Слухати

В МОЗ дозволили рідним і друзям відвідувати хворих в реанімації

02 липня 2016 - 11:58
Facebook Twitter Google+
Мені здається, що це той рідкісний випадок, коли ми як громадяни не мовчали, а намагалися трансформувати свій біль в дію. Нам вдалося об’єднати багато батьків, організацій, — говорить активістка
В МОЗ дозволили рідним і друзям відвідувати хворих в реанімації / Програми на Громадському радіо

anastasiya_leuhina.jpg

Анастасія Леухіна // «Громадське радіо»
Анастасія Леухіна
«Громадське радіо»

Співініціаторка кампанії за відкриті реанімації Анастасія Леухіна розповідає, як активістам вдалося змусити МОЗ видати Наказ «Про дотримання прав пацієнтів та забезпечення доступу членів сім’ї до пацієнтів, що перебувають на стаціонарному лікуванні у відділеннях інтенсивної терапії» і відкрити двері реанімацій для родичів і друзів пацієнтів.

При мікрофоні журналісти Ірина Славінська та Едуард Лозовий.

Ірина Славінська: Що означають відкриті реанімації?

Анастасія Леухіна: Ця історія досить давня. Ще з радянських часів реанімаційні відділення, куди люди потрапляють у дуже важких станах, або після операцій, або через якусь хворобу, завжди були закриті. Це означало, що батьки не могли бачити своїх маленьких дітей, родичі не могли бути зі своїми близькими, коли ті в дуже важкому стані.

Два дні тому був опублікований наказ про відкритий доступ до реанімацій.

Ірина Славінська: В реанімацію тепер можуть зайти всі, хто забажає?

Анастасія Леухіна: Видача наказу не означає, що двері відкриваються автоматично. Але текстом цього наказу передбачено, що люди, родичі і друзі, з певними обмеженнями матимуть доступ до своїх близьких, коханих людей в реанімації протягом цілої доби.

Едуард Лозовий: У вас була нелегка історія, пов’язана з медициною.

Анастасія Леухіна: Мій син 12 років тому помер в реанімації. Я сиділа під дверима і нічого не знала, а зранку зателефонували додому і сказали, щоб привозила документи.

Дуже поширена ситуація, коли родичі тижнями сидять під реанімаціями, їм не дають побачити свого близького.

Едуард Лозовий: Медичні працівники чимось це пояснюють?

Анастасія Леухіна: Найгірше в цій ситуації те, що ніхто нічого не пояснює. Ти сидиш перед зачиненими дверима. На цих дверях багато оголошень про те, що все не можна. Ніхто не вважає за потрібне з тобою спілкуватися. Мені здається, що один з важливих аспектів цього наказу — це присутність родичів всередині, вони будуть бачити, що виливається через крапельниці, чи використовуються ті ліки, які потребують закуповувати, чи погіршується стан людини.

Ірина Славінська: Чи готові українські медпрацівники більше говорити з рідними?

Анастасія Леухіна: Ми говорили про це з декількома лікарями. Одні кажуть, що вони проти того, щоб люди заходили в реанімації, тому що батьки стають неадекватними, з ними дуже важко працювати. Але я маю досвід, що про це говорять тільки ті лікарі, які працювали тільки в закритих реанімаціях.

У нас уже зараз є прецеденти відкритих дверей навіть до цього наказу, тому що формально це не було заборонено.

Наскільки я розумію, все сильно залежить від лікаря і завідувача реанімацією. Бувають такі випадки, коли в одній лікарні в залежності від чергування ти можеш або не можеш потрапити в реанімацію, тому що на це є воля чергового анестезіолога. Лікарі, які вже мають досвід роботи у відкритих реанімаціях, кажуть, що їм так простіше працювати.

Неадекватні родичі з’являються тоді, коли їм не дають побачити родича, не дають ніякої інформації.

Один лікар сказав мені, що, якщо у ведмедя забрати ведмежатко і нічого йому не пояснювати, рівень люті на інстинктивному рівні буде рости. Якщо родич знаходитиметься поруч, то негативних емоцій не буде. Вони також кажуть про те, що родичі і близькі допомагають персоналу, якого дуже мало.

Едуард Лозовий: Закриті реанімації — це не була страховка себе від того, що можуть бути виявлені лікарські помилки?

Анастасія Леухіна: Я думаю, що ви праві. Я намагалася подивитися історію судових позовів до лікарів. В Україні вона дуже низька. У нас є приблизно 30 судових позовів на рік. Відкриваючи двері в реанімації, ми впускаємо туди свідків. Це буде вимагати від лікарів і медперсоналу більшої дисципліни, більшої прозорості, зрозумілості та відповідальності.

Ірина Славінська: Поява наказу — це також історія про успішну адвокаційну кампанію. Небайдужі пацієнти або їхні родичі зайнялися цією темою. Анастасія Леухіна — одна з них. Вашу колонку на «Українській правді» дуже широко обговорювали. Інтерв’ю на «Громадському радіо» про потребу відкрити реанімацію було популярним серед наших слухачів. Яким чином ідея і потреба перетворилася на наказ?

Анастасія Леухіна: Цей папірець — це 1,5 сторінки тексту. Ми так багато годин праці витратили на те, щоб це відбулося. Учасниками руху є три мами — мама Єлисея, Маші та Максимки, які в різні часи торкалися цієї теми.

Мені здається, що це той рідкісний випадок, коли ми як громадяни не мовчали і не страждали вдома, а намагалися трансформувати свій біль в дію. Нам вдалося об’єднати багато батьків, організацій. Над текстом наказу працювали дві дуже хороші юридичні компанії. Вони робили це pro bono. Нам вдалося залучити дуже багато журналістів. Люди приєднувалися не тому, що ми просили, а тому, що вірили в необхідність цього кроку.

Ми будували тиск на міністерство з двох боків. Перший — знизу, від батьків та організацій. Ми залучили дуже багато людей, які написали свої відгуки на цей наказ, щоб міністерство бачило, що нам не байдуже.

Також ми створювали тиск на депутатів, чиновників різного рівня. Інколи я просто дзвонила, представлялася і просила допомогти. Декілька депутатів ВР дуже допомогли в просуванні паперової частини роботи. Їх першою реакцією було: «Я не знав (чи не знала), що так відбувається. Це треба виправити!».

Ми намагалися бути співтворцями цього наказу.

Едуард Лозовий: Чи будуть ретельно виконувати наказ на місцях? Хто це буде контролювати?

Анастасія Леухіна: Мені здається, тут дуже важлива позиція громадян. Треба брати цей наказ в руки, іти з ним до лікарів і казати, що маєте на це право. Ми говоримо і з міністерством, і з омбудсменом, і з ВР, і з Кабміном, як краще моніторити виконання цього наказу. Якщо не буде офіційних скарг, звернень від громадян, ми далеко не підемо.

 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.