Слухати

В Україні бути нещасливим легше, ніж у Норвегії, — Сом-Сердюкова

26 листопада 2016 - 14:41 161
Facebook Twitter Google+
В Україні багато зовнішніх чинників, щоб виправдати свою нереалізацію. В Норвегії з матеріальним планом все добре, але я бачу нещасливі обличчя, каже мистецтвознавиця Олена Сом-Сердюкова

Василь Шандро: Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору — чи відома ця тема в Норвегії? Преса якимось чином згадує про цю подію?

Олена Сом-Сердюкова: Ні, взагалі не згадує. І взагалі, мені здається, що коли ми говоримо про глобалізацію в світі, то навіть не розуміємо наскільки вибудувані ментальні мури між різними націями і культурами. Я весь час торкаюсь проблеми, що в Україні мені кажуть «ти нічого не розумієш, бо вже давно живеш в Скандинавії», а в Скандинавії навпаки «ні-ні, ти ще нічого не розумієш, бо ти з України».

У нас зовсім інший світ. Послухати про інший світ, навіть не прийняти, а просто послухати, ми не хочемо чи не можемо через якусь складну конструкцію нашої ментальності.

Тетяна Трощинська: А чому? Що кажуть люди — це не про мене?

Олена Сом-Сердюкова: В Україні найчастіше я чую про те, що навіщо нам слухати про проблеми Норвегії, коли у нас тут своїх купа, і хіба це проблеми. А одна з проблем, яку я побачила в Норвегії — як мені здається, бути нещасливою людиною в нашій країні, Україні, психологічно легше. Тут «суспільство не те, влада не та, обставини не ті, грошей не вистачає, мова чи та, чи інша». Тобто є багато чинників, щоб виправдати свою нереалізацію.

А в Норвегії все, що стосується матеріального, складено дуже добре. І демократична система, і тебе почують, і з твоїми психологічними проблемами спробують допомогти, а не прибити, як у нас часто роблять. Якщо ти можеш працювати, тобі будуть платити нормальні гроші, якщо навіть не можеш — тобі дадуть соціальну допомогу. І все, здається, дуже добре.

Але в Норвегії я побачила очі нещасливих людей і мені стало страшно. Бо вони нещасливі в найщасливішій, найкращій країні світу. І тут виникає отака страшна проблема — брейгелівські обличчя. Коли людина вже не має зовнішніх чинників, щоб виправдати свою слабку природу.

Василь Шандро: Вона ж може бути слабкою будь-де?

Олена Сом-Сердюкова: Так, звичайно. Але у нас є виправдання за рахунок зовнішніх чинників. І мені здається, що нашу історію ми теж виправдовуємо через зовнішні чинники.

Василь Шандро: Як про це говорять в Норвегії, як вивчається історія там? Якби гіпотетично в Норвегії вивчали Голодомор, як би це було?

Олена Сом-Сердюкова: Тут головніше не те, про що ми кажемо, а як ми кажемо і в якому контексті. І те, що стосується викладання історії в Норвегії, все подається через призму людської гідності. У норвежців була складна історія, в дечому схожа на нашу. З Другої світової війни вони виходили ледь не найбіднішою країною. Вони могли стати на шлях близький нашому, але ідея нації була в тому що, ми не здаємо своїх, а допомагаємо всі разом і всі разом ми будуємо свою країну. Це дало їм можливість без жодного пострілу вийти з-під шведської корони, бо шведський король зрозумів, що знищити розстріляти він їх не може, бо треба буде розстріляти всіх.

Василь Шандро: Дуже відомою і резонансною на весь світ є справа Брейвіка. Це один з моментів, який дуже важко вкладається в нашу свідомість — право на якомусь найвищому рівні. Людина, яка вбила багатьох людей, в нашій голові ніяк не зв’язується з покаранням, яке вона отримала.

Олена Сом-Сердюкова: Це складна і дуже болюча тема для Норвегії, але це принцип Норвегії — всі перед законом рівні. В Норвегії найвища міра покарання — це 21 рік, Брейвік отримав 21 рік. Він живе в комфортних умовах, бо він є людиною, хоча він і в’язень. І це є найважливіше — закони не змінюються при певних обставинах.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.