Слухати

«Родичі заручників не поспішають звертатись до держави», — волонтер

06 березня 2016 - 11:29 211
Facebook Twitter Google+
Переговорник волонтерської групи «Патріот» Олег Котенко пояснив, чому більш ефективними у звільненні полонених в ряді випадків є зусилля волонтерів

Спілкуємося з членом волонтерської групи «Патріот» Олегом Котенком, який розповідає про особливості процесу звільнення українських військових та цивільних заручників, які перебувають на окупованих територіях Донбасу. 

В студії працюють журналісти «Громадського радіо» Євген Павлюковський та Едуард Лозовий.

dsc02929_2_0.jpg

Олег Котенко / «Громадське радіо»
Олег Котенко
«Громадське радіо»

Едуард Лозовий: Чи дійсно для ефективної роботи по звільненню наших полонених з проросійськими бойовиками мають працювати люди, які їх добре знають?

Олег Котенко: Треба чітко розрізняти кілька категорій наших полонених. Є категорія людей, яка знаходиться у так званих офіційних органах на окупованих територіях. Наприклад, ми знаємо, що такі люди знаходяться у будівлі СБУ у Донецьку. Інша категорія людей — це ті, хто знаходиться у польових командирів. В такому випадку немає значення чи є в когось зв’язок з Москвою чи ще з чимось. І є ще окрема категорія людей, яка знаходиться не на території України.

Наприклад, переговори з пані Морозовою, звичайно, краще вести таким, як Медведчук. Це не є справжнім переговорним процесом. Морозова, Медведчук та Захарченко виконують вказівки Москви. Якщо буде вказівка Москви проводити переговори та обмін, то всі вони будуть дружно кивати головами і виконувати це. А з польовими командирами може домовлятися навіть людина, яка не має досвіду ведення переговорних процесів. Перші наші обміни були саме з польовими командирами.

Едуард Лозовий: А що можуть запропонувати волонтери польовим командирам терористів?

Олег Котенко: Наша група «Патріот» єдина, яка не працює з тим обмінним фондом сепаратистів, які знаходяться в українських тюрмах. Ми досить довгий час працювати в ситуації, коли СБУ не надавало нам сепаратистів на обмін. Ми напрацювали близько 10 різноманітних законних схем, які дозволяли забирати у терористів наших людей. Розповсюджена схема — це домовлятися з польовими командирами і давити на жалість. Ми домовлялися з матерями солдатів, ті приїжджали і забирали їх на українську територію. 

Євген Павлюковський: До якої міри це спрацьовувало?

Олег Котенко: Це спрацьовувало поки в процес обміну не втрутився Медведчук, коли вирішили, що все має відбуватися через один канал. Після цього всередині окупованих територій почалося протистояння між проДНРівськими і проросійськими бойовиками.

Едуард Лозовий: За інформацією нашої розвідки, проДНРівських командирів збираються замінити. Чи не залишиться тоді схема Медведчука єдиною при обміні полоненими?

Олег Котенко:  У польових командирів знаходиться не багато наших людей. Вони їх не відпускають, не називають прізвищ. Це робиться для того, щоб, якщо їхні люди потраплять в полон до нас, вони могли їх таким чином обміняти. Зачистка дійсно відбувається. Але саме з польовими командирами можна було без якогось зайвого офіціозу домовлятися і забирати наших громадян. 

Едуард Лозовий: Ви завозили до бойовиків матерів наших бійців. Чи не було загрози, що таким чином могли поповнитися лави заручників?

Олег Котенко: Саме так відбувалося одне з перших звільнень, яке проводив я. Це було у 2014 році. Ми тоді забирали двох бійців з Черкас. Тоді все відбувалося досить екстремально. Полонених нам тоді видали на наступний день. А коли їхали назад, наша машини зламалася в так званій сірій зоні. Мені тоді довелося з озброєною охороною висунутися до терористів щоб забрати матерів і наших полонених.

Євген Павлюковський: Порахувати наших людей, які знаходяться у польових командирів, ми з об’єктивних причин не можемо. А чи відома нам кількість українських громадян, яких утримує МБГ та ніші так звані офіційні органи на окупованих територіях? Чи сильно ваші цифри відрізняють від офіційно озвучених?

Олег Котенко: Офіційні цифри завжди відрізняються від тих, які мають волонтери на місцях. Є цифра про 139 заручників. Але це заручники різних категорій. Лише з цієї цифри нам відомо місце знаходження лише приблизно 50 людей. Про інших полонених нам невідомо. Загалом військовополонених і цивільних разом — близько 300 людей.  Розбіжність даних пов’язана з тим, що ми також беремо до уваги дані про бійців добровольчих батальйонів. Дані про таких бійців могли міститися лише в блокнотику польових командирів. Також не всі родичі полонених звертаються до офіційних і волонтерських організацій, щоб не афішувати інформації про полон і не нашкодити полоненим. 

Але найстрашніше в цій ситуації те, що війна продовжується. Полонених може стати більше. Диверсійно-розвідувальні групи супротивника діють постійно. За останні півтора місяці у нас з’явилося 7 нових полонених.

Едуард Лозовий: А наскільки виправдана така поведінка родичів, які не хочуть афішувати перебування своїх близьких у полоні?

Олег Котенко: Це стосується в більшості родичів, які живуть на окупованих територіях. Буває так, що МГБ затримує за день до 20 людей. Через день або два більшість з них відпускають. Якщо з нашої сторони йде сигнал, що ми хочемо забрати ту або іншу людину, бойовики розуміють, що ми в цій людині зацікавлені і вона може працювати на Україну.

Євген Павлюковський: З іншого боку, якщо нічого не говорити, людина може просто бути забутою в застінках МГБ. Самі ж терористи часто просять родичів не піднімати шум з приводу затримання людей. Отже, їм це вигідно. То як же правильно діяти родичам у подібній ситуації?

Олег Котенко: В таких випадках ми рекомендуємо родичам спеціальну схему роботи. Ми радимо, щоб родичі перед початком офіційних переговорів зі звільнення пройшли всі інстанції так званої влади на окупованих територіях і все з’ясувати. Треба спочатку з’ясувати за що була затримана людина. МГБ може забрати людину лише за доносом сусіда, якому той випадково поламав паркан. Але якщо людину терористи починають звинувачувати в чомусь серйозному, то тоді в роботу включаться наша група. Є приблизно 10 днів з моменту затримання, коли ми не афішуємо затримання, а ведемо роботу з матерями і іншими родичами, навчаємо їх як правильно діяти з юридичної точки зору.  

Євген Павлюковський: Розкажіть про стан здоров’я тих, кого вам вдається врятувати і тих, хто там лишається. Ті, кого вам вдається забрати у терористів, розповідають про людей, які лишилися?

Олег Котенко: Людей, які знаходяться в будівлі донецького СБУ, оглядають два рази на місяць. Б’ють полонених особливо в перші дні полону, щоб отримати якусь інформацію. Через деякий час побої припиняються. Бойовики з’ясовують кого можна вербувати, а кого ні, і розділяють людей для себе на певні категорії.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.