Слухати

Скільки вулиць та міст перейменовано у рамках декомунізації?

12 лютого 2018 - 13:07 250
Facebook Twitter Google+
Директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович вважає, що декомунізацію в Україні майже завершено. Чи справді це так?

ryabenko.jpg

Сергій Рябенко // Громадське радіо
Сергій Рябенко
Громадське радіо

Дізнаємося в юриста Інституту національної пам’яті Сергія Рябенка.

Вікторія Єрмолаєва: Отже, вже можна підбити підсумки, тож, скільки міст та вулиць в Україні перейменували?

Сергія Рябенко: Декомунізацію потрібно розглядати в двох вимірах. Перший вимір – усунення зримих маркерів тоталітарного режиму з наших вулиць і площ. Тут дійсно проведена дуже велика робота.

Можна вже говорити про 25 перейменованих районів, 987 населених пунктів і понад 52 тисяч інших об’єктів топоніміки, як то вулиць, площ, тощо.

Якщо вести мову про пам’ятники, то тут статистика буде неповна, але, якщо говорити про пам’ятники Леніну, то демонтовано близько двох тисяч  за останній період з того, що було виявлено. Адже ми знаємо, що демонтаж пам’ятників Леніну почалася ще задовго до прийняття закону про декомунізацію.

Вікторія Єрмолаєва: Тобто з виявлених пам’ятників не тільки Леніну ще ліквідували не всі?

Сергія Рябенко: Так, є ще ряд знакових пам’ятників, які ще мусять зникнути з публічного простору. У Києві це пам’ятник Щорсу, який має бути усунений з площі Тараса Шевченка і перенесений у спеціалізований музей, і зараз вирішується це питання.

Є питання до так званої Арки Дружби народів. Там є фігура двох пролетарів, які мають символізувати російсько-український народ і тримають зображення орден з серпом і молотом. Ця фігура також має бути демонтована з цієї композиції.

І третій знак – це зображення радянського герба на щиті пам’ятника Батьківщині матері. Але там достатньо технологічний процес, тому зараз продовжуються обрахунки, як це зробити.

Євгенія Гончарук: Якщо поговорити про ті міста, які противилися декомунізації. Згадується Одеса, де рішенням міської влади хотіли зробити крок назад в цих процесах. Чи комусь це вдалося?

Сергія Рябенко: Спроби такі були, але маю сказати, що в жодному варіанті не вдалося цей процес відкрутити назад. Були випадки, що доходило до того, що ні міська рада, ні міський голова не приймали рішення по перейменуванню якогось топоніму, а це за них робив голова обласної адміністрації. Потім міська рада прокидалася і наново перейменовувала цей об’єкт топоніміки, і говорила, що вони дослухалися до голосу громади. Не завжди ці назви, правда, були вдалі, але з точки зору виконання закону  вони відповідають його нормам.

В деяких містах були спроби сказати, що ми через суд щось скасуємо, приймемо якісь рішення і все повернеться на круги своя, але такого не сталося.  Достатньо знакова річ сталася минулого року, коли багатостраждальна Кіровоградська міська рада міста Кропивницького нарешті теж змінила свою назву, тобто на місцевому рівні депутати вже призвичаїлися, що їхнє місто носить  не комуністичну назву.

Можна вже говорити про 25 перейменованих районів, 987 населених пунктів і понад 52 тисяч інших об’єктів топоніміки, як то вулиць, площ, тощо

Вікторія Єрмолаєва: А щодо назви областей? Ми маємо місто Дніпро, але область – Дніпропетровську, місто Кропивницький, але Кіровоградську область.

Сергія Рябенко: Я думаю, що однозначно, зміна назв областей станеться, єдине, що я не готовий говорити – коли, адже назви двох областей – Дніпропетровської та Кіровоградської зафіксовані у Конституції. І щоб їх змінити, потрібно пройти значно складнішу процедуру, ніж просто перейменувати якісь об’єкт топоніміки. Це 226 голосів нардепів у першому читанні, це рішення Конституційного суду, що відповідний законопроект відповідає Конституції, і це 300 голосів+ на другому читанні.

Щодо Дніпропетровської області розглядаються два варіанти назви – похідна від назви обласного центру – Дніпровська область, і друга – Січеславська. І це той випадок, коли той варіант, який запропонує місцева громада, має більше шансів перемогти у Верховній Раді.

