Слухати

У 1975 році ми зафіксували гравітаційні хвилі Ейнштейна, — вчений-фізик

01 березня 2016 - 14:25
FacebookTwitterGoogle+

Гості

Фізик-теоретик Ігор Жук розповідає про те, як в Україні в 1975 році вчені зафіксували гравітаційні хвилі Ейнштейна, які лише в 2015 році вдалося зафіксувати вченим зі США

Говоримо з відомим науковцем-фізиком, кіносценаристом та бардом Ігорем Жуком. Він розповідає про те, як ще у 1974 році українські вчені зафіксували гравітаційні хвилі, існування яких передбачав Альберт Ейнштейн. Лише нещодавно це відкриття зробили західні науковці. Саме за нього, на думку Ігоря Жука, в цьому році може бути вручена Нобелівська премія з фізики.

dsc02665_2_0.jpg

Ігор Жук / «Громадське радіо»
Ігор Жук
«Громадське радіо»

Євген Павлюковський: Пане Ігорю, розкажіть, будь ласка, про ваші фізичні дослідження, зокрема, про експеримент з доведення існування гравітаційних полів, в якому ви брали участь. Коли це було і чому українських вчених в зв’язку з цим немає в списку нобелівських лауреатів?

Ігор Жук: Цей експеримент почався в Києві ще в 1974 року. Цей експеримент відбувався на базі Інституту теоретичної фізики. Ентузіастом дослідження гравітаційних хвиль був тоді академік Петров. Він в інституті очолював відділ теорії відносності і гравітації. Тоді група експериментаторів разом з теоретиками розробила і побудувала спеціальну експериментальну установку. Вона збиралася цілих 5 років. Ми її між собою називали діжкою. Це була триметрового діаметру діжка з потужним вакуумом. Всередині знаходилася куля з найчистішого алюмінію. Вона мала бути відв’язана від будь-яких впливів, окрім гравітаційної хвилі.

Наші ентузіасти брали в населення у ремонт різні побутові прилади іноземного виробництва, які різними дивами потрапляли у Радянський Союз. Після такого ремонту вони працювали ще краще, але транзистори з високими параметрами, які в них були, зникали в коробочках наших науковців. Вони використовувалися для побудови електронної частини цієї установки.

Але після того, як наша установка пропрацювали приблизно три місяці, ми були вимушені її розібрати. У 1975 році, коли йшов експеримент, уже йшла підготовка до Олімпійських ігор. Тоді відбувалися 4 великих футбольних матчів. Розміщувати гостей мали в академічному готелі, у якому знаходилася наша лабораторія. Там могли жити іноземні туристи. З нашої лабораторії для іноземців зробили більярдну і нам довелося терміново все демонтувати.

Наталя Соколенко: Як ви зафіксували гравітаційні хвилі, в яких наукових виданнях про це писалося?

Ігор Жук: Ми зафіксували цілих два сплески. Один з них був спійманий на моєму чергуванні. Один сплеск був такий, що наш самописець зашкалив. Наша установка мала навіть стратегічне значення, адже на той момент у Китаї проводилося випробування підземного ядерного вибуху. А при переміщення величезних мас ґрунту теж генерується гравітаційна хвиля. Адже сейсміка на таку відстань дійти не могла. Єдине видання, де була опублікована ця інформація — це був квартальний та річний звіт про наукову роботу. Там ми все це описали.

Але, на жаль, ми так і не змогли бути удостоєні Нобелівської премії, адже для чистоти експерименту мають одночасно працювати кілька установок, рознесені на кілька тисяч кілометрів одна від одної. Джозеф Вебер, результати дослідження якого ми перевіряли, працював на шести установках, які були рознесені по території США та Канади. Ми теж мали працювати з установками в Москві і Пітері, але на той момент жодна з тих установок не запрацювала. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.