Слухати

Сьогодні українська діаспора у Франції дуже збільшилася, — Данило Штуль

21 травня 2017 - 15:55
FacebookTwitterGoogle+
У студії Громадського радіо — Данило Штуль, син Олега Штуля-Ждановича, активіст української діаспори у Франції

Ми вже згадували про зустріч Петра Порошенка та Ангели Меркель. Окрім політичних перемовин, лідери держав побували у Меморіальному комплексі «Концентраційний табір Заксенгаузен». Там свого часу загинув поет Олег Ольжич. Там були в’язнями українські націоналісти Тарас Бульба-Боровець, Андрій Мельник та Олег Штуль-Жданович. На Волині 2017 рік оголошений роком Олега Штуля-Ждановича, а в Луцькому країнознавчому музеї відкрилася виставка пам’яті українського політичного та військового діяча. 

Наталя Соколенко: Пане Даниле, як Ви зараз оцінюєте пошанування справжніх українських героїв, до яких відноситься і ваш батько?

Данило Штуль: Оцінюю дуже позитивно. Це дуже зворушливо. Батько був політичним діячем. Він присвятив своє життя боротьбі за вільну Україну, попри те, що не було відомо, які є перспективи того, що ця вільна Україна буде створена за певний термін. Батько помер її не бачивши. Після того, як виникла незалежна Українська держава, ми побачили, що багато молодих істориків почали цікавитись діаспорою та рухом опору, який був засекречений довгий час. Загалом я дуже зворушений. Деякий час тому я не очікував, що у 2017 році будуть відзначати сторіччя від народження мого батька, як визначного політичного діяча на Волині.

Наталя Соколенко: Нагадаю, що Олег Штуль-Жданович очолив Організацію українських націоналістів після того, як помер Андрій Мельник, її засновник. Існує думка про те, що недостатньо вшановується когорта діячів Організації українських націоналістів, яких зараз називають «мельниківцями». Чому так сталося? Наскільки рівноцінно різні постаті Організації українських націоналістів вшановуються в діаспорі?

Данило Штуль: Я добре пам’ятаю, що кожного року святкувалися річниці смерті полковника Коновальця – у Амстердамі, а також  полковника Мельника — у Люксембурзі. «Бандерівський» сектор вшанував пам’ять Степана Бандери, Євгена Коновальця і Симона Петлюри. Розкол в ОУН стався у 1939 році, і треба визнати, що «Бандерівське» крило потягнуло за собою більшість активу. Потім, у часи Другої Світової війни, ми знаходимо феномен УПА, який був досить масивним. Натомість «Мельниківське» крило було менш масивним. Хоча була співпраця з УПА, було «Мельниківське» підпілля, була співпраця з УПА Бульби-Боровця, де мій батько був представником від Мельника. Я думаю, в діаспорі більш-менш рівномірно святкувалося одне та інше. Але радянська влада у своїй пропаганді ототожнювала український опір та український патріотичний рух під час Другої світової війни з Бандерою. Ім’я Бандери використовувалося для пропаганди проти України.

Дмитро Тузов: Ви не надто часто буваєте в Україні, але, коли приїжджаєте, які у вас відчуття, які зрушення можете помітити?

Данило Штуль: Відчувається великий непорядок в економіці, брак правової держави. Економіка не розвивається, бо її гальмують різними способами. На Майдані ми побачили, що цивільне суспільство випередило політичне суспільство. Були різні періоди. Але сьогодні відчувається розчарування, хоча є і прогрес.

Наталя Соколенко: Ви мешкаєте у Парижі, де свого часу ваш батько видавав газету «Українське слово». Чи виходить вона зараз? Як гуртується українська діаспора у Франції?

Данило Штуль: «Українське слово» є історичним феноменом. Газета почала виходити у Парижі в 1933 році. Була перерва під час Другої світової війни. Потім приміщення намагалися забрати французькі комуністи. Українська діаспора відсудила приміщення. Газета почала виходити після війни. Батько редагував газету до кінця свого життя, близько 30 років.

Згодом прийшов Микола Плав’юк, який вирішив перемістити «Українське слово» до Києва. Тому паризьке «Українське слово» тоді закрилося. Але громада хотіла затримати у Парижі «Українське слово» і продовжувала видавати паризьку версію видання. Потім  довелося позбутися приміщення редакції через фінанси. Зараз «Українське слово» виходить щомісяця, але немає якогось специфічного окремого приміщення. Видання розповсюджується серед французької діаспори. Наскільки я розумію, «Українське слово» у Києві далі виходить щотижня.

Сьогодні українська діапора у Франції дуже збільшилася. Зокрема, через приїзд нових емігрантів.

Сьогодні українська діаспора у Франції оцінюється у 150 тис. населення.

Є два відтінки еміграції: економічні мігранти та молоді студенти. У Франції є безліч гуманітарних асоціацій, асоціацій, які займаються культурою. Також у Парижі є Український культурний центр.

Наталя Соколенко: Кого ви пригадуєте з діячів Організації українських націоналістів, з якими ваш батько спілкувався?

Данило Штуль: Батько був одним з організаторів створення Світового конгресу українців, також він багато працював на відтинку з’єднання церков, мав гарні стосунки з митрополитом Мстиславом Скрипником. Батько мав багато зав’язків з Греко-католицькою церквою у Парижі. Він спілкувався з кардиналом Сліпим.

Дмитро Тузов: Могла б українська діаспора активніше брати інституційну та інтелектуальну участь в житті України? Чи є у Франції актуальним питання про те, що на сході України йде війна?

Данило Штуль: Світовий конгрес українців популяризує українську справу і є дуже діяльним. Зараз у Франції менше згадується те, що в Україні йде війна, хоча згадується. Але воно не є на порядку денному так, як теракти в Сирії. 

rh.jpg

За підтримки //
За підтримки

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.