Слухати

«Півсела пішло до партизан, півсела — в німецьку поліцію»: що таке колаборація у Другій світовій війні?

08 травня 2017 - 14:45 448
Facebook Twitter Google+
У Центрально-Східній Європі не було держав, які б не мали колабораціоністів, — дослідник історії

В день вшанування жертв Другої світової війни в нашій студії дослідник історії та блогер Іван Гоменюк, який кілька днів тому в Національному музею історії України читав лекцію «Фатальний вибір: колаборація з Третім Рейхом у центрально-східній Європі 1939-1945-й рік».

Василь Шандро: Протягом останніх десятиліть Національно-визвольному рухові закидають співпрацю з Третім Рейхом та Гітлером. Коли почалася ця співпраця і чи завжди можна вживати термін «колабораціонізм» в цьому контексті?

Іван Гоменюк: Почалося вона з початку існування Третього Рейху. Але в Європі тоді не було держав і націй, в яких би не було колабораціоністів, можливо, десь менше, десь більше. Це болюча тема для центрально-східної Європи, але потрібно розуміти причини. Перша причина — це антикомунізм, тобто наслідки впливу радянської влади, навіть на тих територіях, які були рік чи півтора під радянською владою, — це країни Балтії або західна Україна. Найбільш яскравими були прояви колабораціонізму на початкових етапах радянсько-німецької війни в 1941-1942 роках. Люди просто йшли до німців як до противаги Радянському Союзу. Українцям закидали, що вони будували брами з привітальними написами для німців, але такі ж самі брами будували і литовці, і білоруси, і етнічні поляки на цих територіях. Це страшенна мішанина, і робити очевидні висновки дуже складно.

Найбільш яскравими були прояви колабораціонізму на початкових етапах радянсько-німецької війни в 1941-1942 роках. Люди просто йшли до німців як до противаги Радянському Союзу

Василь Шандро: Я думаю, тут слід розуміти ситуацію 20-х та 30-х років після Першої світової війни, коли була перекроєна мапа, і створились гігантські імперії — Німецька і Радянська. Що могли протиставити їм маленькі держави?

Іван Гоменюк: В міжвоєнний період центрально-східна Європа — це такий котел, який нагрівався і загрожував вибухнути. З одного боку — тиск оцих держав, невдоволеної Німеччини, яка стає агресивною нацистською, та Радянського Союзу, який мріяв не те, що про певну зміну кордонів, а про те, щоб все захопити і перетворити на всесвітню класову державу. Плюс амбіції недержавних народів — українців та білорусів, плюс постійні територіальні суперечки. Цей котел вирує, і на перший план виходять радикальні ультраправі ідеї. В Радянському Союзі їх називали огульно фашистськими, але це не зовсім правильно, тому що фашистська ідеологія була в Італії, нацистська — в Німеччині.

Отже всі починають шукати свої шляхи. Вже стає відомо про Голодомор, про репресії. І всі праві та центристські політики, в тій самій Польщі, починають звертатися до думки, що треба мати союз з Німеччиною, тому що вона виглядає благополучно, має економічний зріст, піднесення національної гідності, і всім стає заздрісно, всі хочуть жити так само.

Для ставки є не такий великий вибір: Британія грає в свої певні ігри, з нею дуже складно домовитися, тим більше бездержавним націям, і так далі. Тому починають звертатися до Німеччини, щоб з її допомогою здобути незалежність.

Як в Радянському Союзі можна було зізнаватися, що переважна більшість Червоної Армії – це американські вантажівки? Що літаки збудовані із західного алюмінію?

Тетяна Трощинська: Чи можна вважати колабораціоністами учасників програми Ленд-лізу? (Ленд-ліз — безоплатна допомога зброєю та харчами від США, яку вони почали надавати під час війни).

Іван Гоменюк: Це не колабораціонізм, тому що колабораціонізм — це співпраця з державою-окупантом на шкоду своїй державі або нації.

Тетяна Трощинська: Тобто Ленд-ліз — це співпраця не з ворогом, а з союзником, але це була складна тема, вона не обговорювалася публічно.

Іван Гоменюк: Як в Радянському Союзі можна було зізнаватися, що переважна більшість Червоної Армії — це американські вантажівки? Що літаки збудовані із західного алюмінію? Тобто Ленд-ліз — це болюча тема для Радянського Союзу, він замочується і до тепер, тому що треба буде визнати, що без цієї допомоги, без цих продуктів, танків, літаків було б складно перемогти. Київ визволяли на американських «Шерманах», у Відень Червона Армія входила на них же. Безумовно, були і радянські танки, але треба говорити, що на них часто був метал західних союзників.

