Слухати

У радянської каральної системи вихідних не було, — Олена Герасим’юк

03 листопада 2016 - 14:18 313
Facebook Twitter Google+
3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох розстріляно 265 в'язнів Соловецької тюрми особливого призначення. Серед них Лесь Курбас, Микола Зеров, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович

«Сьогодні о 17.00 на Майдані ми робимо невеличку зустріч. Ми хотіли просто зачитувати імена репресованих. Але, мені здається, важливіше не стільки проговорити імена, скільки проговорити з людьми, що сталося», — Олена Герасим’юк, поетка та засновниця проекту «Розстріляний календар».

Ірина Славінська: Про що Facebook-сторінка «Розстрільний календар»?

Олена Герасим’юк: Це сторінка, яку ми ведемо з 1-го січня. Назва вже передбачає, що це річний проект, ми щодня публікуємо короткі статті про людей, які були репресовані від 1920-х до 2000-х років.

За офіційними даними з 27-го жовтня до 4-го листопада відбулася подія, яка не вміщається в голові. Навіть осмислити її важко.

Ірина Славінська: Скільки людей розстріляли за ці дні?

Олена Герасим’юк: За архівними даними розстріляти мали 1116 осіб, але вирок виконано щодо 1111 осіб. Ті, хто залишилися, або були переетаповані, або померли свою смертю.

Ірина Славінська: І всіх цих людей розстріляли саме в урочищі Сандармох?

Олена Герасим’юк: Так. Якщо не помиляюся, рівно через 60 років після того, як це було виконано, історики відкрили документи. Юрій Дмитрієв знайшов це поховання.

Ірина Сампан: Як зараз виглядає урочище?

Олена Герасим’юк: Найкраще — знайти фото в мережі. Якщо вірити фото, це ліс, прикрашений квітами, портретами людей, як там загинули. Там є пам’ятники, дуже часто люди приїжджають, аби вшанувати пам’ять, подумати і зробити якісь акції.

Ірина Славінська: Говорячи про 3 листопада, чиї імена ми могли б назвати?

Олена Герасим’юк: Імен надзвичайно багато — кілька сотень. Можна згадати про Миколу Зерова, Миколу Куліша, Валер’яна Підмогильного — список можна продовжувати годинами.

Ірина Славінська: Здається, «Розстрільний календар» має намір відновити традицію пригадування жертв Сандармоху. Про що йдеться?

Олена Герасим’юк: Сьогодні о 17.00 на Майдані ми робимо невеличку зустріч. Ми хотіли просто зачитувати імена репресованих, але, мені здається, важливіше не стільки проговорити імена, скільки проговорити з людьми, що сталося. З тими гостями, які доєднаються до акції, ми будемо не лише читати короткі біографічні дані, а більше спілкуватися, пробуватимемо зрозуміти, чому ми зібралися.

Ірина Сампан: З яких архівів ви черпаєте інформацію?

Олена Герасим’юк: Вся інформація лежить на поверхні. Це джерела, які можна знайти у мережі. Починаючи роботу, ми розуміли, що з таким велетенським об’ємом інформації ми не впораємося, якщо будемо робити ставку суто на архіві. Вкінці кожної статті читачі можуть знайти список матеріалів, не лише використаних у пості, але й і рекомендованих до прочитання.

За статистикою кліків ми спостерігаємо, що люди справді заходять і читають відкриті джерела. 5% інформації — архівні матеріали, які нам надсилають наші читачі, друзі. Найбільший розголос отримали документи, які нам передав Роман Коваль з приводу холодноярських отаманів, на щастя ця історія закінчилися тим, що холодноярські отамани були реабілітовані і з них було зняте тавро бандитів, поставлене революційним трибуналом Радянського Союзу.

Ірина Сампан: Наскільки люди цікавляться «Розстрільним календарем», наскільки ви бачите фідбек?

Олена Герасим’юк: Фідбек нас сильно вразив ще з перших днів існування сторінки. Це було щось неймовірне, коли ми, маючи кілька сотень підписників, перевірили статистику, що одну статтю читає кілька тисяч людей. Ми побачили, що нова актуалізація, здавалось би, відкритих джерел, відомої інформації, вражала. Коли ми на початку року написали статтю про Остапа Вишню, про те, що він сидів у таборах, багато людей різного віку репостили і коментували це: «Боже, він же писав такі смішні речі, як він міг сидіти у таборах?!»

Цікаво спостерігати за тим, як люди по-новому реагують та осмислюють речі, які нібито десь читали і знали. Це цінний досвід, бо відбулися такі штуки, в які важко повірити. Ще важче повірити, бо є живі свідки, які мовчать, є архіви (частково засекречені, частково розкриті).

Ірина Сампан: Наскільки «Розстрільний календар» дозволить і далі продовжувати контрпропаганду радянській пропаганді?

Олена Герасим’юк: Сам формат календаря показує, що у каральної системи не було жодного вихідного дня. Навіть тоді, коли ми не публікуємо якусь статтю, у нас, авторів, вихідний — у каральної системи вихідних не було взагалі. Я думала про те, щоб зробити формат подачі складнішим. Зрозуміло, що потрібно робити сайт, публікувати не просто короткі статті, а подавати лонгріди і об’ємну інформацію про кожного репресованого.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.