Слухати

Президент не має «спільної долі» з народом, — філософ Михайло Мінаков

06 квітня 2016 - 16:00 219
Facebook Twitter Google+
«Сліпий trust» у Порошенка вже був. Йому його дали українці ще у 2014 році. Проте він «розплескав» свій кредит довіри, — вважає український філософ

Михайло Мінаков український вчений-філософ, доктор філософських наук, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Києво-Могилянської академії, президент Фонду якісної політики, голова Кантівського товариства в Україні. Говоримо про нещодавні корупційні та офшорні скандали: тло, можливі наслідки, реакція суспільства.

Тетяна Трощинська: Корупційні та офшорні скандали останніми днями обговорюються всіма і всюди. Про що це може свідчити?

Михайло Мінаков: Емоції в суспільному та політичному житті у нас зашкалюють. Треба бути розважливішими. Хоч мене теж обурила звістка про офшори. Зі своїми колегами ми теж це обговорюємо. Також спостерігаю за людьми. Я бачу різне ставлення. Грошей у киян менше не стало — кав’ярні переповнені. Але коли виїжджаєш 20 км за Київ бачиш іншу країну. Села повертаються знову до безготівкового обміну. Знову пляшка стає валютою.

minakov_myhaylo_0_0.jpg

Михайло Мінаков // «Громадське радіо»
Михайло Мінаков
«Громадське радіо»

Василь Шандро: Це є матеріалом для філософів?

Михайло Мінаков: Звичайно. Цей «дух часу» — специфічний. Я бачу поширення певного цинізму. Водії маршруток, офіціантки, яких я трохи підслухав, — вони досить цинічно поставилися до цих останніх звісток. Від цинізму, здається, нас і наше суспільство вмів лікувати тільки Янукович. Він «батько» двох революцій в Україні. Він вмів об’єднати людей із різними симпатіями та вподобаннями проти себе. Зараз такої фігури в нас нема. На звістку про сумнівну поведінку президента ми реагуємо досить цинічно. Це враження мене зачіпає. Звичайно, президентові варто вийти і щиро відповісти на запитання.

Тетяна Трощинська: Чи змінить це «градус» недовіри в українському суспільстві?

Михайло Мінаков: Не зніме, бо час вже запущено. На деякі сигнали потрібно відповідати негайно, щоб не залишалося й тіні сумнівів. Попри всі юридичні аспекти, залишається моральний. Він дуже злоякісний. Виявляється, президент не має «спільної долі» з українським народом. Виведення коштів назовні означає, що лідер не зовсім з народом. Це і є моральний аспект. Я вдячний «Громадському телебаченню», яке запустило цей проект.

Василь Шандро: За останні два роки в з’явилось багато нових термінів та понять. Те, що ми говоримо про «сліпі трасти» в побуті, — впливає на нас?

Михайло Мінаков: Так, страхів багато. Життєва та соціальна безпека під питанням. Фінансово ми зубожілі. І є чимало проблем, на які хочеться відволіктись. Але в нас також, незважаючи на антикорупційні установи, президент поза контролем. Нема органу, який наглядає за діяльністю президента.

Василь Шандро: Ця подія якось підірвала довіру до президента чи інституту президента в Україні?

Михайло Мінаков: До президента точно підірвала. От до інституту — не знаю. Згадаємо, що у Петра Олексійовича був унікальний кредит довіри. «Сліпий траст» був йому від українців у 2014 році. Розплескати це так — дуже сильний удар. Я належу до тієї школи, яка вважає інститут президенства дуже шкідливим. Президенти в нашій частині світу з’являються як пізній радянський елемент, який є джерелом авторитаризму. Я не скажу, що чиста парламентська система є аж надто ефективною. На пострадянському просторі у нас є дві такі моделі. Естонська — вдала, молдовська — невдала. Але можливо для нас парламентська модель була б важливою, як і скасування президентського інституту.

Тетяна Трощинська: Які можуть бути «запобіжники» тотальному популізму серед суспільства?

Михайло Мінаков: Потрібно зрозуміти, що ми називаємо «популізм». Дії та взаємозв’язки людей поділяються на два типи: публічні та приватні. В приватній сфері є інститути та інтереси: родина, релігія, бізнес, сексуальне життя, культурне підґрунтя. В публічній — президент, уряд, парламент, суди, ЗМІ. Між цими двома сферами — громадянське суспільство. Але лінія між публічним та приватним є вкрай важливою. Її порушення призводить до корупції або популізму. Корупція — це використання публічних інститутів задля власних інтересів. Популізм — коли заради публічної влади ми використовуємо приватні інтереси.

Василь Шандро: Чи бачите ви тенденції того, що український президент виказує своє бажання бути тоталітарним керівником? І чи готове сприйняти це українське суспільство?

Михайло Мінаков: Ми проходимо певні цикли. Від революції до вибору на користь авторитаризму — цей цикл ми пройшли вже двічі. Від 1991-го року до 2004-го ми пройшли цикл від революційних обіцянок та свобод до олігархії, спроби встановлення авторитарного режиму і до революції. З 2005-го по 2014 рік ми знову пройшли цей цикл. Зараз ми на фазі, коли обіцянки забуті та встановлюється олігархічний варіант.

В 2010-му році українці вибрали два типи «сильних рук»: Ю. Тимошенко та В. Янукович. Це тільки стилістично різні люди. Зміст був один. Вибрали більш патріархальну фігуру. Думаю, зараз поволі формуватиметься запит на «тверду руку». До влади приходить нове покоління, але не скажу, що воно ефективніше чи мудріше. Думаю, наш досвід інституційного будування такий негативний та слабкий, що авторитарна спроба завершиться черговою революцією.

Василь Шандро: Після революції українці мають якісь невирішені конфлікти? І чи є якась панацея від цього?

Михайло Мінаков: Вчора у нас була дискусія в kmbs про те, що наші інститути влаштовані так, що працюють на цей цикл. Значить треба шукати розв’язання на мікрорівні: можливо, поведінці людей та лідерів. Я виніс з цієї дискусії те, що варто перечитувати важливі тексти. «До вічного миру» Канта — філософ намагається говорити з політиками, йде на компроміси та пропонує вихід зі скрутних ситуацій. Я б звертав увагу на сучасну ліберальну філософію — «Шлях до рабства» Гаєка. Це важлива книга, яка допоможе українцям перейти від цінностей колективізмів до цінностей індивідуальної творчості.

 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.