Слухати

Роман «Нечуй. Немов. Небач»: кохання і зрада Нечуя-Левицького в добу парових машин

24 вересня 2017 - 14:40 165
Facebook Twitter Google+
Письменник Петро Яценко розповів про літературний проект «Нечуй. Немов. Небач»

«На мою думку, Нечуй-Левицький недооцінений. Ми знаємо дуже багато інших культурних героїв, і Нечуй-Левицький, звичайно, в цьому пантеоні. Насправді, він дуже загадкова особистість. Він прожив 80 років і помер у 1918, коли Україна на короткий час здобула незалежність. Але відомостей про його життя лишилось не так багато. Це людина – загадка. Я вирішив реконструювати деякі епізоди його життя, базуючись на невеликих відомих нам фактах», — говорить Петро Яценко.

 

Андрій Куликов: Чому кінороман? Ви всерйоз сподіваєтесь, що в Україні з’явиться фільм за вашою книгою?

Петро Яценко: Насправді, це стиль писання, який нагадує кіно: дуже візуальний, з мінімумом описів, дуже монтажно написаний. Я думаю, колись буде і кіно.

Андрій Куликов: З мінімум описів взагалі? Чи певної погоди, обставин?

Внутрішніх станів. Усі характери героїв передані через їхні вчинки.

Тетяна Трощинська: Як зрозуміти за вчинками переживання?

Петро Яценко: Всі, хто колись займався сценаріями, знають, що неможливо показати внутрішнє переживання без дії. Все, що ми бачимо і сприймаємо як якусь дію персонажа відбиває внутрішнє переживання і його сенс. Звичайно, це легше передати акторською грою. Але в романі (це моє ноу-хау), коли я пишу, то роблю так.

Андрій Куликов: Доба парових машин. А до чого тут вони?

Петро Яценко: Дуже просто. Всі наші уявлення про ХІХ століття досить архаїчні завдяки нашій шкільній освіті, підручникам. Коли я почав глибше в це «закопуватись», вивчати літературу, історичні матеріали, з’ясувалось, що не такі вже ми були і відсталі. Ще до народження Левицького, в він народився у 1838 році, на мануфактурах в Україні широко застосовувались парові машини.

Можна було пересилати гроші. Поміщик, який продав врожай, міг поїхати на пошту і надіслати гроші через пошту в банк у Києві. Мене цікавили дуже утилітарні речі. І, насправді, життя було не таким архаїчним, як нам може здаватися зараз.

Тетяна Трощинська: Чому через постать Нечуя-Левицького?

Петро Яценко: На мою думку, Нечуй-Левицький недооцінений. Ми знаємо дуже багато інших культурних героїв, і Нечуй-Левицький, звичайно, в цьому пантеоні. Насправді, він дуже загадкова особистість. Він прожив 80 років і помер у 1918, коли Україна на короткий час здобула незалежність. Але відомостей про його життя лишилось не так багато. Це людина – загадка. Я вирішив реконструювати деякі епізоди його життя, базуючись на невеликих відомих нам фактах.

Тетяна Трощинська: Як ви це робили?

Петро Яценко: По-перше, я вивчив всю можливу літературу. Мені дуже допомогла книга, яку написав професор Максим Тарнавський з Університету в Торонто. Він узагальнив дуже багато речей. Крім того, я їздив в експедицію на батьківщину Нечуя (на електромобілі, оскільки паровий автомобіль, який ми знайшли, був недіючим).

Потім я спілкувався з фахівцями. Ми взяли невеликі маловідомі фрагменти, наприклад, про його кохання,  і ті факти, які відомі, і я зробив з цього історію, яка би, на мою думку, була цікава читачу.

Андрій Куликов: Я розкрив книжку на першій ліпшій сторінці і побачив, що є Нечуй і Немов. А Небач теж  там є?

Петро Яценко: Небач — це ворог Нечуя-Левицького та й всієї української писемності. Його прототип — це Михайло Юзефович, діяч, який був основним лобістом Емського указу. Михайло Юзефович походив із України. Не можна сказати, що це абсолютно негативний персонаж. Спочатку він навіть допомагав, витягнув Пантелеймона Куліша з дуже неприємної ситуації. З іншого боку, це людина, яка була величезним русофілом і противником всього українського. 

Андрій Куликов: Як кохання вплинуло на інші стосунки Нечуя-Левицього?

Петро Яценко: Тут цікава історія. Нечуй-Левицький ніколи не одружувався, але в текстах помітно, що він прекрасно розуміється на жіночій психології. Людина ніколи не мала родини, дуже скупо згадує про якісь любовні стосунки в своєму листуванні, в той же час вона абсолютно ідеальний психолог, із великим розумінням ставиться до жінки, до її почуттів, прекрасно описує це. 

Андрій Куликов: Може, тому і не одружувався, що в ті часи для родинних відносин, зокрема у містах, було характерне, фактично, закріпачення жінки. І він не хотів закріпачувати одну чи іншу.

Петро Яценко: Гадаю, тут було обопільно. Він не хотів і сам закріпачуватися. Думаю, він хотів мати більше простору для творчості, а фінансово він міг би цілком потягнути родину. Я досліджував це, і він дуже добре заробляв. 

Тетяна Трощинська: На чому він заробляв?

Петро Яценко: Основні заробітки Нечуя-Левицького, як і більшості тогочасних культурних діячів, це платня від держави. Оскільки Левицький поїхав викладати до Польщі, там платня була в п’ять разів вища, ніж вчителя на українських землях. Спочатку тут у перший рік він заробляв близько 20 карбованців, а там 100 карбованців. Він міг собі дозволити подорожувати, зокрема Європою, придбати дорогий рояль і фактично ні в чому собі не відмовляти.

Повну версію розмови з автором слухайте в доданому звуковому файлі.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.