

Едуард Лозовий: Давайте поговоримо про ідеал Києва. Яким він є для вас? Комусь подобається той Київ, яким він був за радянських часів. Багато хто з моїх знайомих питомих киян ностальгують за тією атмосферою та інфраструктурою.

Тарас Кайдан: З одного боку, радянський Київ був дуже комфортним містом. Його називають одним з найкомфортніших у Радянському Союзі. З іншого боку, ситуація з особистими та суспільними свободами була не дуже хорошою. Тобто за якоюсь частиною простору може бути ностальгія. Але були свої недоліки. І їх було багато.

Тепер стосовно ідеального міста. Місто — це люди. Скільки людей, стільки й думок. Ідеальне місто — це наслідок консенсусу між усіма його мешканцями.

Київські урбаністи дотримуються поняття «людиноорієнтований міський дизайн». Спочатку ви досліджуєте, говорите з людьми, і тільки потім приймаєте якесь рішення. Це займає значно більше часу, але результат всіх влаштовує.

Едуард Лозовий: В Києві зараз є приклади такого підходу?

Тарас Кайдан: Найвідоміший приклад — це група волонтерів-дизайнерів «Агенти змін». Кожен їхній проект триває близько двох років, і щоразу це велике дослідження. Найвідоміший такий проект — міські таблички. Вони провели дослідження щодо того, яким має бути розмір шрифту, яким має були тло і таке інше.

Анастасія Багаліка: Кілька років тому ми активно обговорювали лавки з USB-підзарядкою та сонячними батареями. Що з цими лавками тепер?

Тарас Кайдан: Я написав дуже критичну статтю про лавки у парку Шевченка. Нерозуміння того, що таке міський дизайн і пам’ятки паркового мистецтва призводить до того, що з’являються такі вуличні меблі. З одного боку, ми маємо класичний парк, який був розбитий в середині 19 сторіччя. З іншого боку, ми маємо лавки з модерних матеріалів. Краще б вони зробили реставрацію тих лавок, які там були. Вони краще туди вписуються.

Такі випадки часто спостерігаються у Києві. Їх зараз встановлюють, тому що це дешево і легко. Іноді їх ставлять біля автомагістралей. Немає дослідження щодо того, потрібна там лавка чи ні. А гроші витрачаються, хоч і невеликі в масштабах міста.

Анастасія Багаліка: Наскільки центр міста і нецентральні райони також відповідають критеріям доступності для усіх категорій населення?

Тарас Кайдан: Головною подією останніх тижнів стала поява тимчасового переходу через Хрещатик. Тригером стало те, що ЦУМ проінвестував реконструкцію підземного переходу на цьому місці. Замовник і виконавець робіт — міська влада чи комунальні служби, а інвестор — ЦУМ. Тому зробили тимчасовий наземний перехід через вулиці Богдана Хмельницького і Хрещатик. Паралельно з цією реконструкцією проводиться експеримент — чи впливає цей наземний перехід на утворення заторів на Хрещатику? Існує думка про те, що цей наземний перехід потім можуть залишити.

Також існує наступна позиція: Хрещатик — це велика автомагістраль, тому перекривати її або створювати додаткові вигоди для пішоходів непотрібно, адже пішоходам не місце на великій автомагістралі. Але це підхід 6070-х років, і він вважається застарілим. Скрізь за кордоном є наземні пішохідні переходи.

Едуард Лозовий: Наскільки електронні петиції є ефективним інструментом пошуку компромісу з владою?

Тарас Кайдан: Петиції на диспозицію в місті особливо не впливають. Так, ви можете зібрати 10 000 підписів. Це вагомий голос. І питання одразу має розглянути комісія Київради, а потім і сама Київрада. Але тут має бути сильна особистість, яка подасть цю петицію. Адже після того, як їй вдасться зібрати голоси, їй треба буде працювати в законотворчому полі. У Києві значну роль грають інтереси великого бізнесу. Це великі забудовники. Якщо питання стосуватиметься конфлікту з ними, петиція може просто «заглохнути».

Едуард Лозовий: Що робити у випадку, коли бажання київської громади ігнорують? Ми бачимо пікети, бійки на якихось об’єктах… Може, десь запозичити досвід?

Тарас Кайдан: Такі бійки виникають і в містах Америки, і в містах Німеччини. Великі інфраструктурні проекти, які не враховують думку мешканців міста, завжди призводять до конфліктів з мешканцями міста. Можливо, люди не зупинять будівництво. Але вони можуть частково змінити вектор, змусити місто або забудовника піти на якийсь компроміс.

rh.jpg

За підтримки //
За підтримки

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.