Слухати

Революцію Гідності робили інтелектуали, — філософ

20 листопада 2016 - 15:00 749
Facebook Twitter Google+
Філософ не має практично втілювати принципи керування державою, він має оберігати істину, — каже Тарас Лютий

У студії «Громадського радіо» — філософ Тарас Лютий.

Анастасія Багаліка: Ваша нова колонка в «Українському тижні» називається «Навіщо інтелектуали?» і апелює до ролі інтелектуалів і інтелігенції у сучасному українському суспільстві, де, на вашу думку, вони дещо переплутані. Чому?

Тарас Лютий: У цій колонці я розпочав з розрізнення, яке є дуже важливим для соціології інтелектуалів. Ми звикли вживати одночасно 2 терміни, тобто ми говоримо і про інтелігенцію, і про інтелектуалів. Один термін, вочевидь, походить з Російської імперії, де купка аристократів дисидентського типу за свої переконання змушені були виїжджати за кордон. Їхня головна ідея полягала в тому, що вони опікувалися простим народом. Інтелектуалізм — це цілковито інша природа, хоча деякі західні дослідники змішують ці поняття. Інтелектуали народились на початку 19 століття. Народження інтелектуалізму пов’язане зі справою Дрейфуса. Альфред Дрейфус — це офіцер французької армії, який був звинувачений у шпигунстві на користь Німеччини. З’ясувалось, що це не так, і в армії просто не хотіли роздмухувати скандал. Еміль Золя вирішив, що в цю справу треба негайно втрутитись і вирішити її. Саме так народився інтелектуалізм.

Філософська спільнота в українській культурі не була надто активною. Першими інтелектуалами в Україні були радше письменники, ніж філософи.

Едуард Лозовий: Разом з тим, Сковорода був радше філософом, аніж письменником.

Анастасія Багаліка: Але точно не політиком.

Тарас Лютий: Сковорода уникав будь-якої заангажованості. Коли йому запропонували бути друкарем при церкві, Сковорода, який закінчив теологічний факультет, почав удавати те, що ми зараз називаємо божевіллям.

Едуард Лозовий: Є такий пролетарський стереотип: інтелігент — це людина в окулярах і капелюсі, яка переймається долею простих смертних, але й частенько потерпає від них, а інтелектуали — це модні хлопці в дорогих клубних блейзерах і червоних краватках, які з трибун чи екранів розповідають про щось дуже розумне і вважають простий народ плебсом. Сучасне експертне середовище чи політологи — це інтелектуали? Вони ж заангажовані.

Тарас Лютий: Зрозуміло, що на позір у нас є якісь свої визначення і стереотипи, за якими відбувається ця градація. Я сказав, що інтелігент — це той, хто переймається передусім низькими прошарками суспільства і несе просвіту в маси, а інтелектуал переймається публічністю, тобто речами, які стають надбанням усіх верств суспільства.

Едуард Лозовий: Давайте з прикладами. Українських політологів, які є медійно розкрученими, можна назвати інтелектуалами?

Анастасія Багаліка: В 90-их було прийнято ставати політологами, маючи коріння на історичному чи філософському факультеті. Ця формула досі зберігається?

Тарас Лютий: Ні. Справа в тому, що в радянські часи філософія була галуззю, яка контролювалася ідеологією. Не можна було вступити на філософський факультет без довідки з ЦК. Тому багато людей, які закінчували філософський, тяжіли у сферу політики. В цьому сенсі філософи в радянські часи не особливо займалися тим, що зараз ми називаємо справою інтелектуала.

Під час розмови проскочила думка про те, що інтелектуал є заангажованим. Інтелектуал дійсно мусить бути заангажованим, оскільки він втручається в справи, в яких не є прямим фахівцем. Це той, хто бере на себе відповідальність вирішувати питання у тій сфері, де вони не вирішуються прямими фахівцями. Наприклад, в галузі права, політичних аспектів чи соціології.

Едуард Лозовий: Юрій Луценко — дуже яскравий приклад. Щоб цей поважний інтелект не з прокурорської касти посів цю посаду навіть змінили законодавство.

Тарас Лютий: Не кожен, хто втручається в інші справи, є інтелектуалом. Я б не хотів обговорювати певних персоналій. Колись ще Геракліт сказав, що багатознайство розуму не навчає. Можна прочитати дуже багато книжок і не знати, як застосовувати цю інформацію. 

Едуард Лозовий: Володар думок — це синонім слова «інтелектуал»?

Тарас Лютий: Володар думок — це радше моральний авторитет. В Україні є група людей, яких прийнято називати моральними авторитетами. Це не інтелектуали. Хоча деякі з них можуть бути ними. Директор інституту філософії Мирослав Попович, наприклад, ще за радянських часів наважився вступити в відкриту дискусію на телебаченні з тодішнім очільником Комуністичної партії України Леонідом Кравчуком. Стус під час демонстрації фільму Параджанова підіймається, привселюдно говорить, що днями відбулися репресії, внаслідок яких деяких людей заарештували, і просить встати тих, хто проти цього. Інтелектуал — це той, хто, по-перше, підіймає такі питання, а, по-друге, не боїться просто встати.

Анастасія Багаліка: Чому історію з протестом під час демонстрації фільму Параджанова ми вважаємо еталонною?

Тарас Лютий: Людина, яка не була правозахисником і політичним діячем, вирішила, що вона мусить втрутитися і взяти на себе відповідальність для того, аби вплинути на те, щоб зробити цей факт надбанням широких мас. Це акт інтелектуала, а не інтелігента, який тихенько несе просвіту в маси. Це зовсім інший феномен.

Анастасія Багаліка: Чи можна Революцію на граніті, Помаранчеву революцію і Революцію Гідності назвати такими, які робили інтелектуали?

Тарас Лютий: Думаю, можна. Повною мірою це стосується саме Революції Гідності. В першому випадку рушійною силою була студентська громада. Помаранчева революція демонструвала те, що в Україні з’являється новий прошарок суспільства, який мусить відповідати на за запити щодо невідповідності, яка склалася в суспільстві. Революцію Гідності можна сповна назвати революцією, яка урухомлювалася інтелектуалами. На попередніх революціях не існувало феномену університету Майдану. Поява університету — світської інституції, що переймається інтелектуальними справами, це ознака інтелектуалізму. Тому у випадку з Революцією Гідності ми маємо справу з інтелектуальною революцією заразом.

Анастасія Багаліка: Тепер, після закінчення Революції Гідності, інтелектуали не представлені у владних колах. Це правильно?

Тарас Лютий: Філософи завжди активно переймалися політичними справами. У трактаті «Держава» Платон каже про те, що керувати країною мають саме філософи. Намагаючись втілювати цю програму в життя, Платон кілька разів був ув’язнений і навіть перетворений на раба. Не виходило у нього просвітити тиранів. Це яскравий приклад того, що філософ не має практично втілювати принципи керування державою, він має оберігати істину.

Едуард Лозовий: Чи правда, що інтелектуали раніше і гостріше реагують на різноманітні кризи, а також пропонують якісь виходи з них? Чи можуть інтелектуали бути по обидва боки розділової лінії між добром і злом?

Тарас Лютий: Якщо ми вважатимемо, що можемо привласнити собі поняття інтелектуалізму, ми помилятимемося. Те, що в європейській традиції називається ідеологією, насправді є результатом роботи інтелектуалів. Інтелектуали творять ідеологію. Ідеологія завжди є відповіддю на ті процеси, які потребують втручання. Справа інтелектуалів – вступати в певний двобій і за допомогою аргументів доводити свою точку зору. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.