Слухати

Лише 10% закладів на Хрещатику мають українські назви, — філологиня

24 квітня 2016 - 11:21 588
Facebook Twitter Google+
Як позначається на громадянах зміна назв міст та вулиць в рамках декомунізації?

У Кривому Розі, єдиному місті Дніпропетровської області, де не відбулася «декомунізація», розпочалися громадські слухання з питань перейменування вулиць. За даними з Криворізької міської ради, слухання мають пройти в усіх 8 районах міста. Загалом у місті підлягає перейменуванню понад 230 об’єктів топоніміки.

lyudmyla_kravchenko.jpg

Людмила Кравченко // «Громадське радіо»
Людмила Кравченко
«Громадське радіо»

Як поінформували громадські активісти, що взяли участь у перших слуханнях у Довгінцівському та Дзержинському районах міста, десятки назв вулиць вже мають варіанти для перейменування: так, вулицю Бабушкіна пропонують назвати Затишною, Косіора — Соборності, Постишева — Українських воїнів тощо.

Про те, як позначається на громадянах зміна назв міст та вулиць розповідає кандидатка філологічних наук і доцентка кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Людмила Кравченко.

Євген Павлюковський: Чому відбувається спротив декомунізації?

Людмила Кравченко: Спротив декомунізації відбувається на історичному тлі. Сьогоднішні процеси дерадянізації не сприймаються багатьма тільки через те, що в нас різні покоління виховувались в різні історичні етапи. Молодь вітає процес декомунізації, для старшого ж покоління, що виросло в Радянському Союзі, важко розлучитися зі своїм минулим.

Ненормально залишати на вулицях назви колишніх катів.

Мовний ландшафт, з одного боку, відображає нашу ментальність і свідомість, а з іншого боку, впливає на неї за допомогою психолінгвістичних й інформаційних засобів. Потрібно відмовитись від минулого і почати нове життя.

Євген Павлюковський: Чи може це бути проблемою недостатньої поінформованості громадян про процеси декомунізації?

Людмила Кравченко: Населення мало інформують про наше минуле. Зокрема, старше покоління не вчило ту історію України, яку сьогодні викладають молоді.

Євгенія Гончарук: Можливо, варіанти назв, які пропонуються замість радянських, комусь видаються занадто націоналістичними?

Людмила Кравченко: В багатьох містах пішли шляхом перейменування вулиць на нейтральні назви. З одного боку, це не погано, з іншого — це не сприяє закарбовуванню нашої національної пам’яті.

Ми досліджували різні етапи перейменування і, як не дивно, є певні топонімічні принципи, що визначають цей процес. Це і географічне розташування, і соціальне призначення, і меморіальне увіковічення пам’яті, і, звісно, культурна складова.

Можливо, на східній Україні вулиця імені Шухевича буде сприйматися негативно, але тільки спочатку. Людям треба розповідати, що це були борці за долю України.

Євген Павлюковський: Фактично, це, як говорить Орест Лютий, агресивна українізація.

Людмила Кравченко: Все, що насаджується насильницькими методами не буде сприйматися. Має бути інформаційний привід й інформаційне переконання. Як ми можемо переконати людей прийняти назви українських героїв, якщо вони живуть в російському інформаційному просторі і в них формується комплекс меншовартості українства?

Ще відомий лінгвіст Юрій Шевельов в 1947 році сказав, що нам треба перемогти Карфаген провінційності, тобто брак національної гідності.

Я думаю, що в Кривому Розі потрібно починати з того, щоб запровадити український контент на всіх рівнях, а потім, через посередництво загальних назв, переходити до того, щоб люди ставали патріотами.

Євгенія Гончарук: Чи не видається вам, що в деяких містах процес перейменування є частковою профанацією? Зокрема, Дніпропетровськ перейменували на Дніпропетровськ, а Красний лиман став Лиманом.

Людмила Кравченко: Так, це профанація. Краще б Дніпропетровськ перейменували на Дніпро. Я проти того, щоб залишати старі назви під нібито новою інтерпретацією. Сприйняття залишається таким самим.

Крім того, ми провели дослідження і виявилось, що лише 10% закладів на Хрещатику мають українські назви. Розумієте, що іншомовні назви —порожні знаки для людей старшого віку, а іноземці не відчувають в них культури і колориту міста.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.