Слухати

Ти повинен вміти посадити 100-тонний корабель з космосу без двигунів, — Леонід Каденюк

04 лютого 2017 - 13:43 1265
Facebook Twitter Google+
Леонід Каденюк мріяв про політ у космос 36 років. Для цього довелось стати пілотом-винищувачем, вивчити біологію, медицину, астрономію, астрофізику і геологію, пройти величезну кількість випробувань

У студії «Громадського радіо» перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк. Він здійснив політ на американському шатлі «Колумбія» з 19 листопада по 5 грудня 1997 року. Говоримо про космос, підготовку астронавтів, вклад України у космічну галузь, події на сході і Конституцію екологіїї Землі, яку написали наші вчені і подали в ООН.

Дмитро Тузов: Ви пілот-винищувач, пілот-випробувач, багато поколінь МіГів пройшли через вас?

Леонід Каденюк: Шістдесят типів літаків і модифікацій, в основному винищувачів, і на великих літаках я також літав. Так як я готувався стати командиром багаторазового космічного корабля «Буран», я мав стати льотчиком-випробувачем, літати на великій кількості літаків. Бо командир «Бурана» повинен уміти посадити цей корабель, вагою десь біля ста тонн, із космосу без двигунів.

Крім того, ми, моя група не просто готуватися літати на ньому, ми брали безпосередню участь у створенні цього космічного корабля, у створенні складних авіаційних і космічних систем. Чому я кажу авіаційні і космічні, бо в «Бурані», як і у американському шатлі, застосовані і авіаційні, і космічні технології. Можна сказати без всякого перебільшення, що ці багаторазові кораблі є найскладнішими технічними спорудами будь-коли створеними людиною.

Незважаючи на те, що американці перші запустили свій багаторазовий шатл, але саме ця ідея і концепція розроблення цього корабля була саме у нас, у Радянському Союзі. І наш співвітчизник Сергій Павлович Корольов разом з вченим-конструктором Цибіним, одночасно із створенням космічного корабля «Восток» для Гагаріна, уже створили багаторазовий космічний корабель.

Дмитро Тузов: Він тоді він був спроектований?

Леонід Каденюк: Так, була вироблена не тільки теоретична концепція, але і зроблений у металі. Він не полетів, бо у ті часи не було приладів, які би забезпечили точну орієнтацію корабля при входженні в атмосферу. Тут дуже складні і високі вимоги до орієнтації корабля, від цього залежить згорить корабель в атмосфері чи ні, чи екіпаж загине чи ні. І друга проблема — в ті часи не було теплопокриття, яке б забезпечило захист корабля і, звичайно, екіпажу. Корабель входить у щільні прошарки атмосфери майже на першій космічній швидкості — це біля 8 кілометрів за секунду, вся ця кінетична енергія перетворюється у теплову.

Корабель входить у щільні прошарки атмосфери майже на першій космічній швидкості — це біля 8 кілометрів за секунду

Коли я спускався з орбіти, я бачив, що навколо корабля вирує полум’я, я знав, що це нормальне явище. Але радіозв’язок зник, бо цей іонізований прошарок, який оточує корабель, не пропускає радіохвилі.

Дмитро Тузов: Коли на «Коламбії» ви вже були в космосі, було відчуття ейфорії?

Леонід Каденюк: Ви знаєте, абсолютно ніякого відчуття ейфорії. Навіть попри те, що я тривалі роки готувався до польоту, мрія народилася 12 квітня 1961, а полетів я у 1997, тобто через 36 років. Ця мрія була у моїй свідомості на різних рівнях, протягом всього життя вона мене супроводжує.

Життя людини повинне починатися з мрії

Мушу сказати, що вона мені дуже допомогла. Коли зустрічаюся зі школярами, студентами, я завжди наголошую на тому, що життя людини повинне починатися з мрії. Не обов’язково мріяти стати космонавтом, можна мріяти стати вчителем, лікарем, бізнесменом, будь-ким. Але мрія має бути, бо вона дисциплінує людину.

Ця мрія керувала мною протягом 36 років. Мабуть тому я школу закінчив із срібною медаллю, потім став військовим льотчиком, бо Сергій Павлович Корольов тоді прийняв рішення, щоб відбирати у космонавти серед людей, професія яких найближче до професії космонавта, а це льотчик-винищувач.

Тому для мене першим кроком до здійснення мрії було становлення льотчиком-винищувачем. Я вступив у Чернігівське вище військове училище, потім відбір у загін космонавтів — це також був такий важливий, але дуже непростий момент.

Наталія Соколенко: Вам було страшно у свій перший політ літаком, коли ви вже самі кермували?

