Слухати

«Громадське радіо» / Скачати зображення

«Пустіть в реанімацію»: МОЗ підготувало проект наказу про відкритість лікарень

18 травня 2016 - 09:32
FacebookTwitterGoogle+
Чому в Україні родичів пацієнтів не пускають в реанімації, тим самим порушуючи права людини? Про це розповідає громадська діячка Анастасія Леухіна

Співавторка проекту наказу «Про дотримання прав пацієнтів та забезпечення доступу членів сім’ї до пацієнтів, що перебувають на стаціонарному лікуванні у відділеннях інтенсивної терапії» Анастасія Леухіна розповідає про дитячі реанімації та необхідність зняття заборон у них.

Тетяна Трощинська: Чому ви — людина, яка не є працівником Мінохорони здоров’я, вирішили долучитися до ініціативи відкритості реанімацій?

Анастасія Леухіна: В мене був син, який помер в реанімації. Він помер один. Я і моя сім’я ознайомлені з усіма заборонами в реанімації. Мені знадобилося 12 років, щоб заговорити про це і тепер я вирішила це змінити.

Василь Шандро: Наскільки практика заборон є комплексною? Це філософія життя українців?

Анастасія Леухіна: Ще з радянських часів у нас прийнято все забороняти, але ж ми змінюємось, ми стаємо відкритими. Наразі немає формальних приводів, щоб відмовляти родичам у доступі до реанімації. В Україні не так багато лікарень, що ставляться до цього позитивно, більшість — або мовчать або виступають проти того, що хтось зможе потрапити в реанімацію.

Василь Шандро: Це рішення приймає керівництво лікарні чи воно передбачене законом?

Анастасія Леухіна: В нас є багато законодавчих приводів для того, щоб людей пускати у реанімації. Зокрема, ми ратифікували конвенції ООН про права людини і про права дитини, але дуже зручно бути закритими, щоб люди не знали, що там відбувається.

Тетяна Трощинська: Що стоїть для вас за можливістю доступу до реанімації, де знаходиться близька людина?

Анастасія Леухіна: Бути разом з близькою людиною — це як дихати. Для мене це не підлягає обговоренню. Якщо потрібно провести громадську кампанію і досягти прийняття відповідного наказу, то я це роблю.

Тетяна Трощинська: Чому люди про це мовчать?

Анастасія Леухіна: Наприклад, дівчинка Маша потрапила до відділення токсикології Охматдиту і померла через отриману там кишкову інфекцію. Її мама повернулася до відділення з 417 підписами інших батьків щодо вимоги відкрити реанімацію, але цього зроблено не було.

Люди мовчать, тому що, якщо ти пройшов через це пекло, ти не хочеш про це згадувати. Це дуже травматично.

Частині лікарів так зручно і вони не розуміють, як може бути інакше, інша частина лікарів розуміє, що так не можна, але мовчить, щоб не втратити роботу.

Василь Шандро: Чим лікарі аргументують цю заборону?

Анастасія Леухіна: Переважно, важливістю дотримання гігієни і санітарного контролю, а також тим, щоб люди не заважали і не створювали напругу для персоналу.

Василь Шандро: Але ж історія Маші спростовує концепцію дотримання санітарних умов.

Анастасія Леухіна: Так, а найгірше в цій історії те, що батькам не говорили про те, що вона отримала кишкову інфекцію. На ній випробували 11 видів антибіотиків не повідомляючи про це батьків. Коли вже її вивезли в Ізраїль, де вона і померла, їй поставили реальний діагноз.

Тетяна Трощинська: Чому МОЗ пішло вам на зустріч?

Анастасія Леухіна: Я завдячую особистій підтримці пана Перегінця. Я написала пост у Facebook, де тегнула його. Він відреагував дуже швидко і запропонував свою допомогу.

Тетяна Трощинська: Наскільки українська медицина готова до того, що пацієнт є клієнтом, який має право знати, що з ним і чому його так лікують?

Анастасія Леухіна: Ми розуміємо, що з наказом двері не відкриються автоматично. Нам потрібно вчитися і вчити. Зокрема, вчити лікарів спілкуватися з пацієнтами і їхніми родичами. Вони звикли виконувати якісь механічні процедури, але не звикли надавати мінімальні пояснення. Звичайно, це стосується не всіх лікарів.

Нам потрібно підвищувати культуру поводження в лікарнях.

Василь Шандро: Ця ідея запозичена з міжнародного досвіду чи є суто українською ініціативою?

Анастасія Леухіна: В усіх цивілізованих країнах практика присутності родичів поряд з пацієнтом є позитивною.

Мама Маші мені розповідала, що в Ізраїлі є соціальні служби, які слідкують за тим, щоб до дітей приходили батьки і, якщо батьки мало часу проводять у лікарні, їм дзвонять соціальні працівники і пояснюють, чому це важливо.

Василь Шандро: Чому це важливо? Для чого це потрібно не з медичної точки зору?

Анастасія Леухіна: Такі речі неможливо спланувати. Родичам важливо бути в реанімації тому що підтримка і любов ближніх теж лікує і дає сили на одужання.

Тетяна Трощинська: На якому етапі перебуває це рішення?

Анастасія Леухіна: Це проект наказу, що потребує підтримки. Нам дуже важливо, щоб люди говорили про те, що їм це не байдуже, адже якщо ми продовжимо мовчати — нічого не зміниться.

Василь Шандро: Як долучитися до цієї ініціативи?

Анастасія Леухіна: Дуже важливо знати, що ти маєш на це право. Цей наказ створить додатковий фронт воєнних дій між пацієнтами і лікарями. Фронт, що є дуже важливим для реформування системи.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.