Отже, співпраця по програмі Ленд-ліз не була колаборацією. Але якщо на початкових етапах радянсько-німецької війни часто колабораціонізм був ідеологічним, тому що виступали проти комунізму, то на другий етап виходить вимушена колаборація. Люди просто виживали. Коли ходила поліція по селах, перед людьми стояв вибір, або я голодую, або йду на службу до німців, і моя родина буде захищена. Є чудові дослідження, коли виявилось, що в складі поліції, яка була в Києві, більша частина — це нормальні радянські люди: комсомольці, комуністи, навіть службовці НКВС, наприклад, пожежники чи працівників паспортних столів. Тобто це парадокс, адже вважається, що в поліції служили якісь закляті вороги Радянського Союзу, а там служили, наприклад, колишні військово полонені, яких звільнили з табору за те, щоб вони пішли служити в поліцію.

Є чудові дослідження, коли виявилось, що в складі поліції, яка була в Києві, більша частина – це нормальні радянські люди: комсомольці, комуністи, навіть службовці НКВС, наприклад, пожежники чи працівників паспортних столів

Тетяна Трощинська: Але це величезна тема співпраці з ворогом на окупованій території, яка корелюється з тим, що відбувається зараз. Ця тема не проговорена була тоді, і не проговорюється зараз.

Іван Гоменюк: А як її проговорювати було в Радянському Союзі, якщо це було соромно. Якщо тільки в реально бойових підрозділах німецької армії воювали від 600 тисяч до 2 мільйонів радянських громадян? Якщо в Сталінградській битві з тих ворогів, які були взяті в полон, до чверті виявилися колишні радянські громадяни, які перейшли на службу до німецької армії. Як про це було визнавати у Радянський час? Звісно, у всіх радянських фільмах є фігура зрадника. Але це чи колишній п’яниця, чи злочинець, тобто яскраво негативний персонаж. Але, якщо знімати кіно по справедливості, виходить, що півсела пішло до партизан, а півсела пішло в поліцію.

В Сталінградській битві з тих ворогів, які були взяті в полон, до чверті виявилися колишні радянські громадяни, які перейшли на службу до німецької армії

Василь Шандро: Давайте трохи поговоримо про події червня 1941 році в контекстів ОУН та Степана Бандери.

Іван Гоменюк: Бандерівське крило ОУН, попри те, що було глибоко ображене поразкою в Карпатській Україні, зберігало надію, що вони зможуть оголосити державність, і Німеччина визнає і прийме її. Відповідно, було проголошена державність 30 червня, від якого німці були в шоці і певний час не знали, що їм робити. І якщо у військовому середовищі Німеччини, яке пам’ятало 18-ий рік думали підтримати прагнення України, то в служби безпеки Третього Рейху було інше бачення, що треба з цим боротися.

Василь Шандро: На рівні підпільних українських організацій співпраця з нацистською Німеччиною в ті роки — це вигадка?

Іван Гоменюк: Співпраця була, але не можна говорити про те, що ця співпраця була такою масовою. Це була співпраця як така: німці намагались використати українські організації в своїх цілях, а українські організації намагались використати Третій Рейх в своїх інтересах. Не було того, як писалось в Радянські часи, що це прислужництво зрадників. Та вони і не могли бути юридично зрадниками, тому що ті самі Бандера і Шухевич не були громадянами СРСР.

З тих 2 мільйонів радянських громадян, які воювали на боці Третього Рейха, від 800 тисяч до 1 млн 200 тисяч були росіянами

Василь Шандро: Російський прямий колабораціонізм в Другій світовій війні — це велике явище?

Іван Гоменюк: Прямого колабораціонізму дуже багато, це те, що ми називаємо «власовцями». Насправді, це значно ширше явище, тому що генерал Власов і його формування лише під кінець війни починають набирати обертів.

Вважається, що з тих 2 мільйонів радянських громадян, які воювали на боці Третього Рейха, від 800 тисяч до 1 млн 200 були саме росіянами. Причому, що Україна і Білорусь були окуповані повністю, а російська територія була окупована не так сильно. І навіть російські дослідники мають визнавати величезну кількість російських колаборантів. І з них були дуже жорсткі формування, як до місцевого населення, так до червоних партизан, такі як «Варяг», які складались суто з росіян.

rh.jpg

За підтримки //
За підтримки

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.