Леонід Каденюк: Відверто, страшно не було. Навіть більше того, коли я вперше сам піднявся в небо — це був літак Л-29 — і коли я зрозумів, що у задній кабіні немає інструктора, мені було якесь полегшення. Я вже сам, злетів у небо, отримував величезне задоволення від того, що літак мене слухається.

Коли я зрозумів, що у задній кабіні немає інструктора, мені було якесь полегшення

Для того щоб не було страшно, треба сідати в кабіну літака, і треба все знати, бути готовим до будь-яких складних ситуацій, які там можуть виникнути. А для цього, звичайно, треба було вчитися, добре вивчити науку аеродинаміку, бортові системи літака.

У нас був льотчик-випробувач, мій товариш Музика Валерій Несторович, українець з Волині. Він любив казати, що «Мужество летчика начинается там, где заканчивается его знания». Якщо людина знає все, стартує, їй не страшно.

Мене часто запитують, чи було страшно перед польотом у космос, коли я сидів у космічному кораблі і чекав старту. Я кажу так — мені було страшно цікаво, а не страшно від того, що може щось трапитись. Бо я тривалі роки готувався літати. Звичайно, була величезна напруга, але вона не мала нічого спільного з тим страхом, про який запитують. Працюючи льотчиком-випробувачем багато років, було багато аварійних ситуацій. Я садив літак і коли горів двигун, і коли відірвався шматок фюзеляжа. Ці складні аварійні ситуації якимось чином загрубили мою нервову систему.

Льотчик-випробувач і космонавт-випробувач — це люди надзвичайно високої освіти і рівня. Я вам скажу, що у льотчики-випробувачі було навіть більше бажаючих, ніж у космонавти. Бо кожен знав, що надзвичайно високі вимоги до стану здоров’я, і там можуть не тільки в космос не прийняти, але й списати з льотної роботи.

Були дуже високі вимоги по вестибулярному апарату — 15 хвилин крутили у кріслі

Я пам’ятаю, були дуже високі вимоги по вестибулярному апарату — 15 хвилин крутили у кріслі, а для льотчиків-винищувачів — 3 і 5 хвилин. Були випадки, коли на п’ятій хвилині він вже каже «я не хочу быть космонавтом, только остановите это кресло».

Дмитро Тузов: А в американській системі вимоги жорсткіші чи ні?

Леонід Каденюк: Там пілоти в окулярах сидять, по 70 років люди — це для нас було неймовірно. Коли я приїхав у Сполучені Штати, проходив відбір, то одразу кинулась в очі ця величезна різниця між підготовкою нас, колишніх радянських космонавтів, і американських астронавтів. Більше того, навіть вестибулярні проби я там не проходив. Можливо, вони врахували те, що я їх вже проходив, і вони знали, які складні і високі вимоги у системі, в якій я пропрацював багато років.

Дмитро Тузов: Американці ж навіть робили рекомендацію, кого вони хотіли бачити на борту свого шатла? Тому не дуже важко зрозуміти, чому вас не перевіряли так ретельно.

Леонід Каденюк: Звичайно, вони врахували мою підготовку. Бо я був підготовлений і як командир «Бурана», і як командир «Союзу», багато всяких наук — біологія, медицина, астрономія, астрофізика, геологія. У нас була дуже потужна підготовка.

Вже після польоту на прес-конференції один із журналістів-американців задав мені питання, що якби виникла ситуація, у якій вам би довелось посадити шатл, ви би змогли це зробити? І тут командир екіпажу Кевін Крегель каже: «Давайте я за Леоніда відповім. Так, Леонід зміг би це зробити без всяких проблем», а потім додав «Я хотів би ще раз з ним полетіти, але щоб командиром екіпажу вже був Леонід». Це була така висока оцінка з його боку.

Дмитро Тузов: Зараз наші випуски складаються з того, що горить Авдіївка, що на сході війна, що боротьба з корупцією. У всьому цьому, як ви вважаєте, Україна не забула, що вона космічна держава?

Три роки тому і у страшному сні не могло приснитися те, що Росія буде агресором

Леонід Каденюк: Ви знаєте, не забула. Але дійсно те, про що ви зараз кажете, жахливо. Три роки тому, будь-кого запитайте, і у страшному сні не могло приснитися те, що зараз відбувається між Україною і Росією, що Росія буде агресором. Це те, чого не повинно бути.

Коли на Землю з космосу дивишся, бачиш, яка вона гарна, то виникає питання, що на такій гарній планеті має бути і гарне життя. Але коли пригадуєш, як ми люди, люди, живемо на своїй планеті, то якраз приходить усвідомлення, наскільки недосконале людське суспільство. Більше того, там виникали такі питання, думки про те, що людина повинна змінити концепцію свого існування на планеті Земля.