Вікторія Єрмолаєва: Частина людей противилася декомунізації, тому що потрібно змінювати свої документи через нові назви вулиць і міст. Наразі є інформація про те, що навіть після проведення декомунізації, інколи ставлять штами зі старими назвами вулиць. Що з цим питанням?

Сергія Рябенко: Це питання вже було давним-давно врегульоване і роз’яснене. Якогось обов’язку для громадян змінювати штам у паспорті немає. У зв’язку з тим, що в нас зараз доволі часто проводяться місцеві вибори, зокрема, в ОТГ, є роз’яснення ЦВК, що навіть якщо в паспорті стоїть штам, це не завада прийти проголосувати чи здійснити якісь інші дії.

Євгенія Гончарук: В нас на зв’язку мистецтвознавиця Євгенія Моляр, яка досліджує зокрема мозаїки радянського часу та модерної архітектури. Як, на вашу думку, змінилося обличчя міст і вулиць у ході декомунізації? І наскільки вона пройшла вдало?

Євгенія Моляр: Мені здається, що ідея такого проекту із самого початку була не дуже вдалою, я це гостро відчуваю, тому що весь процес декомунізації безпосередньо торкається сфери дослідження радянської спадщини. Ми досліджували процес трансформації і мутації українських міст і декомунізації, їздили по різних регіонах України, спілкувалися з мешканцями на тему етики і естетики української декомунізації. І ми побачили, що ніякого суспільного запиту на цей процес, про який нам говорили чиновники, не було, люди досить нейтрально ставляться до радянських назв, які вже часто втратили свою первинну етимологію. Станцію «Петрівка» вже ніхто не асоціював з чимось радянським, вона вже асоціювалася з чимось київським. Ця природня втрата етимології дуже органічна для живого міста. І сьогодні цю первинну етимологію повернули, надали їй знову певної ідеологічної потенції, якої вже не було. Це відбувається штучно, насильно, і насправді, нікому не потрібно.

Водночас цей процес має негативний наслідок, оскільки формується загальний тренд стигматизації радянського. Відсутній критичний аналіз минулого, критичний аналіз радянського минулого, я маю на увазі, здатність розділяти всі злочини радянського періоду і певний прогресивний поступ, який безсумнівно був у радянський час. Можна одночасно засуджувати ГУЛАГ і оцінювати науково-технічний та мистецький поступ радянського періоду. Виходить, що суспільний тренд нам сьогодні диктує тільки стигматизацію, що все радянське – це зло.

Останній раз ми з моїм колегою їздили Донеччиною та Луганщиною, досліджували архітектурну спадщину радянського модернізму. І ми побачили, що вона змінюється, втрачається і знецінюється тільки тому, що вона відноситься до цього періоду радянського часу. А мистецтво радянського модернізму є надзвичайно цінним для нашої країни і світової культурної спадщини.

Якщо ви живете і не помічаєте навколо себе пропаганди, то це значить, що пропаганда просто досягла своєї мети

Євгенія Гончарук: Пане Сергію, як би ви прокоментували таку думку мистецтвознавиці?

Сергій Рябенко: Очевидно, проблема дійсно існує зі збереженням того, що було б варто зберегти, однак я б не погодився з Євгенією в тому, що проблема виключно в тому, що погана Верховна рада ухвалила якийсь поганий закон. Адже ми знаємо, що питання збереження пам’яток історії і культури – це загалом питання того, що закон про охорону культурної спадщини, на жаль, не працює так, як він має працювати. Ці процеси почалися задовго до прийняття закону про декомунізацію, і вони триватимуть до того моменту, поки держава  в особі Міністерства культури і місцевого самоврядування не буде належним чином опікуватися цими питаннями.

Також я б не погодився з тезою, що багато радянської топоніміки населення не сприймає як суто радянську. Тут, на жаль, мушу процитувати відомого чеського дисидента і президента Чехословаччини Вацлава Гавела, який сказав, що якщо ви живете і не помічаєте навколо себе пропаганди, то це значить, що пропаганда просто досягла своєї мети. Отже, те, що багато людей не сприймало той же топонім «Петрівка» яка комуністичний, це проблема в тому, що радянська пропаганда відпрацювала так, що цей топонім перестав сприйматися, як щось таке суто радянське. І проблема ще в тому, що люди, просто, на жаль, дуже часто не знають своєї історії.  

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.