Слухати

Декого з Чорнобиля спочатку виселили в забруднені радіацією райони - історик Олег Бажан

26 квітня 2017 - 20:54 185
Facebook Twitter Google+

Гості

Видання «Чорнобиль. Документи Оперативної групи ЦК КПУ (1986-1988)», де показано, в якій атмосфері ухвалювали рішення про ліквідацію наслідків вибуху на ЧАЕС, коментує один зі співавторів Олег Бажан

26 квітня 1986 року сталася аварія на одному з енергоблоків ЧАЕС. Як найвище керівництво реагувало на цю трагічну подію можна довідатись зі збірки «Чорнобиль. Документи Оперативної групи ЦК КПУ(1986-1988)», яку підготували Інститут історії України НАН України та Центральний державний архів громадських об’єднань України.

У студії Громадського радіо один зі співавторів видання — Олег Бажан, історик, ст. наук. співробітник Інституту історії України НАН України, доцент НАУКМА.

Василь Шандро: Ми презентуємо в студії дослідження, велику збірку документів оперативної групи ЦК КПУ за 1986-1988 рік. Що тут вміщено, що тут можна знайти такого, чого ми до цього часу не знали?

Олег Бажан: Книга є спільним продуктом двох інституцій: Інституту історії України Національної академії наук України та центрального Державного архіву громадських об’єднань України. Щодо новацій або нової інформації, яка побачила світ на сторінках цього видання, яке вміщує близько 830 сторінок — вперше в цьому збірнику документів оприлюднені документи оперативної групи Політбюро ЦК Компартії України, яка була створена для організації та керування роботами з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Саме в цій книзі оприлюднено 55 протоколів та 56 стенограм засідань вищої управлінської ланки республіканського рівня з 1986 по 1988 рік. Бо справа в тому, що саме в цей період часу діяла ця структура.

Тетяна Трощинська: Це щось на зразок антикризового штабу, якщо говорити сучасними термінами?

Олег Бажан: Так, це дійсно та управлінська ланка, яка повинна була реагувати на виклики у надзвичайній ситуації, і саме цю ланку, так звану ліквідаційну структуру, було створено як в Україні, так і, власне, в Союзі. Хочу зауважити, що відразу після того, як відбувся вибух на четвертому реакторі, була створена урядова комісія СРСР, яка наступного дня вже почала діяти та працювати у Чорнобилі та Прип’яті.

Через декілька днів, 29-го квітня 1986 року, буде створена оперативна група ЦК Політбюро СРСР на чолі із Рижковим. Відповідно, створюється вертикаль управління і на місцях. Якщо ми говоримо про оперативну групу ЦК Компартії України, то вона почала діяти з 3 травня 1986 року і, власне, з перших своїх засідань, з 3 травня, вона почала виконувати ті оперативні розпорядження, які надходили від урядової комісії СРСР.

bazhan-oleg.jpg

Олег Бажан у студії "Громадського радіо" // Василь Шандро/Громадське радіо
Олег Бажан у студії «Громадського радіо»
Василь Шандро/Громадське радіо

Саме на урядову комісію СРСР і було покладено завдання ліквідувати пожежу, яка сталася на Чорнобильській АЕС. Тому перші засідання оперативної групи були націлені на те, щоб скоординувати зусилля всіх установ, всіх підприємств в Україні на те, щоб швидко погасити викиди радіоактивних рештків палива в атмосферу.

Тому для оперативної групи постало, перш за все, питання – поставити до чорнобильської зони відповідні спецконструкції,  залізобетонні конструкції, а також виготовити суміші, якої повинні були тампонувати сам реактор. Це суміш з піску, доломітової глини, борної кислоти й свинцю. Це все треба було зібрати воєдино і доправити. У цьому збірнику представлено саме ті щоденні дії центральних органів влади щодо ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

Тетяна Трощинська: Окрім ліквідації пожежі та тих рішень, які потрібно було приймати оперативно, щоб ліквідувати саму катастрофу, які ще завдання ставила перед собою ця група?

