Слухати

«Проблема дискримінації стосується кожного українця», — «Крим-SOS»

26 лютого 2016 - 13:52 158
Facebook Twitter Google+
Координаторка виставки «Ми люди. Ми рівні» Анастасія Дрижак і ідейна натхненниця Емма Асанова розповідають про 9 світлин, які демонструють прояви дискримінації в українському суспільстві

У другій половині другої години програми спілкуємося з координаторкою фотовиставки, присвяченої проблемам дискримінації в Україні Анастасією Дрижак та ідейною натхненницею цього проекту Еммою Асановою.

dsc02527_2_0.jpg

Емма Асанова, Анастасія Дрижак / «Громадське радіо»
Емма Асанова, Анастасія Дрижак
«Громадське радіо»

Анастасія Багаліка: Розкажіть про вашу виставку, яка стартувала цього тижня?

Анастасія Дрижак: Виставка відкрилася в музеї Тараса Шевченка. В рамках виставки ми підготували 9 світлин, на яких поєднали людей за різними ознаками: віком, статтю, етнічним походженням. Наприклад, кримську татарку та українку. Також це були люди з інвалідністю і без такої, різних релігійних вподобань і сексуальної орієнтації. На фотографіях всі люди тримаються за руки, вони є рівними і мають поважати одне одного. Різниця, яка існує між цими людьми, читається лише з підписів на фотографії.

Анастасія Багаліка: Що підштовхнуло вас до ідеї створити виставку? Наскільки актуальною у нас сьогодні є тема дискримінації?

Емма Асанова: Ми відчули, що останнім часом рівень агресії і нетерпимості одне до одного підвищився. Нам захотілося вийти з негативного і ворожого контексту, зробити щось хороше, показати, що ми всі люди і ми заслуговуємо хорошого ставлення до себе. До своїх знайомих і родичів ми ставимося з повагою, але до незнайомих людей ми ставимося з пересторогою. Ми хотіли нагадати, що незнайомі люди заслуговують на таку ж повагу, як і наші близькі.

Анастасія Багаліка: А ця агресія пов’язана з тим, що зараз відбувається в країні чи вона була і раніше?

Емма Асанова: Я думаю, що це пов’язано зі зростанням напруги в країні. Це також транслюється у ЗМІ та передається під час особистого спілкування. Ми можемо розмовляти стереотипами, або писати подібні пости у соціальних мережах. Агресія також може передаватися від батьків до дітей, коли кажуть, що не треба спілкуватися з тією чи іншою людиною.

Євген Павлюковський: Ви хочете цю ситуацію долати системно чи це намагання дискретно вплинути на неї? Це буде разова чи регулярна виставка?

Анастасія Дрижак: Ця проблема не виникла нізвідки і вона не прив’язана до якихось дат. Якщо про неї постійно не говорити, то вона буде лише погіршуватися. Ця виставка — це частини великого ланцюга і ми хочемо її передавати в якомога більше місць.

Євген Павлюковський: Після Києва виставка може опинитися в інших містах?

Анастасія Дрижак: Так. Це будуть, як мінімум, Херсон та Львів, бо там є представництва нашої організації.

Анастасія Багаліка: Хто в нашому суспільстві може потрапити під дискримінацію?

Анастасія Дрижак: Тут хочеться згадати дискримінацію за віком. У нас про неї дуже мало говорять. Люди молодого віку і люди 45+ часто дискримінуються в питаннях працевлаштування. Також варто згадати порушення прав дитини, коли до її думки не дослухаються батьки при прийнятті важливих рішень. Особливо актуальною є сьогодні проблема дискримінації переселенців, коли до людей з Донбасу і Криму ставляться дуже упереджено.

Євген Павлюковський: Що є основним приводом для виникнення дискримінаційних думок щодо переселенців?

Емма Асанова: Найчастіше дискримінація виникає від незнання цих людей. Легше навішати ярлики, ніж намагатися зрозуміти людину. Будь-яка дискримінація починається з відсутності поваги і неприйняття.

Анастасія Багаліка: Тобто тема дискримінації може стосуватися будь-якого громадянина України?

Анастасія Дрижак: Звичайно. Розповсюдженою також є дискримінація за релігійними вподобаннями.

Євген Павлюковський: Дуже гострою у нас в країні є проблема дискримінації людей з інвалідністю. Востаннє, на жаль, відзначився Львів.

Анастасія Багаліка: Так. Але після цього була запущена акція «На каву з другом», яку підтримала перша леді України.

Анастасія Дрижак: На жаль, так. Дискримінацією є також відсутність відповідної інфраструктури для людей з особливими потребами. Але відчувається дискримінація не лише в відсутності допомоги, а і навпаки тоді, коли всі навколо в певний момент кидаються на допомогу людині у візку. Тому тут також постає питання виховання в українців культури спілкування з людьми з обмеженими можливостями. Треба розуміти, коли треба, а коли не треба надавати допомогу.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.