Слухати

Політику створюють люди, а ми, художники, створюємо людей як особистостей, — Цикура

22 лютого 2017 - 10:37 114
Facebook Twitter Google+
Про рамки, які нас обмежують і створюють, а також про те, чому мистецтво важливіше за політику, говоримо з художником та керівником художньої студії «Антресоля»

 З 14 до 25 лютого у галереї мистецв ім. О. Замостян  триватиме щорічний проект від художньої студії «Антресоля»  — «Прокруст: про головне і решту».

Василь Шандро: Розкажіть про проект.

Ігор Цикура: Це проект учнів — щорічний проект студії «Антресоля». Кожного разу ми придумуємо нову тему і робимо щось з цього приводу.

Цього разу все почалося з рамок, які нас обмежують, створюють, за які треба виходити або в яких треба бути. Коли заговорили про рамки, з’явилася тема Прокруста.

Василь Шандро: Прокруст — міфологічний герой, який заманював різних людей. Що зараз слід прочитувати у цьому понятті?

Ігор Цикура: Все ж, це розмова про обмеження і самообмеження, про обмеження як таке, що робить з тебе особистість. Але я думаю, в кожного учасника проекту є своя версія цього конфлікту.

Василь Шандро: Хто ті художники, які зробили проект? І як це відбувається?

Ігор Цикура: Це проект для студійців, вони мають самі вирішити, про що хочуть говорити, а тоді висловлюватися. Це люди, які займаються в мене лише другий рік. Поки вони не дуже досвідчені — тому там трохи видно кураторську роботу. Але люди придумали це все самі.

Василь Шандро: Як працює сама студія «Антресоля»?

Ігор Цикура: Майстерня була створена майже 15 років тому за ініціативи Олени Замостян. Основний принцип у тому, що ми не вчимо малювати. Ми вчимо думати і щось робити руками. Це можуть бути й неочікувані речі: скручувати дріт чи забивати цвяхи.

Перше, що я запитую, коли до мене приходить людина: «Що ви хочете?» Як правило, всі кажуть: «Ми хочемо займатися мистецтвом, малювати». Тоді я ставлю ще одне просте питання: «Що саме ви хочете малювати?” І вони починають розказувати: «Ну, малювати маслом, фарбами — ми ніколи цього не робили». І знову запитую: «А що саме? Я от зараз поставлю пляшки, а ви будете сидіти і їх малювати. Ви це хочете робити?» І вони задумуються. Поступово ми приходимо до згоди, або ні — і тоді людина просто йде.

У мене бувають і кумедні випадки. Зараз займається дівчинка, яка приходила до мене на першому курсі. І зараз вона мені каже, що, коли приходила вперше, перелякалася і зрозуміла, що не знає, чого хоче, тому пішла. Зараз вона вже закінчує бакалаврат, ходить до мене другий рік. Вона дуже здібна дівчина, але перший раз я її злякав.

Василь Шандро: Що у цьому контексті означає «займатися мистецтвом»? Більшість з нас розуміють це в дуже широкому розумінні.

Ігор Цикура: Наприкінці ми отримуємо від художника закінчений логічний і працюючий світ. А пензлик і полотно — тільки інструменти. Все, що породжує в нас асоціативні ряди, викликає співчуття чи співпереживання — це мистецтво.

Мистецтво — це спосіб передачі чуттєвої інформації

Тетяна Трощинська: Але тут дуже тонка межа. Бо, наприклад, скручений дріт зрозуміти можуть не всі. Масова культура часто формує чіткі уявлення про те, як має виглядати мистецтво — зрозумілі образи для більшості аудиторії.

Ігор Цикура: Я думаю, це не зовсім так. Якщо людина відкрита, вона це швидко розуміє, не треба нічого пояснювати. Ми говоримо «елітарне мистецтво», але, я думаю, картини Ротко викликають емоції в будь-кого, не треба бути особливо підготованим. Можливо, щоб написати відгук, треба, але відчути, що там щось є і воно тебе зачіпає, — це майже завжди не можна пояснити.

Василь Шандро: На нас великою мірою вплинув соцреалізм, часто найбільше діють речі, які ми впізнаємо. «Мильні» серіали в топах — впізнавані ситуації та звичні моделі. В живописі теж. Коли потрапляєш в простір, коли потрібно, щоб запрацювали асоціації і вмикались інші сенсори для сприйняття, можливо, це нас відлякує?

Ігор Цикура: Я думаю, так було завжди. Наприклад, в Середньовіччі були канони, мистецтво сприймалося як ремесло. Але реалістична картина, зроблена майстерно, викликала такий самий жах. Бо це було щось страшне, коли людина дивилася, що це якась магія, це її лякало. А тут, можливо, не так зчитується магія (яка все одно є у справжньому), але, думаю, механізми поки не змінилися.

Тетяна Трощинська: Як ви для себе визначаєте цю магію серед робіт учнів?

Ігор Цикура: Для мене це дуже цікавий процес. Приходить людина, не знає, як тримати пензля в руках. 10 разів я кажу, що фарбу потрібно накладати, а не шкрябати — вона все одно шкрябає.

Але я не дуже їх ламаю. Коли людина починає щось робити, я не кажу, що так не можна, а кажу: «В результаті ти отримаєш ось це» — можливо, саме це їй і потрібно.

Василь Шандро: До вас приходять люди з початковою художньої освітою? Їм важче?

Ігор Цикура: Так, приходять. Володіння інструментом потрібне: якщо береш пензлик, маєш навчитися з ним працювати. Все залежить від людини, від того, наскільки вона відкрита. Якщо їй щось «запхнули» і вона з цим живе, вона не вийде за ці рамки. Якщо вона це взяла, але далі відкрита, вона може з цим працювати.

Василь Шандро: Чи присутній соціальний аспект у тому, чим ви займаєтесь?

Ігор Цикура: Повністю уникнути соціального аспекту неможливо. Але я завжди висловлюю перед учнями думку, що мистецтво — це про більш важливе.  

Ми маємо розуміти, що те, в чому ми живемо, результат роботи художників минулого в широкому розумінні цього слова. Художники створюють цей світ. Це не манія величі, а величезна відповідальність.

Художник має розуміти, що людина, яка зараз побачить його твір чи відчує його, зміниться. І далі вона робитиме той світ, в якому ти сам будеш жити. Мені здається, це важливіше за політику, бо політику створюють люди, а ми, художники, створюємо людей як особистостей.

Василь Шандро: Офіційне мистецтво, неможливість вирватися за певні рамки є певною мірою прокрустовим ложем для українських художників?

Ігор Цикура: Я думаю, це природні речі. Класична освіта така не тільки в мистецтві, а скрізь. Вона завжди трохи відстає, але дає базу. Мене не дуже лякає ця ситуація, думаю, у нас відбуваються природні процеси. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.