Олег Бажан: Власне, якщо проаналізувати ті завдання й ті питання, що розробляли в цій групі, то окрім виробничих питань, це були питання реагування та інформування громадськості щодо аварії на Чорнобильській АЕС. Тому, звичайно, ми можемо прочитати у протоколах засідань, яку інформацію треба доносити до населення. Унікальність збірника полягає в тому, що тут простежується емоційна реакція вищого політичного керівництва на ті чи інші події й читач може зануритись в атмосферу прийняття цих рішень.

Наприклад, пролунала репліка Міністра охорони здоров’я Анатолія Романенка – «що ми скажемо людям?». Питання стояло, яку інформацію донести людям і, відповідно, засобам масової інформації. Скажімо, така інформація з вуст Міністерства охорони здоров’я прозвучала лише в першій декаді травня – звичайно, запізніла.

Також вирішувалось на засіданнях оперативної групи, особливо в перші дні аварії, проводити чи не проводити йодну профілактику. Але, на жаль, оперативна група ЦК Компартії України повністю була зациклена на те, що скажуть у Кремлі. Й інструкція щодо йодної профілактики була дана 7 травня, а розпорядження про її виконання дійшло 9 травня і було запізнілим.

В цих протоколах і стенограмах засідання відчувається певна ідеологічна складова у тих чи інших рішеннях. Щодо проведення масових заходів, тут йшлося про те, чи відміняти нам «Велогонку миру», яка в той час повинна була проходити в Києві. На думку голови оперативної групи, керівника уряду, Олександра Ляшка, було прийняте рішення все-таки проводити. Крім того, ще повинні були збиратися вчені із усіх країн на міжнародний симпозіум «Буряківництво -1986» — це також не було відмінено.

Тож, звичайно, питань було дуже багато. Коли вдалося погасити пожежу, перед оперативною групою постали більш ширші питання — це вже ліквідація наслідків, забезпечення соціально-побутових умов для ліквідаторів, забезпечення чистими продуктами населення, проблеми працевлаштування для тих, кого було вивезено із 30-ти кілометрової зони та інші питання.

Василь Шандро: Чи можна говорити про повну інформаційну блокаду і чи зафіксовано це десь у документах? Скільки часу вона тривала?

Олег Бажан: Інформаційна блокада тривала впродовж 80-тих років і ми можемо сказати, що документи, які ми оприлюднюємо, були розсекречені лише після 1991 року. Науковців й дослідників певний період часу цікавила саме хроніка, перебіг аварії, діяльність тих чи інших установ, або в який спосіб забезпечувалася медико-біологічні питання, але не підіймалися питання діяльності різних управлінських ланок. Ось тільки зараз дійшли руки до цієї тематики.

Василь Шандро: Коли сказати людям про це – чи йдеться про це в документах?

Олег Бажан: Є стенограма, коли Олександр Ляшко, керівник уряду, кивав у бік урядової комісії СРСР — як вони вирішать. Було обговорення в якій спосіб донести людям цю інформацію. На думку Олександра Ляшка, це повинні були робити не засоби масової інформації, а райвиконкоми або дільничні лікарі. Йшло обговорення, а потім різко обірвалося, тобто знову ж таки, відповідальність на себе республіканські органи управління не брали. Ті чи інші дії оперативної групи були правильними, але відтермінованими у часі, як скажімо, евакуація із міста Прип’ять, бо вона запізніла аж на 34 години. При тому, що автобуси й техніка вже були готові буквально наступного дня, але не було, як то кажуть, «отмашкі» з Кремля.

Тетяна Трощинська: Чи можна говорити про те, що попри ті заходи стосовно засекречення, все одно якісь панічні настрої були?

Олег Бажан: Звичайно, панічні настрої були і це теж відображено у збірнику документів. Хочу зазначити, до оперативної групи ЦК Компартії України, крім голови уряду, крім його заступника, крім секретаря ЦК Компартії України, входив міністр Гладуш та представник Комітету з Держбезпеки Муха.

Так от, Муха доповідав про те, що напередодні державного свята Дня Перемоги є величезна паніка на вокзалах, у аеропортах.

