Слухати

Український народний гурт з Нью-Йорка. Хто такі Ukrainian Village Voices?

17 липня 2018 - 17:24
Facebook Twitter Google+
Концерт українського народного гурту з Нью-Йорку в Києві
Український народний гурт з Нью-Йорка. Хто такі Ukrainian Village Voices? / Програми на Громадському радіо

Ігор Перевертнюк — організатор туру в Україні. Лариса Чебеняк і Наталя Ошукана.

Євгенія Гончарук: Як був утворений цей колектив? Ви активно концертуєте по США та Канаді, але до України приїхали з концертом вперше?

Лариса Чебеняк: Ми вже разом майже 6 років, а перед тим були Ukrainian Women Voices — тільки для жінок. І є така організація в Нью-Йорку, яка приходить до етнічних груп і заохочує їх до співів та танців. І після цих 5 років я і мій чоловік почали цей колектив Ukrainian Village Voices.  

Євгенія Гончарук: Де ви берете матеріали?

Лариса Чебеняк: Гурт співає пісні з репертуару гуртів Древо, Кралиця, Божичі, Гуртоправці, також використовують архівні матеріали, які видані на дисках з автентичною українською музикою.

Євгенія Гончарук: Що буде в Києві? Давайте анонсувати.

Ігор Перевертнюк: В Києві вже буде тільки концерт в музеї Івана Гончара. Буде десь близько години їхнього безпосереднього живого співу.

Євгенія Гончарук: Поки ми слухали музику, я здогадалась, що в колективі є люди, які не мають українського коріння. Як вони приходять? Що їх вабить в українській народній музиці?

Наталя Ошукана: Перш за все, їм музика наша сподобалась, коли вони ходили на наші концерти. І вони ніколи не чули такої музики. Я думаю, що крім того, крім музики, наш гурт майже як сім’я, ми подорожуємо разом і організовуємо такі майстер-класи зі співу.

Євгенія Гончарук: Ігоре, у вас були якісь очікування до того, як люди відреагують на концерт? Чи ваші якісь побоювання справдились?

Ігор Перевертнюк: Слава Богу, не справдились. Найбільше, насправді, я боявся, за них безпосередньо, бо в селах бувають різні умови, до яких вони в Америці, можливо не звикли. Але все досить комфортно відбувається. Бабусі дуже раді, їм дивно, що молодь співає. Вони такі щасливі — де-хто навіть плаче. От, наприклад, коли ми поїхали в Крячківку гурт уже співав деякі пісні цього села. І коли весь гурт заспівав для цих бабусь їхні пісні, вони сиділи і плакали від щастя, що це комусь треба. І ця поїздка є дуже унікальна в тому плані, що ці бабусі, до яких ми їздимо — це останні носії традиції. Тобто якщо цих бабусь не стане, в селах цієї традиції не буде. Вся ця традиція вже існує більше формально. Для нас зараз такий час, що треба максимально зібрати все, що ми можемо зібрати, бо у нас і так ця традиція довго жила. Ми ще маємо можливість і щастя чути це в живу.

 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.