Слухати

Українці — це «народ-спецназ», — білоруська письменниця

23 квітня 2016 - 14:02 232
Facebook Twitter Google+
«З білоруською літературою у нас катастрофа. Зокрема, звиклий наклад білоруської книжки — 200-300 примірників. Це на сувеніри», — про сучасний літературний процес Білорусі розповідає Наталка Бабіна

Білоруська письменниця Наталка Бабіна розповідає про те, що на Берестейщині говорять українською мовою, а також визначає найбільші проблеми діалектів

dsc06331.jpg

Наталка Бабіна // «Громадське радіо»
Наталка Бабіна
«Громадське радіо»

Тетяна Трощинська: Звідки ви так добре знаєте мову?

Наталка Бабіна: Це мова Берестейщини, тобто моя рідна мова. Я не вивчала українську. Я неписьменна письменниця, на жаль. Проте це мова, якою досі говорять на Берестейщині і я би хотіла, щоб українці з митрополії послухали, як говорять в Білорусі.

Після 1939 року, коли ця територія була долучена до Білоруської радянської республіки, мова перестала розвиватися, а крім того, зазнала русифікації. Її майбутнє досить сумнівне, проте ми не хочемо з цим миритися.

Василь Шандро: Чи існує в Білорусі проблема діалектів у сфері літератури?

Наталка Бабіна: Як читач, я роблю для себе висновок, що те, що автор не боїться живою говірки — це прикмета таланту.

Мова має бути живою, а не унормованою і залізобетонною.

Ми стали видавати білорусько-український альманах «Справа», на презентацію якого я і приїхала до Києва. Ми представимо його сьогодні об 11:00 на «Книжковому Арсеналі.

В альманасі ми зробили цілу рубрику «говіркий наш скарб». Люди пишуть нам прозу і поезію на діалектах. Як правило, це непрофесійні письменники, але від того їхні твори не стають гіршими.

В Японії високо оцінили нашу працю. Професор Хоккайдського університету Мотоко Номаті написав нам листа, де хвалив нас за збереження діалектів.

Тетяна Трощинська: Ваша книжка в перекладі називається «Рибгород», а як вона називається в оригіналі?

Наталка Бабіна: В оригіналі книжка має назву «Город рыб». Також вона видана англійською і польською мовою.

Тетяна Трощинська: Це детектив?

Наталка Бабіна: Це різножанрова література. Тут і детектив, й історичний роман, жіночий роман, пригодницький роман.

Головна думка цього роману полягає в осмисленні архаїчної цивілізації, про яку ми вже забуваємо.

Василь Шандро: Чи заповнений літературний ринок Білорусі білоруською літературою?

Наталка Бабіна: З білоруською літературою у нас справжня катастрофа. Зокрема, звиклий наклад білоруської книжки — 200-300 примірників. Це не сувеніри.

Василь Шандро: Що читають в Білорусі?

Наталка Бабіна: Російську літературу, або літературу російською мовою.

Тетяна Трощинська: Є фізичний кордон між Україною і Білоруссю, а є уявний кордон, так?

Наталка Бабіна: Українці і білоруси — найближчі народи. В нас спільна історія, ми не воювали між собою, та зараз між нами існує певна інформаційна стіна.

Василь Шандро: Світлана Алексієвич нещодавно була в Києві. В Європі вона належить, швидше, до радянської культури, ніж до білоруської?

Наталка Бабіна: Вона зробила велику еволюцію в своїх поглядах. Якщо ще кілька років тому вона могла критично висловитись на адресу білоруської культури, то тепер вона таких заяв не робить, через те, що щиро змінила свої погляди. Я пишаюсь її ставленням до українського питання.

Василь Шандро: Деякі українські письменники говорять про те, що Європа дивиться на східну Європу, як на паралізований світ.

Наталка Бабіна: Така тенденція була, але вона минає. Українці — це якийсь «народ-спецназ», що зробив настільки великий крок вперед, що скоро буде цікавим сам по собі.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.