І що робити, бо надійшла інформація, що до Києва їде група іноземних кореспондентів? Тому на засіданні оперативної групи вирішувалось питання, як ми побудуємо маршрут, куди вони будуть заходити, заїжджати, і було питання, що якщо кореспонденти захочуть відвідати залізничні вокзали і побачать там величезні черги, то що робити. Знову ж таки, голова КДБ Муха радив відкрити нові каси, пустити додаткові потяги, щоб не було помітно паніки. Але статистика надходила, вище партійне керівництво було в курсі всіх справ – який радіоактивний фон, які настрої у Києві та Київській області – і вони, як могли, на це реагували.

Василь Шандро: Я зараз переглядаю один з документів і тут репліка пана Гладуша про те, що є «шорохуватості», але, в принципі, ситуація під контролем. Очевидно, територія в перші дні вже була очеплена військовими, в тому числі міліцією, різними спецслужбами. Зайти й вийти туди вже було непросто – в межах кінець квітня, початок травня.

Олег Бажан: Так все це правильно. Дійсно була налагоджена така робота. З перших днів діяльності оперативної групи було поставлено питання дезактивації техніки, яка виїздить із зони й направляється в бік Києва. Для оперативної групи було питання як не допустити викидів радіоізотопів на територію Києва.

Василь Шандро: Звісно, ви не слідчий, щоб говорити про це з точки зору порушення якихось кримінальних справ, але чи може ця документація стати певною базою для розгляду справи хто і як приймав рішення та чи були якісь порушення?

Олег Бажан: Такі спроби були, уже після розвалу Радянського Союзу, у Росії також висувалися звинувачення до вищого партійного керівництва країни щодо замовчування правдивої інформації про наслідки катастрофи і те, що влада давала злочинні вказівки використовувати забруднені продукти харчування – молоко, м’ясо, що йшло на переробку. Ці закиди вже лунали й на них давали відповіді. І в Україні також такі спроби були. Коли читаємо мемуари-спогади про Володимира Щербицького, зрозуміло, що це вплинуло на його психологічний емоційний стан і на те, що він потім пішов у відставку.

Василь Шандро: Наскільки була активною версія про те, що це диверсія якась, розглядалися такі можливості, вони є в документах?

Олег Бажан: Серед документів оперативної групи не підіймалися питання щодо причин аварії, тут йшлося про оперативну роботу стосовно евакуації населення. Ці документи, про які ви говорите, містяться в документах комітету держбезпеки України, тому що відразу коли стався вибух, на станцію прибули чекісти, вони розглядали версію щодо диверсії, але вона, по суті, не підтвердилася. Але це розглядалося.

Тетяна Трощинська: Чи можна сказати з цих документів, як і коли почали говорити про переселення?

Олег Бажан: Звичайно, можна. Більше того, я можу сказати, що на основі цих документів ми можемо говорити про етапи переселенської політики в період саме створення зони відчуження в межах 30-ти кілометрів. Тут є багато таких документів, що віддзеркалюють сам механізм переселення.

Наприклад, із 10-кілометрової зони було виселено людей впродовж 2-3 травня. Оперативна група поставила завдання перед відповідними профільними Міністерствами завершити евакуацію населення з 30-ти кілометрової зони до 6 травня.

Але потім, як доповідав на оперативній групі керівник київського виконкому Іван Плющ, не всі населені пункти виселили, на що отримав грізний окрик Ляшка, що це треба завершити. Плющ почав виправдовуватися. Виявляється, були хиби плану евакуації, що здійснив та підготував штаб цивільної охорони. Вони не врахували геометеорологічний фактор, тобто напрям вітру.

Більше того, тут представлені документи, що людей переселили, а виявилося переселили в ті районі, які теж були забруднені. Переселили із Чорнобиля, скажімо в Поліський район, Іванківський район, Макарівський, а потім виміряли дозиметричними приладами і дізналися, що там теж є шлейф радіонуклідів.

Тому цих людей брали й переселяли в інші райони. Ми можемо прийти до висновку про те, що державна система реагування на ці радіоактивні виклики була непідготовленою та неефективною. В таких умовах потрібно було приймати рішення дуже швидко, а це робилося із запізненням.