Наталія Соколенко: Американський підприємець і дослідник космосу Ілон Маск вважає, що люди на Землі справді не так живуть, і що все йде до катастрофи. Тому він хоче переселити людство, принаймні якусь його частину на Марс, і там вже організувати життя по-новому. Як ви ставитесь до цієї ідеї?

Леонід Каденюк: Ця ідея принаймні напівфантастична, якщо зовсім не фантастична. А взагалі, я вже казав, що ми повинні берегти свою Землю. В першу чергу ми повинні зробити все, щоб зберегти нашу планету. Є таке поняття «ноосфера», тобто біосфера і вплив людини на неї. Це наш великий вчений академік Вернадський вперше про цей процес сказав.

Як підраховано, те, що ми спалюємо протягом року (нафтопродукти, газ) виділяє в атмосферу десь 250 мільярдів тон вуглекислого газу. Є у природі процес фотосинтезу, за допомогою якого відбувається переробка вуглекислого газу, але в останні 20-30 років особливо йде накопичення цього СО2 в атмосфері Землі. Ми цього не відчуваємо, ходимо, дихаємо, наче все нормально. Але ж ви мабуть звернули увагу на те, що значно «помолоділи» онкологічні захворювання, серцево-судинні захворювання.

Українські науковці написали Конституцію екологію Землі, яка зараз вже в ООН

Зараз українські науковці, наш академік Туниця з групою вчених, я також брав участь, написали Конституцію екологію Землі. Ця Конституція зараз вже в ООН. Вона повинна бути обов’язково, тому що цей прошарок атмосфери, якщо літати навколо Землі, якраз там кидається в очі, що це такий єдиний живий організм. Якщо щось горить у джунглях Бразилії чи В’єтнаму у різних кінцях планети, то це проблеми не тільки цих країн, а й наші. Як і Чорнобиль — це світова проблема.

Дмитро Тузов: А протиснути цю Конституцію в ООН можливо?

Леонід Каденюк: Я думаю, що це реалістично, і вона вже там проходить. Більше того, я зараз в ООН хочу написати таке звернення від астронавтів-космонавтів до керівників всіх держав світу, і до кожного громадянина планети Земля. Зараз якраз йде робота над таким зверненням.

Дмитро Тузов: Чи відбувається у нас наукове зростання зараз?

Леонід Каденюк: Це надзвичайно слушне і болюче питання. Треба сказати, що Україна — космічна держава, тут без всякого перебільшення. Тому що в Україні повний цикл вироблення космічної техніки, а це надзвичайно важливий критерій, який характеризує країну як космічну державу.

Але, на жаль, наша космічна галузь працює, так би мовити, майже в автономному режимі. Держава надзвичайно мало виділяє коштів — на цей рік десь 1 мільйон доларів на всю галузь, на космічні програми. А якщо взяти США, у минулому році було 19 мільярдів доларів.

Попри те, що криза у світі скрізь, але й Америка, європейські космічні агентства не зменшують фінансування космічної галузі. А це якраз та галузь, яка у будь-якій державі є стимулом, штовхачем до технологічного розвитку. Це в першу чергу високі технології.

Космос нам потрібен

Відколи ми почали освоювати практично космос — у 1957 році (перший штучний супутник 4 жовтня 1957) — і до цих пір, тобто за майже 60 років, придумано і запатентовано завдяки космічній галузі більше 50 тисяч винаходів. Тобто це галузь, яка є локомотивом цивілізаційного розвитку на планеті Земля. Це я розказую тим, хто до сих пір задає питання, для чого нам космос. Космос нам потрібен, і багато того, чим ми користуємось у побуті, навіть не підозрюємо, що це космічні технології.

Дмитро Тузов: Наступний космічний політ — є ще така надія?

Леонід Каденюк: Зараз про космічний політ українців не йдеться. Але українці брали найактивнішу участь, якщо взяти світову космонавтику, і особливо радянську. Буквально всі генеральні конструктори у Радянському Союзі це були українці. І той самий Сергій Павлович Корольов, і Павло Романович Попович, коли ми з ним зустрічались, то казав, а давай будемо з тобою розмовляти українською, і Валентин Петрович Глушко, і Лозино-Лозинський, який створив той самий «Буран», Янгель, Челомей, який був генеральним конструктором «Протону».

Тобто українці зробили величезний внесок у розвиток ракетно-космічної галузі.

Дмитро Тузов: Ви на борт «Коламбії» брали запис Гімну України?

Леонід Каденюк: Кожен із астронавтів членів екіпажу повинен був замовити якусь музики на побудку. У сьомій годині ранку з центру управління польотів з Х’юстона на борт корабля, замість того, щоб там будильник звучав, включали якусь музику. Коли мене спитали, я подумав, а чому не Гімн України. І я кажу «Гімн України нехай грає».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.