Слухати

Поет Федір Млинченко у віршах 1997 р. передбачив окупацію Криму

02 серпня 2016 - 10:28 191
Facebook Twitter Google+
Федір Млинченко, поет-пісняр, журналіст, автор пісень для «Океан Ельзи» та Ірини Білик в студії «Громадського радіо» розповідає про свою творчість та зачитує вірш 1997року, який він присвятив Криму

Пісня «Доброго ранку».

fedir_mlynchenko.jpg

Федір Млинченко // «Громадське радіо»
Федір Млинченко
«Громадське радіо»

Федір Млинченко: Ця пісня була однойменною з телепрограмою «Добрий ранок Україна» Василя Климчука, і вона була написана на замовлення саме під цю програму.

Це, до речі, не одна пісня, де я намагався зробити так, щоб люди говорили правильно  — Доброго ранку!, а не Добрий ранок!. Є ще пісня, де  є слова «місяць у повні», а не «повнолуння».

 Спочатку пісня «Доброго ранку!» була жартівливою, але Василь Климчук всі жарти повідкидав, і  я її трансформував в ту, що вийшла.

І її одного разу виконували Аля Березюк, Наталя Могилевська, Таїсія Повалій, гурт «Галактика» Оля Юнакова та гурт «Скрябін» всі разом по одному рядочку.

Наталя Соколенко: Ви до нас прийшли зі своєю збіркою поезії?

Федір Млинченко: Так, її назва «Забутий присмак ненормативних думок».

Дмитро Тузов: Прочитайте що-небудь. Перше, що відкриєте.

Федір Млинченко: Перше, що я відкрив, це вірш 1997 року «Над і з».

Пестить хвилями світ Чорне море,

Як перлинка на глобусі – Крим.

Море наше, таке неозоре

Хочуть зайди прозвати своїм.

Чорне море оманливо-синє,

Назву важко його зрозуміти,

Може б нам підказали дельфіни,

Та, на жаль, їх вже важко зустріти.

Жовте сонце сміється над Кримом,

Додає кольорів у блакить.

Це наш символ, як стяг України,

Жовто-синє в серцях майорить.

Як васал, наш-не-наш Севастополь,

Флібустьєри з хвостини у флот,

Ми на грудях пригріли цей клопіт,

В бочку меду вкраплили турбот.

Ковила геть поїджена міллю,

Шлях Чумацький лежить в будяках.

Нащо їхати в Крим нам за сіллю,

Як і так сіль сльозиться в очах?

Дмитро Тузов: І це 1997 рок… Поети дуже тонко відчувають ситуацію і передбачають майбутнє.

Наталя Соколенко: Про що ви пишете зараз?

Федір Млинченко: Буквально вчора мені зателефонувала одна актора і попросили написати пісню про маму.

Ти у мене один і одна Україна,

Ви однаково рідні і любі мені,

Але, сину, скажи, скажи мені, сину,

Чому тисячі гинуть?

Коли тисячі гинуть, а кажуть, немає війни…

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.