Слухати

У Києві надзвичайно важко просувати Івана Франка, — літературознавиця

28 серпня 2016 - 14:53 310
Facebook Twitter Google+
У столиці відкрилася виставка «Іван Франко і Київ», присвячена 160 річниці від дня народження письменника

kanevska_larysa.jpg

Лариса Каневська // «Громадське радіо»
Лариса Каневська
«Громадське радіо»

Лариса Каневська, франкознавиця, літературознавиця, завідувачка науково-дослідного відділу Музею видатних діячів Української культури, розповідає про екпозицію.

Лариса Каневська: Виставка, яку ми вчора відкрили, унікальна тим, що вона постійна. Вона є результатом роботи музею «Іван Франко і Київ», який існує у складі Музею видатних діячів Української культури з 2008 року. На початку створення музею ми опинилися в такій ситуації, що в нас не було жодного експоната, тому процес створення експозиції розпочали зі збирання фондових матеріалів. Щороку у нас відбувалися певні виставки.

Ми провели виставку, присвячену першому, другому Франковому приїзду до Києва, зв’язкам Івана Франка з родиною Чикаленків. Була у нас цікавезна виставка, присвячена зв’язкам Івана Франка з київським часописом «Киевская старина». Окрім того, у нас уже призбиралась цікава добірка мистецької франкіани, тому кілька виставок було присвячено і цьому.

Постійну виставку можна буде відвідати в межах робочого графіку Музею Лесі Українки щоденно з 10 до 17 години, окрім вівторка за ціною вхідного квитка.

Ірина Славінська: Наскільки у 2016 році Іван Франко є видимою постаттю?

Лариса Каневська: Для мене Іван Франко є видимою постаттю уже 15 років. Десь стільки я працюю у франкознавстві. Останній рік був перенасичений, ми не тільки готували цю виставку. Відбулося уже близько 5 заходів, присвячених Франкові, для різних вікових груп.

Відбувалися презентації франкознавчих видань.

27 серпня — це кульмінаційна точка. Ми не могли оминути увагою круглу дату. В Києві надзвичайно важко пробивати Франка, тому що він традиційно вважається західноукраїнським, галицьким письменником.

На вчорашній захід прийшло надзвичайно багато людей. Наші співробітники кажуть, що ніколи не бачили такої кількості людей в музеї одночасно.

Іван Франко: комісар чи «віл» української літератури?

Василь Шандро: Хто приходить на подібні заходи?

Лариса Каневська: Публіка різноманітна. У нас утворилося певне коло друзів музею, які регулярно відвідують наші заходи. Це викладачі університетів, шкільні вчителі. Вчора був і лікар швидкої допомоги.

Ірина Славінська: На які цікаві постаті, пов’язані з Іваном Франком, можна звернути увагу?

Лариса Каневська: Передусім зв’язки Франка з Києвом, киянами, Наддніпрянщиною. Це не тільки коло його колег (Іван Нечуй-Левицький, Володимир Самійленко, Олена Пчілка, Леся Українка), а також осередок старої і молодої київської громади, з якими Франко активно співпрацював. Це ті видавничі плани, які існували, коли українське письменство фактично було під табу на Наддніпрянщині. На Франка покладалися величезні надії в плані публікації творів української літератури. Ті письменники, які хотіли залишитися вірними рідному слову в умовах Російської імперії, публікували свої твори на Галичині. Франко був активним промоутером цих публікацій (перша збірка поезій Лесі Українки «На крилах пісень», перший жіночий альманах «Вінок», який Франко редагував).

Василь Шандро: Ми можемо фіксувати Франка як одного з перших письменників модерного часу?

Лариса Каневська: В календарі, який ми випустили, є цитата із праці «На склоні віку»: «В мужчині і жінці сотворила природа не дві раси, не дві окремі нації, а дві часті одної цілості. От тим-то змагання винайти для жінок якусь самостійність, якусь стежку, окрему від мужчин, — глупе і неприродне. Треба вчити жінок і мужчин спільного життя, спільної праці, товаришування і співділання… »

Іван Франко був європейцем української літератури, — Юрій Ковалів

Василь Шандро: Чи можемо ми назвати точки на мапі, де бував Франко, людей, з якими він був пов’язаний, його відгуки про Київ?

Лариса Каневська: На мапі Києва є дуже багато таких місць. 2013 року ми навіть зробили окрему виставку «Київ Івана Франка». Це була фотовиставка. Якщо говорити про меморіальні адреси, то це передусім колишній будинок викладачів колегії Павла Галагана. З тих місцин, які збереглися на сьогодні, є будинок редакції ради Велика підвальна,6, будинок на Несторівському провулку, 8. Це і музейний комплекс, де розташований Музей Лесі Українки. Саме в цьому будинку Франко прощався з другом юності Петром Косачем.

Василь Шандро: Чи були у нього дуже тісні стосунки з письменниками із цих країв?

Лариса Каневська: За радянського часу була невиправдана традиція загострювати ці взаємини, дискусії, які розгорнулися на сторінках часопису «Правда». Хоча це просто були різні погляди. Це був вільний поділ думками.

Василь Шандро: Що найцікавіше на вашій виставці?

Лариса Каневська: Експозиція зібрана з 12 різних джерел, це 5 музеїв нашого музейного комплексу, наша бібліотека, архів інститут літератури Національної академії наук імені Шевченка, львівський музей Франка, приватні архіви.

У виставці є меморіальна річ, яка належала родині Франків. Це меморіальна ступка, яку передав онук письменника Роланд Тарасович Франко. Є також намисто, яке Франко купував у Львові.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.