Слухати

Чашка чаю чи відро горілки: коли в Україні почали пити чай?

29 грудня 2016 - 09:43
Facebook Twitter Google+
У першій половині ХVІІІ століття якісний чай у Києві коштував від 2,5 рублів за фунт. За ці гроші тоді можна було купити п’ять свиней чи відро якісної горілки
Чашка чаю чи відро горілки: коли в Україні почали пити чай? / Програми на Громадському радіо

Історик Максим Яременко розповідає про традиції українського чаювання:

Максим Яременко: Традиція незапозиченого чаювання — це Китай. Всі інші запозичили це звідти. В тому числі, британці. Чай в Україну теж потрапляв з Китаю. Коли Європою лише пішла хвиля захоплення напоєм, головною країною постачання був Китай.

Коли українці почали пити чай (фіксується на початку ХVІІІ століття), тоді ж він увійшов у моду в Британії та в Нідерландах. На початку ХVІІІ століття в Києві вже були майстри, які виготовляли чайники, кавники та інші прибори — ювелірні вироби зі срібла із золотими прикрасами.

Тоді частина України була в складі Російської імперії, а вона була третім найбільшим постачальником чаю та державою, що межувала з Китаєм. Була і легальна торгівля, і контрабанда.

Через Київ та Україну загалом проходили великі торгівельні шляхи — суходолом чай вивозився далі в Європу.

Українці у ХVІІІ столітті вже були в Китаї. Зокрема, вихованці Києво-Могилянської академії були у так званій пекінській місії. Це православна місія, організована Російською імперією з метою поширення православ’я у Китаї (мабуть, виконувала і шпигунські функції). Настоятелями місії були люди (ченці), які могли швидко відгукнутися нове та опанувати мову. Один з них по поверненню з Китаю  в 1780-х роках ще два роки пожив у Києві та потім помер. І серед його майна зафіксували 12 кг чаю, які він привіз із собою.

Тетяна Трощинська: У літературі можна знайти багато даних про те, що доволі тривалий час голландці тримали монополію на торгівлю чаєм і завезення східних прянощів, кави. Про те, що можна було завозити чай суходолом, менш відомо.

Максим Яременко: 300 років тому для українців це був статусний та дорогий напій. У першій половині ХVІІІ століття якісний чай у Києві коштував від двох з половиною рублів за фунт (400 г), у другій половині — три і більше.

За 2,5 рублі тоді можна було купити п’ять годованих свиней, п’ять баранячих туш. Вже не кажу, що трохи дешевше можна було придбати ціле відро якісної горілки.

Шлях через суходіл був дорожчий. Зокрема, тому, що торгівля тоді залежала від дипломатичних стосунків Російської імперії з Китаєм. Якщо було напруження, тарифи зростали, чай потрапляв у категорію найвищого оподаткування — 20%. Це оподаткування було подвійним: один раз оподатковували, коли ввозили в Російську імперію, другий — коли вивозили за її межі.

Звичайно, процвітала контрабанда. Відомо, що був ще один шлях через Оттоманську Порту (Туреччину). Звідти в Україну потрапляли перці, імбир, лимонний сік, фініки, родзинки, рис.

Василь Шандро: Як пили чай?

Максим Яременко: На це питання частково дає відповідь посуд, який призначався для чаювання. Були великі чайники (мідні або зі сплаву) для нагрівання води. Були менші чайники (срібні, порцелянові, керамічні) для заварювання. Були чашки, блюдця, ситечка, які в документах називаються «що чай цідить».

Є речі, про які ми не до кінця знаємо, для чого вони призначалися. Наприклад, були чашки з кришечками чи фігурками всередині.

Часто в реєстрах фіксуються і молочники, але вони фіксуються ще й з кавовим посудом. Але знаємо, що в Російській імперії вживання чаю з молоком не було рідкістю.

Оскільки чай часто використовувався як одна з основ для вживання ліків від різноманітних хвороб, які потрібно було розводити в чаї, думаю, хтось міг використовувати і різні додатки.

Василь Шандро: Чи був якийсь ритуал?

Максим Яременко: Думаю, був. Нема таких розписаних церемоніалів, як китайський, але фіксуються спеціальні скатерки, «що чай п’ють на них». Очевидно, стіл потрібно було сервірувати окремо чи прибрати те, що було перед цим.