Тетяна Трощинська: Наскільки ці оперативні рішення були спрямовані на те, щоб західна аудиторія не дізналася про ситуацію з Чорнобилем?

chornobyl-dokumenty.jpg

Архівні документи, що проливають світло на аварію на ЧАЕС // Громадське радіо
Архівні документи, що проливають світло на аварію на ЧАЕС
Громадське радіо

Олег Бажан: Дійсно, це в документах простежується, коли йшлося про велику кількість дозиметричних приладів. Виявляється, що відразу на оперативній групі постало питання, щоб ніхто не дізнався технічні характеристики цих дозиметрів, особливо, щоб про це не дізнався Захід. Тому завжди все робилося для того, щоб засекретити й масштаби аварії і, відповідно, за рекомендацією КДБ СРСР, економічні витрати, пов’язані із цією катастрофою.

Тетяна Трощинська: За ними, напевно, можна було уявити масштаби катастрофи?

Олег Бажан: Так. Я хочу сказати, що цей збірник цінний саме тому, що ми можемо не відтворити, звичайно, повну картину скільки це коштувало українській РСР і Радянському Союзу в цілому, але ті чи інші роботи, що проводились в той період часу ми можемо відтворити.

Скажімо, скільки коштувало перекидання прісної води із річки Десна на правий берег Дніпра. На той час це коштувало десь приблизно 3, 5 мільйона карбованців, щоб під Московським мостом провести цей трубопровід. Такі дані є.

На сьогоднішній день, дослідники й досі сперечаються щодо того, скільки коштувала ця катастрофа й наскільки вона вплинула на розвал Радянського Союзу. Те, що є в засобах масової інформації за підрахунками Міністерства фінансів СРСР, прямі втрати від Чорнобильської катастрофи складали 12,6 мільярдів карбованців на 1991 рік.

Дослідники в Україні підрахували прямі й непрямі втрати від цієї катастрофи й вони вказують на цифру 200 мільярдів. Тому актуальним звучить питання: а наскільки Чорнобильська катастрофа підірвала основи Радянського Союзу? В економічному плані це було відчутно. Більше того, ми приходимо до висновку, що Чорнобильська катастрофа не тільки активізувала екологічний рух, а чорнобильський вибух по суті підклав міну, що підірвав радянську систему. Я погоджуюсь тут із думкою Оксани Забужко, що раніше боялися КДБ, а після 1986 року більше боялися ізотопів.

Василь Шандро:  Чи будуть опубліковані документи КДБ у вашому збірнику й коли?

Олег Бажан: Зараз ведеться підготовка із видання архівів служби безпеки під робочою назвою Чорнобильське досьє. Там будуть включені документи від початку будівництва Чорнобильської АЕС і до 1987 року, адже КДБ моніторив не тільки будівництво й експлуатацію цієї АЕС, але разом з тим доповідав й вищому політичному керівництву про реакцію і про огріхи, що допускалися вже під час ліквідації наслідків цієї катастрофи.

Ми приходимо до висновку, що Чорнобильська катастрофа не тільки активізувала екологічний рух, а чорнобильський вибух по суті підклав міну, що підірвав радянську систему.

Наприклад, Муха доповідав про те, що «не очень тщательно» дезактивують транспорт, що вода потрапляє не в могильник, а розливається тут, біля дороги, чи коли купляли довідки, щоб продавати радіоактивні ягоди, молоко на базарах Києва. Тому ці питання будуть представлені.

Так само, як оперативні розробки: випадок із американцями, що приїхали до Києва вибирати місце для будівництва дипломатичного офісу і як КДБ підсовувало їм таких собі прохожих, які говорили, що в Києві все нормально. Також будуть представлені документи, як в свій час блокували інформацію про аварію, відслідковувались всі телефонні розмови, людей вишукували, з ними проводили відповідно профілактичну роботу.

Ознайомитись із документами збірки «Чорнобиль. Документи Оперативної групи ЦК КПУ(1986-1988)» можна за посиланням.

Розшфровку розмови підготувала Людмила Галичина.

Цю публікацію створено за допомогою Європейського Фонду Підтримки Демократії (EED). Зміст публікації не обов’язково віддзеркалює позицію EED і є предметом виключної відповідальності автора(ів). 
Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.