Слухати

Літні табори «Пласту»: чому дітей навчають, коли поруч немає батьків?

09 липня 2018 - 15:21
Facebook Twitter Google+
Чим нині живе національна скаутська організація «Пласт» і чому влітку навчаються пластуни?
Літні табори «Пласту»:  чому дітей навчають, коли поруч немає батьків? / Програми на Громадському радіо

Про це розповідає Станіслав Андрійчук, голова Всеукраїнського «Пласту».

 

Станіслав Андрійчук: Для пластунів табори й літо – дуже важливий момент. Улітку пластун показує все, чого він навчився протягом року. На таборі йде дуже гарна робота на здруження гуртка, робота на те, щоб зрозуміти, де твоя межа. Діти живуть у природних умовах, самі собі готують їсти. Це виклик як для дітей, так і для батьків. Батькам треба змиритися, що діти будуть під дощами, в наметі десять днів. З одного боку, це великий виклик, з іншого боку, треба вміти почекати, не дзвонити бігом: «Як там моя дитина?»

Дмитро Тузов: Чи з великим бажанням діти їдуть у такі табори? Це ж вихід із зони комфорту.

Станіслав Андрійчук: Треба розуміти систему пластових таборів. Вони потихеньку готують дитину до різних етапів. Є частина таборів, їх найбільше, коли кілька гуртків проводять спільний табір. Це табір, який адаптує їх, він дуже добрий для початківців. Вони здружуються, краще знають одне одного. Практично всі пластуни проходять через цей перший етап. Потім є так звані обласні табори, куди з’їжджаються з різних осередків. Він теж може бути адаптивним, але це вже для більш досвідчених, які були на менших таборах. І є всеукраїнські табори – вони для досвідчених пластунів, які таборували два-три роки.

Часто, коли в травні дзвонять батьки й питають, чи можна віддати їхню дитину на пластовий табір, ми одразу говоримо, що дуже складно це зробити, оскільки діти їдуть з виховником, протягом року вони з ним спілкуються, вони знають його і довіряють. Важливо, щоб і батьки довіряли виховнику. Ми завжди говоримо про те, що виховнику дуже важливо комунікувати з батьками, викликати довіру.

Дитина на таборі завжди повинна мати роботу. Ми кажемо: якщо дитина не має чим зайнятися, то починає займатися дурницями. Складається програма: де вони вчаться, де грають, де самі мають показати себе та зробити щось. Вони весь час працюють, тому ми кажемо, що після табору діти можуть відсипатися два-три дні, але це тому, що вони інтенсивно працювали на таборі.

Коли батьки бачать, що дитина приїжджає після табору зі щасливими очима, кілька годин не може зупинитися та розповідає про табір, батьки розуміють, що все добре і дитина щаслива.

Дмитро Тузов: Який вік рекомендовано, щоб починати та активно їздити в табори?

Станіслав Андрійчук: Від трьох років і вище. У «Пласті» є вікові категорії, для кожної з них є свої табори. Наприклад, табори для пташат — від трьох до шести років. Батьки їдуть туди зі своїми дітьми, вони ж проводять пластовий табір для маленьких дітей. Шість-одинадцять років – це новаки. Вони живуть у приміщеннях, з ними їде виховник. І вже 11-17 років – це в наметах, гори, мандрівки.

Дмитро Тузов: Що ви скажете скептикам, які кажуть: навіщо їхати в ліс в добу Інтернету, смартфонів, ставити намет і розпалювати під дощем вогнище?

Станіслав Андрійчук: Інтернет, вміти з ним жити та збирати інформацію – це теж важливо. Але важливо й те, що й як відбувається навколо тебе, розуміти, на що ти здатен. Важлива гармонія із собою: що ти можеш зробити навіть у тих самих міських умовах. Вміти домовитися, організувати роботу – це теж дуже важливо в звичайному житті. Є декілька компетенцій, які використовує дитина в природі, але вони будуть важливими для неї і в повсякденному житті.

Для нас зараз є великий виклик, щоб «Пласт» був рівномірно представлений по всій Україні. Ми намагаємося співпрацювати з волонтерськими середовищами. Яскравий приклад – це Харків, де волонтери, які допомагали нашим бійцям у АТО, зрозуміли, що треба щось робити зі своїми дітьми. Вони прийшли до нас: «Давайте будемо відновлювати «Пласт» у Харкові!» І зараз це активний та успішний приклад. Так само в Кривому розі, в Мелітополі. Але це приходять батьки, які мають своїх дітей, хочуть щось змінити. На це ми зараз скеровуємо наші сили.

Дмитро Тузов: Зараз ви подалися на Спільнокошт. Із якою метою збираєте кошти, як вони будуть використовуватися?

Станіслав Андрійчук: В квітні ми оголосили проект зі збору мільйона гривень, основна прерогатива – розвиток «Пласту» на  півдні та на сході, а також центральна та північна Україна; ми збираємо кошти на комунікацію з молоддю — різні відеоролики, а також на залучення волонтерів, які би працювали з дітьми.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.