Чай був неодмінним складником урочистих застіль. Наприклад, храмове свято у монастирі. Туди з’їжджалися світські вельможі, колеги з сусідніх церков, обов’язково закуповували чай.

З середини ХVIII століття збереглася інструкція для прислуги архімандрита Михайлівського Золотоверхого монастиря. У нього, як і в кожної людини такого статусу, було три служники. Два з них так чи інакше відповідали за приготування чаю.

Один мав стежити, щоб вся суха продукція була в чайницях (бляшані чи керамічні банки для зберігання) і все було закрито. А інший мав стежити, щоб вода для приготування чаю була чистою і зберігалася — закуповували  спеціальні горщики, щоб зберігати в них воду на чай.

Тетяна Трощинська: У цій студії ми вже говорили, як кава витверезила Європу. Як впливали чайні традиції на суспільство та його побут?

Максим Яременко: На той час чай і в Україні, і в Російській імперії загалом чай не став широким продуктом. Був і дешевий чай — сміття, яке залишалося, але й він коштував стільки, що рядовим членам соціуму він був недоступний.

А для козацької старшини, українського шляхетства, чиновницького духовенства це стало одним з необхідних атрибутів. Це впливало і на побут, бо потрібно було дбати, щоб був відповідний посуд. Очевидно, це стало одним із елементів прийому гостей, яких напували чаєм.

Василь Шандро: Самовар — це типово російський варіант чаювання?

Максим Яременко: Ні, це один з міфів. Прототипи відомі в стародавньому Римі, у ХVIII столітті самовари вироблялися і в Британії. У російську культуру вони ввійшли досить широко. Але масовими стали в ХІХ столітті. У Києві самовари фіксуються вже в ХVIII столітті. Я натрапив на дату в одному з реєстрів майна на самовар — кінець 1760-х.

Василь Шандро: Чи є якийсь український елемент в оздобленні у пристосуваннях для чаювання?

Максим Яременко: Якщо маються на увазі те, що може асоціюватися з вишивкою чи орнаментом, є одна проблема. Зараз в українських музеях нема нормальної атрибуції та дослідження цих предметів. Простіші прибори зі сплаву міді без будь-яких візерунків, навіть часто без клейм виробника. Якщо зі срібла та із золотими елементами, вони орнаментувалися. Складно сказати, наскільки це народна орнаментика чи просто та, яка побутувала в той час.

У ХVIII столітті в Європі дуже модними стають китайські, а пізніше японські мотиви. Під впливом цього у Мейсені, а потім у всій Саксонії виникає багато порцелянових фабрик. Думаю, українці так само пили із мейсенської порцеляни, принаймні, в документах фіксується завезення сюди різними купцями товарів із Саксонії. А люди, які були в Китаї, привозили посуд звідти.

У наших лікарських порадниках чай трапляється і в самостійній іпостасі як підбадьорюючий продукт, але найчастіше — як основа для ліків від різних проблем.

Василь Шандро: Коли чай став загальнодоступним напоєм?

Максим Яременко: Боюся ризикнути, що це друга половина ХХ століття. У дитинстві я часто їздив на канікули в село (а села в мене були в різних частинах України). І я щось не можу згадати, щоб там купували чай. Якщо в селі і пили чай, то це були різні трав’яні заварювання. І я не пригадую, щоб у Радянському Союзі можна було купити якісний чай.

Тетяна Трощинська: Були уявлення, що чай має медичні властивості?

Максим Яременко: Так. Уявлення схожі до тих, які, як вважалося, дає кава: очищення розуму, підбадьорювання. Всі вони пов’язані з тогочасними медичними уявленнями. Тоді уявляли організм людини, як поєднання різних рідин — гумор. Як тільки порушується баланс і однієї рідини стає більше чи менше, починаються хвороби. Тому чай сприймали як такий, який щось додає або віднімає.

У наших лікарських порадниках чай трапляється і в самостійній іпостасі як підбадьорюючий продукт, але найчастіше — як основа для ліків від різних проблем: жіночих проблем, гарячок, гемороїв. Чай був основою, куди додавали, наприклад, коріння, кров голуба чи голубки.

Для вимірювання кількості ліків застосовувалися чайні прибори: чайні чашки, ложки або те, що ліки треба пити замість чаю, і це приурочувалося до певних частин доби. Є рецепти, які вказують, що ліки потрібно було випити ввечері замість чаю. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.