Слухати

Український спротив у Донецьку в березні 2014 року. Спогади донеччан

13 березня 2017 - 11:31 182
Facebook Twitter Google+
13 березня 2014 року учасників мирного мітингу «За єдину Україну» у Донецьку побили, активіст Дмитро Чернявський загинув

У студії Громадського радіо друг Дмитра Чернявського Артур Шевцов та журналістка Дар’я Курінна, яка тоді працювала у муніципальній газеті Донецька.

Вікторія Єрмолаєва: З чого для вас почався день 13 березня 2014 року?

Артур Шевцов: Для мене 13 березня почалось з того, що ми планували мітинг на центральному майдані Донецька, який мав відбутись ввечері. Весь ранок і день 13 березня та кілька днів до того ми витратили на підготовку цього заходу. Тоді атмосфера у Донецьку була дуже непроста, ми вже мали досвід проукраїнських акцій, які закінчились зіткненнями з проросійськими активістами.

Тоді у місті панувала певна така істерія, ходили чутки, що під’їжджають, що вже хтось бачив автобуси «Правого сектору», що почнуться заворушення. Тому настрої у місті були дуже важкі. Ми очікували, що якісь зіткнення, можливо, будуть, але недооцінювали тих масштабів, які нас очікували. Тому певним чином ми були захоплені зненацька настільки зухвалою, агресивною, неадекватною поведінкою іншої сторони.

Андрій Куликов: Це були проросійські активісти чи вже напряму іноземні агенти? В ті дні у Харкові я бачив тих, хто приїжджав з Росії, і штурмом брав Харківську обласну держадміністрацію.

Артур Шевцов: В Донецьку у ті дні була збірна солянка. Були молодики (як і у часи Майдану), яких за допомогою адмінресурсу звозили з маленьких, депресивних міст Донецької області — це такий маргінальний елемент. Додавався також значний відсоток людей не з Донецька чи Донецької області, а з Ростовської та інших областей РФ. Людина стоїть біля драмтеатру і питає, де площа Леніна — а це прямо навпроти, там пам’ятник стоїть, а його не бачать просто. Або стрілки на їхніх годинниках — на годину наперед.

Вікторія Єрмолаєва: Чи були спроби спілкуватися з цими людьми?

Дар’я Курінна: Я працювала на проросійських мітингах щосуботи і щонеділі. Завжди одне теж — військові пісні, неадекватні люди, які кричать «Росія! Росія!». Спроби спілкуватися з ними були, але у позитив це не виливалось — люди не були налаштовані на діалог. Вони кидались на тебе, кричали, що ти зрадник. Єдина спроба поспілкуватись більш-менш вдалась, коли захоплювали телерадіоцентр, тоді там були місцеві. Я їм розповідала про програму повернення до Росії, якщо вони вважають себе росіянами, і кілька людей зголосилися, просили, щоб я знайшла для них документи, які потрібно подавати.

Вікторія Єрмолаєва: 13 березня постраждало більше 20 осіб і тоді загинув Дмитро Чернявський. Що ви можете сказати про цю людину?

Артур Шевцов: Дмитро був для мене другом побратимом, однопартійцем (партія «Свобода»), з яким ми разом творили те, що називали українською Донеччиною, українським Донбасом. Ми хотіли довести, що Донеччина і Донецьк — це не лише та маргінальна частина, яка, на жаль, найбільш відома в Україні, а ще й пласт українськості, який за радянських часів і пізніше перебував у пригніченому стані. Ми хотіли відродити цю українськість. Дмитро дуже багато робив, допомагав — для нас це була дуже відчутна втрата.

Андрій Куликов: Наскільки вам тоді було безпечно? Ми з вами зустрічались не те, щоб у підпіллі, але десь далеко, у досить усамітненому місці.

Артур Шевцов: Якщо говорити за довоєнний, домайданний час, «Свобода» не була ніякою підпільною організацією в Донецьку. Ми проводили абсолютно легальну діяльність. З такою відвертою агресією і ненавистю, з якою ми зіткнулися на початку весни 2014 року, ми раніше ніколи не стикалися.

Андрій Куликов: Що було зроблено, щоб різко змінити таке ставлення? Яка роль ЗМІ у цьому — що говорилося, що недоговорювалося?

Дар’я Курінна: На той момент у Донецьку було дуже мало незалежних ЗМІ, які могли казати правду. Я тоді працювала у муніципальній газеті — даєш матеріал, а потім він виходить на сайті, а текст як ніби не твій. Коли люди виходили на проукраїнські мітинги цифри замовчувалися: було 2000, а казали 700-800. Проте, коли виходили агресивно налаштовані сепаратисти, про них казали лише «проросійські активісти» або «прихильники референдуму».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.